Валерія Козлова: «Завдяки EQ-Boost ти зможеш здійснити те, що задумав»

Фото: Ксеня Різник

Нещодавно у Видавництві Старого Лева вийшла друком книжка Валерії Козлової, експертки з емоційного інтелекту, менторки, лекторки LvBS УКУ, «Технологія EQ-Boost. Як використовувати емоційний інтелект у бізнесі та житті». Це видання покликане навчити нас використовувати свої емоції, щоб здійснити потужний ривок в бізнесі, кар’єрі та житті. Книжка містить мінімум теоретичних підводок і максимум практичних порад – такий формат подачі контенту дає можливість прочитати її протягом подорожі у потязі чи літаку. У захоплених відгуках тих, хто вже випробував технологію на собі, часто звучить фраза: «Найважче було повірити в те, що це працює так просто». 

Головна редакторка блогу Yakaboo поспілкувалася з Валерією про важливість емоційного інтелекту в кар’єрі та повсякденному житті, про те, що це за звір такий – EQ-Boost і звідки він з’явився, про вплив на нас виховання і чи можливо з цим працювати, про економію власних ресурсів у часи стрімких змін і повагу до читача. А також в режимі реального часу відстежила, як EQ-Boost працює в конкретних ситуаціях. 

Емоції в бізнесі та житті: для чого потрібен емоційний інтелект

Вважається, що емоції – це хаос з точки зору бізнесу. Мовляв, на роботі, в бізнесі, не потрібні емоції, а потрібні покерфейс та стриманість, а в звичайному житті вже можна дозволити собі емоції. Це дуже великий міф, бо навіть як тільки ти говориш щось про емоції, вони одразу з’являються. Завдяки емоціям ми можемо використовувати власний потенціал на повну – і власне, саме емоції є тою рушійною силою, завдяки якій людина досягає своїх звершень. Наприклад, в Америці заборонили прийняття дітей і студентів в навчальні заклади на основі IQ-тестів, які раніше були обов’язкові. Побачили, що люди з високим IQ далеко не завжди досягають своєї мети, щастя, успіху. Тобто ці речі не пов’язані.  

Емоційний інтелект – це дуже еволюційна річ про те, як, розуміючи емоції, можна їх використовувати. Вчені почали вивчати емоції, коли побачили, що вони впливають на пам’ять. Ми часто забуваємо те, що хочемо сказати у важливі моменти нашого життя – на екзамені або під час інтерв’ю. Чому? Бо емоції впливають на нашу свідомість, і ми витягаємо ту інформацію, яка на поверхні, а та, яку хотіли, – залишається під шаром емоцій; ми не дуже впевнено себе почуваємо і не отримуємо доступу до тих важливих даних. 

Вчені почали дослідження в цьому напрямку, сформували концепт, привнесли в бізнес і кажуть: «Емоційний інтелект – це круто». Всім сподобалося, всі один одного заміряли, зрозуміли, що це круто, а потім почали думати, що з цим зробити – з емоціями начальника, який кричить на підлеглих, із власними емоціями, які блокують пам’ять у стресові моменти. 

Інструментів для використання емоційного інтелекту та його самостійного розвитку якраз не було – саме про ці інструменти я думала, коли писала книжку. Не тільки ЩО, а і ЯК його використовувати. Це для мене і було метою книжки.

20 років на створення технології

Що ж стосується мене, мене завжди цікавив найкоротший шлях, бо я страшенно лінива. У виші я пропускала деякі лекції. Вважала, що історію комунізму мені не потрібно знати. Тобто я сама формувала собі те «менше вкласти – більше отримати», в якому сьогодні так зацікавлений бізнес. І доводилося викручуватися, бо за СРСР неможливо було не бути на тих лекціях, могли виключити. Але нам пощастило – це був 89 рік, ми відмовилися взагалі йти на екзамен з історії КПРС, а для цього був потрібен емоційний інтелект – сміливість. До нас засилали з деканату людей, які просили: «Якщо ви прийдете, трійку вам поставимо, якщо білет витягнете – четвірку». Ми прийшли, свої трійки отримали, ми були горді – тому не складали екзамен. Прийшли, щоб отримати диплом лікаря.

Вже тоді я вивчала чинники, які впливають саме на досягнення результату, збільшуючи при цьому власні ресурси. Найголовніше – почувати себе розкуто, вільно, махати на всю ширину крил, хотіти більшого. Бо всі кажуть: тягніться до зірок, будьте сміливими, а як ти це зробиш?

