- Книжка Гленнон Дойл Мертон змінила життя співачки Адель. По всьому світу продано більш ніж 2 млн екземплярів, а критики не шкодують епітетів в рецензіях та називають її «книжкою року». Суміш мемуарів, нонфікшну, порад як вийти зі шлюбу, де давно згасло багаття і жевріє лише невдоволення одне одним. Суспільству вигідно мати приручену жінку, яка всім зобов’язана. Цікаво, як би ви прожили життя, якби більше не намагалися всім подобатися?
- Уривок з книжки «Вільна» «Іскри»
Книжка Гленнон Дойл Мертон змінила життя співачки Адель. По всьому світу продано більш ніж 2 млн екземплярів, а критики не шкодують епітетів в рецензіях та називають її «книжкою року». Суміш мемуарів, нонфікшну, порад як вийти зі шлюбу, де давно згасло багаття і жевріє лише невдоволення одне одним. Суспільству вигідно мати приручену жінку, яка всім зобов’язана. Цікаво, як би ви прожили життя, якби більше не намагалися всім подобатися?
Уривок з книжки «Вільна» «Іскри»
Чотири роки тому, заміжня за батьком трьох моїх дітей, я закохалася в жінку.
Набагато пізніше я спостерігала, як ця жінка від’їздила від мого будинку, щоби зустрітися з моїми батьками й утаємничити їх у свій план освідчення. Вона гадала, буцім я не знала про те, що діялося того недільного ранку, проте я все зрозуміла.
Зачувши, як вона повертається, я вмостилася на дивані, розгорнула книжку й спробувала заспокоїти пульс. Вона увійшла і без зволікань наблизилася до мене, схилилася, поцілувала мене в чоло. Відтак відкинула волосся з моєї шиї й глибоко вдихнула мій запах, як то завжди робила. Потім вона підвелася і вийшла до спальні. Я сходила на кухню налити їй кави, а коли озирнулася, вона стояла просто переді мною, на одному коліні, простягаючи обручку. Її погляд був упевненим і прохальним, очі широко розклепленими і зосередженими, небесно-голубими, бездонними.
— Я не могла чекати, — промовила вона. — Просто не могла чекати більше ні хвилини.
Пізніше, у ліжку, я поклала голову їй на груди, поки ми говорили про її ранок. Вона відкрилася моїм батькам: «Я люблю ваших доньку й онуків так, як ніколи раніше не любила. Усе попереднє життя я згаяла в пошуках і підготовці до них. Я обіцяю вам, що завжди любитиму і захищатиму їх». Материні губи затремтіли від страху й мужності, коли вона відказала: «Еббі. Я не бачила свою доньку такою живою, відколи їй було десять».
Того ранку було сказано ще багато всього, проте ця перша відповідь моєї матері вигулькнула переді мною, як речення в романі, що просить його підкреслити:
Я не бачила свою доньку такою живою, відколи їй було десять.
Моя мама бачила, як загасають іскри в моїх очах протягом мого десятого року на Землі. І тепер, тридцять років по тому, вона стала свідком повернення колишніх іскор. За останні кілька місяців змінилася вся моя постава. Я була велична на вигляд. І дещо загрозлива.
Після того дня я почала запитувати себе: Куди поділися іскри в очах у десятирічної мене? Як я втратила себе?
Я дослідила це питання й дійшла такого висновку: Десять — це той вік, коли ми вчимося бути хорошими дівчатками і справжніми хлопчиками. Десять — це коли діти починають приховувати те, ким вони є, щоб стати тим, чого від них очікує світ. Приблизно в десять років ми починаємо інтерналізувати своє формальне приручення.
Десять — це вік, коли світ посадив мене на місце, наказав поводитися тихо і показав мені на мої клітки:
Ось почуття, які тобі дозволено виявляти.
Ось як жінка має діяти.
Ось тіло, якого тобі треба прагнути.
Ось речі, в які ти будеш вірити.
Ось люди, яких ти можеш любити.
Ось люди, яких тобі слід боятися.
Ось життя, якого ти маєш хотіти для себе.
Зробися зручною. Спочатку тобі буде незатишно, та не хвилюйся — зрештою, ти забудеш, що замкнена в клітці. Невдовзі ти відчуєш, що це воно і є: життя.
Я хотіла бути хорошою дівчинкою, тому пробувала контролювати себе. Я обрала собі особистість, тіло, віру та сексуальність — такі тісні, що мені доводилося затримувати дихання, щоб у них утискатися. І це швидко переросло у хворобу.
Ставши хорошою дівчинкою, я також стала булімічкою. Ніхто з нас не може безперервно затримувати дихання. Булімія була моїми перервами на видихи. Перервами, коли я відмовлялася коритися, потурала своєму голоду й давала вихід гніву. Я ставала мов озвіріла під час своїх щоденних нападів. А потім корчилася над унітазом і чистилася блювотою, адже хороша дівчинка мусить лишатися крихітною, щоб уміщатися в свої клітки. Жодна зовнішня ознака не має вказувати на її голод. Хороші дівчатка не голодні, не гнівливі й не дикі. Усе те, що робить жінку людською істотою, стає брудною таємницею хорошої дівчинки.
Тоді, давно, я мала побоювання, що моя булімія свідчить про моє божевілля. У старшій школі я відбувала практику в психіатричній лікарні, де мої підозри потвердилися.
Сьогодні я дивлюся на себе інакше.
Я була лише дівчинкою, народженою для безкраїх небес і замкненою у клітці.
Я не була божевільною. Я була бісовою пумою.
Коли я побачила Еббі, то згадала про свою дикість. Я хотіла її, і це вперше мені хотілося чогось, чого мене не навчали хотіти. Я кохала її, і це вперше я кохала когось, кого не мала б кохати. Поєднати з нею життя було першою оригінальною ідеєю, яка в мене колись з’являлася, і першим рішенням, яке я зробила як вільна жінка. Після тридцяти років, упродовж яких я намагалася викривити себе, щоб допасуватися до чужого уявлення про кохання, у мене нарешті було кохання, яке мені пасувало, — правило, вироблене мною і для мене. Нарешті я запитувала себе про те, чого хочу від цього світу, а не навпаки. Я почувалася живою. Я відчувала свободу на смак, і мені хотілося більшого.
Я придивилася до своїх віри, дружби, роботи, сексуальності, до всього свого життя і запиталася: що з цього було моїм рішенням? Чи справді я цього хочу, а чи мені вклали ці бажання у голову? Які з моїх уявлень є справді моїми, а на які мене запрограмували? Що з того, ким я стала, моє власне, а що просто привласнене? Що з того, яка я з вигляду, як говорю і дію, продиктоване тим, як інші люди навчали мене мати вигляд, говорити і діяти? Що з тих речей, за якими я женуся усе життя, є лише запилюженими рожевими кроликами? Ким я була до того, як світ розказав мені, ким мені бути?
Із часом я полишила свої клітки. Я поволі розбудовувала новий шлюб, нову віру, нове світобачення, нову мету, нову родину й нову ідентичність так, як мені завгодно, а не як у когось заведено. Згідно з моїми прагненнями, а не з чиїмись правилами. Згідно з моєю дикістю, а не з моєю приборканістю.
Ці історії про те, як я потрапила до клітки — і як звільнилася.
