Технотрилер про небезпечні ігри в інтернеті: #ДвіДумки про «Ереб»

Небезпечні ігри приваблюють підлітків — так ти можеш долучитися до таємничої групи, об’єднаної спільними інтересами, і жити в паралельному світі, де немає буденних і скучних проблем. Книга «Ереб» американської авторки австрійського походження — якраз про такі квести. Книга у 2019 році вийшла в українському перекладі Наталки Сняданко у видавництві «Астролябія», і наші оглядачки вже мають про неї #ДвіДумки.

Оглядачки

Технотрилер про небезпечні ігри в інтернеті: #ДвіДумки про «Ереб» 0

Віталіна Макарик: Я ніколи не була геймеркою і не розумію, як можна реальне життя проміняти на навіть найвигадливішу гру (дисклеймер: і це каже людина, яка залюбки губиться в книжках). Але я в захваті від «Чорного дзеркала» і різних сюжетів про те, як віртуальна реальність проникає в позакомп’ютерний світ. А ще я люблю young adult романи. Тому «Ереб» мене й зацікавив.

Технотрилер про небезпечні ігри в інтернеті: #ДвіДумки про «Ереб» 0

Юлія Дутка: Мої компи ніколи не дотягували до того рівня, щоб на них можна було б нормально рубатись в стрілялки чи блукати квестами. Тож ігроманія мене оминула тому, що все зависало. Деякий час я через це комплексувала. Тепер думаю, може, це й на краще…

Перше правило Еребу: ти не говориш про Ереб

Юля: «Ереб» – підлітковий трилер (навіть радше технотрилер), написаний настільки майстерно, що його не можна відкласти, роман має стільки проблемних граней, що читати його варто всім – і дітям, і батькам, які розуміють небезпеку кіберзагроз. Тут трохи більше, ніж просто залежність від гри, тут і шкільна взаємодія, і булінг, і непорозуміння в сім’ї, і про роботу в команді можна дізнатись чимало. Але все ж повернемось до сюжету.

Ніби улюблений «Бійцівський клуб» Поланіка – саме так спочатку я сприймала «Ереб», бо розповідати про нього нікому не можна. Таємничий диск, який передають тільки з рук у руки, гра, яку можна грати тільки наодинці, не ділячись враженнями ні з ким. І, якщо вже програв, то вороття немає. «Ереб» знатиме, якщо ти вирішиш зшахраювати.

Я, як і головний герой Нік, точно не втрималась би, якби мені запропонували зіграти в щось таке круте. Запустила б диск, щоб помилуватись досконалою грою з купою цікавих квестів і деталізацією, від якої захоплює дух. Але, думаю, так далеко я б не пройшла, бо не маю до того хисту, та й, зрештою, досвіду.

Віто, а ти б зіграла?

Віта: Хіба тільки з антропологічного інтересу: подивитися, що воно таке і чому від нього всі так пруться (з такою ж мотивацією я колись «Сутінки» намагалася подивитися, ох…). У цьому сенсі ми геть не схожі з Ніком, головним героєм роману, який зацікавився грою і всерйоз на неї залип. Мені значно ближчі ті персонажі, які прийшли в «Ереб» значно пізніше і лише для того, аби з’ясувати, що не так з цією грою. Адже для того, щоб зібрати бодай якусь інформацію, треба було зіграти – «Ереб» добре оберігає свої таємниці.

Атмосфера таємничості могла б бути дієвим, але доволі банальним маркетинговим ходом. Погодьтеся, заборона на обговорення лише підігріває інтерес до забавки. Але штука в тому, що діє вона не тільки в реальному, а й у віртуальному світі. Як у школі підлітки не можуть поділитися враженнями чи обговорити стратегію, або ж, боронь Боже, озвучити ім’я свого персонажа, так і в грі їм заборонено зізнаватися, хто є хто в реальному життя. За надмірну допитливість чи балакучість на геймерів чекає кара.

Гра vs реальність

Віта: І коли я кажу про покарання, то маю на увазі дещо серйозніше, ніж штраф персонажа на золото чи рівні (хоча й такі санкції трапляються, і гравці сприймають їх доволі болісно)… Бо штука в тому, що «Ереб» – унікальна гра, де віртуальний світ постійно перетікає в реальний. І це круто, коли винагороду за побореного монстра ти отримуєш бонусами, які можеш помацати чи відчути в реальному житті. Але завдання, які тобі, справжньому підлітку, загадують виконати, можуть бути не лише безглуздими чи дивними, а й небезпечними – для тебе чи для інших людей із плоті і крові. А відповідальність за них настає не в світі Ереба, який підкоряється наказам таємничого Посланця, а в сучасному Лондоні, що живе за юридичними законами.

Це перетікання з гри в реальність і назад навіть у найвідданіших геймерів може розвинути параною. А ті, хто спочатку ставилися до неї з підозрою, і поготів зауважать, що «Ереб» знає речі, які не мав би знати. Одних це лякає, інших – ще міцніше затягує. І коли підліток назавжди виходить з гри, то йому геть непросто адаптуватися до реальності, правда ж, Юлю?