І концепт, що я описую в «EQ-Boost», пов’язаний зі словами, думками, емоціями. Бо самі по собі емоції та емоційний інтелект – це не чарівна пігулка, це тільки баланс раціо та емоціо. Якщо емоційний інтелект високий, то потрібно, щоб було теж і раціо. Бо емоційні люди, наприклад, артисти, можуть говорити так, що на третій хвилині вже нічого не розумієш – не вистачає структури. 

І нарешті я зрозуміла, що цей концепт – не психотерапія, не психологія. Можна просто працювати з емоціями людини, а можна працювати на зв’язці емоціо–раціо, тобто що ти відчуваєш саме в той момент і яка думка викликала цю емоцію. «Я відчуваю, що ненавиджу своїх співробітників, вони мене не слухають!» – «Окей, кажи за технологією EQ-Boost». Саме концепт емоційного інтелекту допоміг найшвидше знаходити з моїми клієнтами шлях. Як тільки ми зв’язували праву і ліву півкулю, одразу ж наступав спокій. «Хочеш ненавидіти?» «Ні, думаємо далі». Тобто ми можемо опановувати себе саме тоді, коли зв’язуємо свої емоції і думки через слова, і це основне. 

Фінансисти, раціонали, однаково реагують, коли я їм розповідаю про EQ-Boost: «Це нереально, це не може бути так просто!» А класні речі – дуже прості. І фінансисти, математики, особливо точно це знають. Юлія Назарова, фінансова директорка однієї української компанії, казала, що найскладніше було повірити, що це так просто. Коли люди це розуміють, вживають одні й ті ж слова – так, один фінансист з UniCredit Bank казав про EQ-Boost: «Ви не розумієте, це ідеальна математика». Бо в математиці lean-підхід – чистий, без зайвих рухів, цілісність.

Метод зворотного зв’язку допоміг знайти цей короткий шлях – кожен кейс, який мені не вдавався, я аналізувала сама чи зі своїми клієнтами, якщо вони погоджувалися. З клієнтами працювала спочатку як лікарка, потім як психотерапевтка, ментал-коуч і бізнес-консультантка. Чого мені не вистачило в психотерапії – саме навчання, бо я мріяла про навчання, мені потрібен learning by doing, тобто принцип зворотного зв’язку – основний. І щоразу я аналізувала ефективніше. Ця фраза, яка лежить в основі EQ-Boost: «що я відчуваю, і яка думка викликала цю емоцію», – відшліфовувалась протягом 20 років. Бо я шукала, як зробити зв’язок емоція–думка, що саме треба запитати в людей, щоб активізувати в них баланс раціо–емоціо.

Якщо скажете: «Про що ти думаєш?», ви не досягнете мети. Якщо скажете: «А чому ти так відчуваєш себе?» – не досягнете, не знайдете тут зв’язку. Якщо скажете: «Яка думка викликала емоцію?» – ці слова дають результат.

Кожного року я дивилася на своїх клієнтів, мені хотілося отримувати результат швидше, адже світ прискорюється. Є клієнти, які кажуть: «В мене є 20 хвилин, проводь стратегічну сесію, ти ж хотіла». Так, я  хотіла з тобою поговорити 4 години, а ти мені даєш 20 хвилин, і при цьому сидиш в літаку, і я чую, як бортпровідниця розповідає про паски безпеки.

Тому я мала знайти отой швидкий та ефективний спосіб.

Мої клієнти – з бізнесу, з великого спорту, а там теж немає часу роками ходити на психотерапію. Емоції – це швидкість, це сигнали, а сигнали нам показують, куди йти. Наприклад, є така емоція – роздратування, злість. Ви кудись йдете, відчули злість, зрозуміли, яка думка викликала ту злість, вам ніби кажуть: «Треба звернути і не йти туди». Можна ігнорувати, бо в тебе є раціо, бо є конструкт «треба», а є емоція – злість – і внутрішній голос, який каже: «Щоб прийти туди, це тобі не треба». І оцей баланс емоція-сигнал, довіра своїй інтуїції – це навичка, яка може бути відпрацьована.

