«Г’юстоне, у нас проблеми»: роман про те, як перестати бути невдахою

«Г’юстоне, у нас проблеми»: роман про те, як перестати бути невдахою

Польська письменниця Катаржина Ґрохоля у себе на батьківщині є настільки відомою, що брала участь в місцевій версії шоу «Танці з зірками». У неї вийшло 2 книжки інтерв’ю з психотерапевтами, 2 п’єси, 6 збірок оповідань та 13 романів, серед яких і «Г’юстоне, у нас проблеми». Цей роман переклали українською у Видавництві Старого Лева (2020, пер. Наталка Сняданко), і авторки блогу Yakaboo вже мають про нього #ДвіДумки.

Оглядачки

Віталіна Макарик

Віталіна Макарик: Я дуже люблю Катажину Грохолю, її трилогію «Ніколи в житті», «Серце в гіпсі» і «Я вам покажу» зачитала майже до дір, але вийшла вона ще в 2008 році, і дотепер тексти цієї письменниці у нас не перекладалися. Тому коли побачила свіженький переклад, знала точно — буде яскраво, душевно і дуже-дуже смішно! Не помилилася, правда, Юлю?)

юля дутка

Юлія Дутка: На цю книжку мене підмовила Віта. І що можу сказати? Дякую, я чудово провела час з цим товстунчиком, який прочитала несподівано швидко. З головним героєм я пройшла від ненависті до любові? і шлях цей був довгим, але вартим кожного кроку. «Г’юстоне, у нас проблеми» може стати чудовим відпустковим читвом для лежання на пляжі, в неї навіть обкладинка кольору аперолю, пардон, позитивна та сонячна.

(Не)герой цього роману

Юля: Авторка малює нам такого собі типового невдаху-мізогіна, в якого не клеїться в житті, а всі жінки — козли, і при цьому натякає, що він таким був не завжди. Не ми такі, життя таке. Була в нього і любов, і робота за спеціальністю, і навіть геніальний фільм. А тепер нема нічого — і як так вийшло? Хоча навіть не так: як йому виборсатись з цього кола болю, бо, здається, все, що він робить, тільки поглиблює біду.

Навіть мамин пес його ненавидить! Відкрию вам секрет, епізоди з Гераклом (породи чихуахуа) — мої улюблені. Чому? Не знаю! Можливо, тому що миршавому собаці прекрасно вдається розкривати характер головного героя.

На Єремію (а саме так його звати) біди сиплються, здається, з самого дитинства. Починаючи з імені. Хто ж так не любить власну дитину, щоб так її назвати? Не переживайте, ви з нею ще познайомитесь… Колоритна пані, яка у цьому сюжеті матиме не останню роль.  

Які риси Єремії найбільше запам’ятались тобі, Віто?

Віта: Для мене він був таким типовим «кукусіком», принаймні спершу. Зосереджений тільки на собі й на своїх проблемах. Білизну прати до мами возить. Затишок в хаті йому робила колишня, яку він ніби й кохав до нестями, а викинув з життя за один день, навіть слова толком не сказав. З сусідкою знизу у нього холодна війна, бо вона ненавидить шум, а він не любить, коли його дістають — коса на камінь, коротше. Інших сусідів він не знає й особливо ними не переймається. За улюбленою роботою сумує, але активних рухів, аби її повернути, не робить. А коли йому операторську халтурку, забуває вдома камеру. Всі йому щось винні, а він — нікому й нічого. Дратує, еге?

Та з часом він розкриває перед нами-читачами інші сторони свого характеру. І вони хоч і не перетворюють Єремію з домашнього набурмосеного жабуна на прекрасного принца, та дозволяють побачити позитив і зміни (маленька ремарка: коли письменник так класно прописує розвиток персонажа, то це вже гарантія якості!). З’ясовується, що Єремія — дуже уважний і спостережливий орнітолог-любитель. Що він справді профі у своїй справі. І попри те, що не може займатися улюбленою творчою роботою, не страждає за нею пасивно, лежачи на дивані, а багато працює над значно менш кваліфікованими задачами й не ниє, що це нижче його достоїнства. Коротше, не такий уже й «кукусік» 🙂

А ще, як з’ясувалося, йому таки не байдуже, що відбувається з його близькими. Навіть попри те, що в самого проблем ніби й вдосталь.

Які ж все таки проблеми?

Віта: Воно ніби й сущий дріб’язок — там запізнився, те провтикав. Страждає через зраду коханої жінки, але й мучиться від відсутності її у своєму житті. Мама нависає, щоб когось собі знайшов, знайомить з підходящими панянками. І, як завжди, критикує колишню. З роботою не складається. У друзів своє життя. Це псяче непорозуміння на ім’я Геракл так і норовить вкусити. А коли зустрічає дівчину, з якою б і не проти, то на заваді стають непереборні обставини.