Юля: Коли полишаєш повноколірну віртуальну казку, де на кожну кроці неймовірні пригоди, фантастичні істоти, та й сам ти мало не супергерой з купою примочок, життя здається таким прісним і сірим, навіть у жвавому манірному Лондоні. Ми бачимо і тих, до кого «Ереб» прихильний, і тих, хто випав назавжди з його світу і, хоч як старається не може повернутись. Одні – мовби на вершині світу, а інші ніби щойно з тої вершини впали і боляче забились.

Ця гра якась аж надто розумна, вона ніби передбачила все… або ж стежить за тобою в режимі реального часу і знає про кожен з твоїх можливих кроків. Початок легкої параної гарантований, якщо надто в це заглиблюватись. Реальність – сіра, але вже не безпечна, а віртуальний світ лякає, бо з нього не виборсатись, та й не хочеться. «Ереб» ніколи не зупиняється, навіть коли ти з нього виходиш. Там завжди щось відбувається, і ти щось пропускаєш.

Не розчинитись у вигаданому персонажі

Юля: До когось персонаж, вибраний та прокачаний в «Еребі», приростає намертво. Звісно, поза грою від нього не мало лишатись нічого, але хтось вже перестає мислити себе поза маскою. Чи сенс цієї гри, яка не зовсім гра, у тому, щоб поглинати чужі переживання та перекроювати гравця, нав’язуючи йому нову ідентичність? Чи мета в іншому? Кожен, хто грає в «Ереб», не знає кінцевої мети, адже не може спілкуватись з рештою поза «вогнищем». Химерні квести в реалі – для чого це? Навіщо виводити гру за межі комп’ютера? І чому так важливо перемогти головного боса – таємничого і невідомого ворога з пташиним іменем?

Віто, а ти, як думаєш, в чому був сенс «Еребу»?

Віта: Ми-то з тобою знаємо, але нікому не скажемо, щоб не руйнувати справжнє задоволення від читання: роман Урсули Познанскі затягує незгірш, ніж описаний у ньому віртуальний світ 😉

Але секрет, про який можна поговорити, полягає в тому, що кожен знаходив у грі те, чого йому не вистачало в реальності. І чим більше усього бракувало у стосунках з друзями –  поваги, підтримки, симпатії, любові – тим відчайдушніше гравець намагався компенсувати це своїм персонажем. Повірити «Еребу» і виміняти кристал бажання на здійснення найсокровеннішої мрії? Звісно, чому ні? – і байдуже, в який спосіб вона здійсниться. Самостверджувати, прокачуючи жорстокого персонажа, який не знає жалю? Сто разів так, і нехай ті, хто зневажає тебе в реалі, начуваються! Виконувати дивні вказівки і ризикувати життям? Та біс із ним, адже Посланець пообіцяв нечувану нагороду, а він ще ніколи не обманював!

«Ереб» ловить підлітків і підсаджує на голку бажань, з якої не так просто зістрибнути. І коли дізнаєшся, яким і для чого він спершу створювався, стає ще печальніше від того, яким він став. Але далі – ні слова! Читайте і відкривайте для себе цей спокусливий світ!

Пряма мова

Не запускається? Ні. Але я розумію, про що ти. Іноді… вона просто не хоче. Чекає. Перевіряє тебе. Знаєш що, Ніку? Іноді  думаю, що вона жива.

 

Це влада «Ереба». Тішся, що вона на твоєму боці.

 

Вузьке Коло – це кращі з кращих. Ці воїни будуть битись в останньому й найбільшому квесті. Якщо вони переможуть, то заслужать великі нагороди.

 

Гра, яку неможливо купити. Гра, яка з тобою розмовляє. Гра, яка стежить за тобою, нагороджує, погрожує, дає завдання.

 

Гра аж ніяк не могла читати його думки. У кожному разі не всі. Якщо не брати до уваги той незбагненний факт, що гра подарувала йому за вірну службу футболку Hell Froze Over. А також гра розмовляла з ним про Емілі, хоч сам він ні разу не згадував її імені.

 

Нічого не забуто, – сказала Емілі замогильним голосом. – Вам не бачити спокійного життя. Він про все пам’ятає. Він нічого не пробачив. Це вам так не минеться.

Кому варто читати

Юля: Всім, хто любить ігри та віртуальні світи, а також шанувальникам незлецьких заплутаних трилерів.

Віта: А також тим, хто захоплюється жанром young adult. Ця новинка для вас – мастрід.

Кому не варто читати

Віта: Мабуть, тим, хто шукає глибоких сенсів й обирає виключно літературу «високої полиці».

Юля: я вже порадила її стільком людям, що навіть не знаю, як відповісти на це запитання.

Схожі книги

Юля: Я вже згадувала «Бійцівський клуб» Чака Поланіка – думаю, вони доволі близькі, а з підліткових технотрилерів виокремлю роман «Фелікс, Нет і Ніка та банда “Невидимих”» Рафала Косіка.

Віта: Історію про дещо іншу гру, яка так само захоплює, затягує і стає все небезпечнішою, знайдете у романі «Нерв» Джинн Райан.

Yakaboo
Найбільша online-книгарня України. Любимо книжки понад усе:)

253 thoughts on “Технотрилер про небезпечні ігри в інтернеті: #ДвіДумки про «Ереб»

    Добавить комментарий