Про шаблони з дитинства і страх, який можна здолати

Страх – нормальна емоція, вона біологічна, психологи називають її базовою. Роботі з нею можна навчитися. Є біологічний страх: висоти, гарячого тощо; і є страх порушити правила, які нам нав’язали в дитинстві, коли ми зростали, коли нас виховували, страх, що не вдасться – і що тоді скажуть люди.

І ось з цим страхом можна працювати – зі страхом шаблонів, які нам нав’язали, бо в нас емоції генеруються не тільки на наші думки, а й на чужі думки, які нам нав’язали, – це дуже важлива річ.

Деякі клієнти мені кажуть: «В мене з цим все нормально, я ж молода, в мене немає вже таких шаблонів, про які розповідають люди більш зрілі». Але шаблони, про які ми говоримо, передаються, навіть через гени – ми повторюємо ту поведінку. Без усвідомлення нічого не можна робити, тобто треба спочатку визнати факт, що ти боїшся помилки, що боїшся чогось не знати, що тобі ніяково, коли хтось щось знає, а ти не знаєш. І лише потім рух далі стане можливий – повноцінний, з використанням максимального ресурсу.

Треба шукати той шаблон/конструкт/стереотип/патерн поведінки так, якби це була чорна кішка в темній кімнаті. Тобто через усвідомлення – визнавати. Просто признати, що він має бути – і тоді ми знайдемо. Якщо будемо казати, що в нас їх немає – не знайдемо, а коли знайдемо, побачимо, що результат наших дій – не дуже ефективний.

Коли ми були дітьми і щось робили тяп-ляп – ми себе сварили? Ніколи! Що робить дитина? Вона швидко щось зробила, наприклад, намалювала: «Мамочко, на!» і побігла. Мамочка-перфекціоністка дивиться – ялинка на бочок. Вона бере пензлик і починає виправляти. Дитина не заморочується, а мама вже вживає конструкт, ось саме з ним і треба працювати.

Зараз такий час, коли надзвичайно багато інформації звідусіль, одній людині неможливо все знати, але якщо є конструкт, реакцією на який є сором або страх, ти будеш поводити себе, продовжуючи удавати, що все знаєш, все повинно бути ідеальним, що подумають інші тощо.

Чому не працюють практики ведення щоденників емоцій

Наш мозок – дуже лінива тварина, яка не хоче працювати просто так. І коли ми заводимо звичку, наприклад, вести щоденник – це круто. Я відчуваю емоцію, але це не спрацьовує – потрібно знайти зв’язку: емоція–думка. Якщо зробити такий пошук своєю звичкою, бачиш результат. Без роботи над звичкою, нічого не вийде: так люди починають писати – і кидають, бо не бачать результат.

Як працює EQ-Boost

Ця книжка про те, що ти зможеш здійснити те, що задумав. Це не якесь нове знання – коли читачі її читатимуть, більшість з них буде думати, що вони все це вже знають. І різниця лише в тому, що це знання вербалізоване – завдяки моїм клієнтам, з якими ми пропрацьовували ті слова, завдяки чому найшвидше досягаєш розуміння.

Наприклад – це є в книжці – спортсменка їде на змагання, зазвичай вона використовує дихальні техніки з йоги, але я сиджу поряд з нею в літаку і бачу, що їй зараз непереливки. Даю їй зв’язку EQ-Boost, а вона мені каже: «Тепер я можу дихати нормально». Тобто коли стрес зашкалює, людина забуває ті вправи, що треба робити, а моя методика дає можливість бути усвідомленим, присутнім. І тоді ми згадуємо те, що нам необхідно.

Ось ще приклад: що я думаю, коли вам говорю: «Чому той чоловік так кричить?» Яка моя емоція? Роздратування. Зараз він відчуває сором, бо йому зробили зауваження. А річ у тому, що йому подобаються дівчата, і він намагається справити враження, тому говорить голосно. Якби він розумів саме в той момент, що йому сподобалась дівчина, він розхвилювався б, але не підвищував би тон. Тобто ці практики концентрації на собі – це дуже круто, але якщо я буду концентруватися тільки на собі, я не побачу, що думає й відчуває мій співрозмовник, не буду орієнтована назовні і не зможу адекватно брати участь у спілкуванні. Основне в комунікації – це закон 50%: 50% – мої, 50% – співрозмовника. 