Але життя покаже Єремії, що то були ще не проблеми. Важка хвороба близької людини, купа дрібних і не дуже халеп довколишніх, пов’язаних зі здоров’ям, дивна поведінка найкращої подруги Аліни, а головне — розуміння того, що дещо в минулому прогавив і через це наробив катастрофічних помилок. Таких, що їх ні пробачити, ні змінити.

Когось би ці проблеми зламали. Когось би зробили сильнішим. А Єремію вони, здається, спонукають нарешті почати жити. Як гадаєш, Юлю?

Юля: Головна проблема Єремії в тому, що він дозволяє собою керувати, а не бере відповідальність за власне життя на себе. Він не те, щоб склав руки, але якихось активних дій для того, щоб реалізовувати бажане, не робить. Пливе за течією, хоча не має, за що триматись. Все, що відбувається довкола буквально волає: та зроби хоч щось! А він — ні, в нього вичікувальна позиція. Але таких персонажів, які відкладають і відкладають, довкола хоч греблю гати.

Але кризовий момент покаже, що відкладати більше нікуди — і тоді… В Єремії таких кризових моментів назбирується кілька, тож тільки чекаєш, коли нарешті спалахне, вибухне і таки розбурхає нашого героя.

Це ж має бути з біса феєрично…

Баланс білого

Юля: Професійні моменти Єремії, де він вибудовує кадр як оператор чи розбирає техніку як ремонтник-фрілансер, мені припали до душі. Хоч нічого в цьому не розумію, але завжди подобались люди, які все роблять акуратно, звертаючи увагу на найдрібніші деталі, враховуючи нюанси, щоб було нормально, а не просто зроблено.

Єремія живе красивим кадром — і бачить він ці кадри всюди, уявляючи, що і як краще зняти і де потрібен саме такий кадр. Він не ретушує дійсність, а вихоплює з неї те, що справді красиве, справжнє, характерне, атмосферне… Ми ж саме за це любимо кіно — за те, що воно і близьке, і водночас далеке.

Хоча те, що сталось з його маґнум опус, могло б назавжди відбити бажання взагалі щось знімати, бо навіщо, якщо… Це жирний спойлер, тому краще промовчу.

Не може ж такий класний спеціаліст довго залишатись без роботи, чи може?

Віта: Я думаю, коли ти в улюбленій справі дійсно геніально розбираєшся, то, попри все, рано чи пізно з нею возз’єднаєшся. Хоча інколи здається, що Єремія (майже) навмисне робить усе, аби цього не сталося. І це курйозно і трохи смішно, але й тривожно. Бо хочеться, щоб у цього хлопця бодай на одну проблему стало менше.

Чесно кажучи, я приємно вражена, як Катажині Грохолі вдалося побудувати цю історію. Так, гумор, як завжди, на висоті, як і легкість письма — це мене не заскочило зненацька. Але коли жінка пише від імені чоловіка, який транслює усі мислимі стереотипи про жінок — і зрештою дуже ненав’язливо змінює і «виховує» його так, аби він завоював якщо й не любов, то бодай симпатію жіночої аудиторії, — це просто чарівно. Знімаю уявного капелюха і не стримую оплески. Бо якщо Єремія справжній профі у побудові кадру і створенні цілісної візуальної історії, то авторка роману усе це вміє робити із текстом. Браво!

Кому варто читати

Віта: Тим, хто хоче весело і цікаво провести години читання у відпустці. Також тим, хто не проти час від часу дивитися на світ з протилежної перспективи.

Юля: Тим, хто шукає відпочинкового чтива з гумором та легким словом.

Кому не варто читати

Юля: Тим, кого тригерить від мізогінних узагальнень з розряду «всі баби — продовжіть речення«

Віта: І тим, в кого трабли з почуттям гумору: до цього тексту не варто ставитися аж занадто серйозно (але й «порожнім» його теж не назвеш).

Схожі книги

Віта: Інші книжки Грохолі, звісно (якщо вам пощастить десь їх знайти).

Юля: За настроєм це «Бріджит Джонс» у чоловічій реінкарнації, а головний герой мені нагадав Гілеля з «Танцю недоумка» Ілларіона Павлюка.

Yakaboo
Найбільша online-книгарня України. Любимо книжки понад усе:)

15 thoughts on “«Г’юстоне, у нас проблеми»: роман про те, як перестати бути невдахою

    Добавить комментарий