Ці навички можна пропрацьовувати з фахівцями – коучами, менторами, психологами, книжка написана саме для того, щоб зробити перші кроки в самоусвідомленні, вона направлена на самостійну роботу – я ставила таку мету. Мені здається, що можна досягти результатів, користуючись тільки тією технологією – задавати запитання: «Що я відчуваю, яка думка викликала емоцію?», особливо коли щось іде не так. У нас безліч відгуків від читачів, які купили книжку і зробили так, як там описано, і були дуже задоволені результатом, що доводить, що це можливо робити самостійно.    

Насправді я вважаю, що зараз такий час, коли потрібно обмінюватись компетенціями, і людина –  не «человек-оркестр», який повинен все знати. Потрібно купувати компетенції, обмінюватися ними. А для цього теж потрібні емоції.

В мене є клієнт, який будує стартап і просуває його в США. Він каже, що коли закордонні інвестори дивляться на стартапи, один з критеріїв вибору – чи є в тебе ментор, і другий – скільки усього в тебе менторів. Тобто в закордонних проектів декілька менторів – і це круто: ментор з фінансів, з емоційного інтелекту тощо. Мене тішить, що це потроху розвивається і в Україні. З якими б компаніями я не працювала, я всюди показувала, як емоції впливають на діяльність і розвиток бізнесу та на роботу команд – і як можна їх використовувати для досягнення найвищих результатів. Згодом компанії відкривали напрямок з вивчення емоцій для співробітників – не обов’язково зі мною. Тут важливо саме усвідомлення, що емоції – важливий фактор, їх не можна уникати в бізнесі.

Робота з командами і майбутнє з високим емоційним інтелектом

Я працюю з командами, і в компанії заходжу саме через керівника. Річ у тім, що якщо mindset (установка – авт.) керівника не змінюється, неможливо змінити нікого, бо в співробітників реактивна поведінка стосовно лідера. Якщо лідер робить крок – роблять і співробітники. Він все одно перший, вони вже йдуть по його стопах. Але якщо він не розвиває емоційний інтелект, а його співробітники ходять, наприклад, до мене, то вони виростають та намагаються ініціювати зміни в компанії або ж покидають компанію. Є такий прецедент, коли співробітники можуть змістити топ-менеджера. Тому спочатку керівникам потрібно підвищувати власний рівень емоційного інтелекту. Якщо ми всі володітимемо навичками емоційного інтелекту, це буде той світ синергії і колаборації, коли кожен щасливий на своєму місці. 

Ось черговий приклад: моя дочка живе в Бельгії, ми їздимо в супермаркет, де на касі працює хлопець. Cтою з великими кошиками, чекаю, поки  він проб’є ті 100 моїх товарів, і спостерігаю, як він працює. Він бере обережно сік, кладе в кошик, посміхається, бере пляшечку, кладе  – дуже акуратна завершена дія, він нею насолоджується. Це стан потоку, про який ми мріємо, ми мали його в дитинстві. І він в такому стані з тобою працює, він щасливий на своєму місці. Таке спілкування створює той настрій, в якому тобі хочеться жити. Там ніхто не поспішає – не тому, що вони краще живуть, там не така й велика мінімальна зарплатня – ні, вони заглиблюються в емоції, насолоджуються життям, собою, тобою, вони це вміють. А нам шаблони заважають – покерфейс потрібен, помилок не можна робити тощо.

І давайте візьмемо нашу продавчиню – приходжу я в магазин, запитую: «У вас є червона класична сукня для бізнесу?» – «Є», – каже, і несе вечірню сукню. Кажу: «Окей, а для бізнесу?» – «Немає!», – і жбурляє ту сукню. І все, я їй більше не цікава. Яка в неї емоція? Очікування, що вона з першого разу зможе продати, бо її навчили, що вона з першого разу має зробити ідеально. А тут її спіткала поразка, що вона відчуває? Страх, роздратування, розчарування в собі, розчарування в мені, вона вже забула про результат.

Робота над книжкою

На мою думку, тоненький посібник «Дитячі інфекційні хвороби» мого викладача Ігоря Штирьова – це приклад найкращої книги для практичного застосування. Я його обожнювала і запам’ятала, що книжка має бути саме такою. «EQ-Boost» задумувалась як покетбук – це результат мого опитування дуже великої фокус-групи. 

Спочатку ми обговорили концепт книжки з Майєю Двалішвілі і редактором Романом Сулимою, згодом почали писати. І тоді я пережила велику кризу через те, що між тим, що ти говориш, і тим, що пишеш, який вигляд воно має на папері, – дуже велика різниця. Так працюють дві різні півкулі мозку. Звісно, мені допомогли зрозуміти, в чому полягає різниця. Наступний етап книги я проходила з Олесею Блащук, редакторкою, журналісткою за фахом. І з моєю донькою Алісою, допомога якої була особливо корисною через її раціональний тип мислення – саме їй я присвятила книгу.

До слів я ставлюся дуже поважно, бо я розумію, що одне слово може принести вам перемогу, а може закопати. Над книжкою працювала команда – я залучала скіли і компетенції різних людей і, головне, – фідбеки. Дуже багато фідбеків ми отримали на підготовчих етапах, під час написання. Це мій лікарський бекграунд і написання лікарських дисертацій дали такий навик: робиш крок – дивишся на результат, робиш  наступний – дивишся на результат. Кожний спринт, як в IT: робиш, аналізуєш, додаєш, йдеш далі – і це допомогло.

У книжці закладена ідея коучингу – вказівок, як робити. Цього не вистачає в нашому менталітеті – ми не можемо навчатися, коли удаємо, що все знаємо. 

Майбутні книжки

Моя наступна книжка буде про АТО. Мій чоловік – афганець, йому пощастило знайти себе в нових реаліях, побудувати бізнес, у нас дружня родина. Проте я бачила інші приклади, бо афганці були не дуже успішними людьми, коли повертались з війни, пиячили, втрачали зв’язок з навколишнім світом. І мене дуже цікавило, що ж допомогло моєму чоловікові витримати. Коли почалась АТО, я була волонтером і працювала з нашими бійцями, ми відпрацьовували страх. Моя робота з ними здебільшого була спрямована на те, щоб вони не пиячили, бо вони страх запивали алкоголем. Багато з них, коли повертались, мені розповідали: «Я лежу в окопі протягом обстрілу і питаю себе: що я відчуваю? Яка думка викликала той страх? А потім тільки я вирішував, куди бігти». Тобто до того, як він вирішував, куди бігти під час обстрілу, він опанував свій страх через усвідомлення завдяки цій технології. 

Є такий Френк П’юселік, ветеран в’єтнамської війни, він вибудовує в Україні систему реабілітації. Для нього був шок, коли він повернувся з В’єтнамської війни і почувався героєм, а його закидали помідорами. Він став алкоголіком, потім пройшов дуже великий шлях реабілітації. Зараз він дуже відомий бізнес-коуч, їздить по країнах, де йде війна, і розробляє методи реабілітації бійців, які повертаються з війни. Нам треба серйозно зайнятися цим і в Україні. 

У мене є напрацьований бекграунд роботи з сім’ями, і книжка буде присвячена тому, як поводитися з тими, хто повертається з війни. Я дуже не люблю втрачати час, тому там буде тільки практика – відпрацьовані на реальних кейсах поради. Бо саме сім’ї дуже часто провокують бійців, не дають їм те, що вони чекають. На Книжковому Арсеналі я бачила велику кількість книжок на цю тему: художніх, щоденників, але це така рефлексія, а в мене виникає питання – що і як робити, щоб бійці були щасливі, коли повернулись з війни. Як вони розповідають: «Коли я своїх друзів по кусках в мішки пакував, як я можу сказати своїй жінці, що щастя є? Немає щастя». А я кажу: «Як жінка, яка чекала тебе і дочекалась, може на тебе дивитись, коли ти до неї повернувся спиною? Життя ж триває». Я чула тих хлопців, і можу навчити сім’ї, як поводитися правильно. Теорія в книжці буде лише для того, щоб наш раціональний мозок повірив у прочитане. 

А третя книжка буде присвячена IT. Моя улюблена тема – це команди. Зараз епоха команд та менторів різних фахів. Команда – це дуже круто, бо вона помножує результат. З 1+1=2 вона робить значно більше, команда – це 1+1=5 або навіть 10, завдяки синергії. 

Це найкраще, з цим я обожнюю працювати: коли команди з різними можливостями, кожний в своєму, але поміж ними теж є і конкуренція, і лідер, який думає, що не знає, але удає, що знає все. Налагоджувати процес взаємодії на такому рівні, щоб всі хотіли працювати на результат, щоб більше раділи досягненням, а не тому, що похвалили чи нагородили. 

А восени будемо працювати над онлайн-курсом про емоції на Прометеусі.

(Visited 399 times, 1 visits today)