- Навесні 2020 року Біл Гейтс включив роман «Вибір» Едіт Еґер в свій рекомендований перелік літератури. Засновник Microsoft прочитав роман за рекомендацією дружини Мелінди. Гейтс назвав історію Едіт винятковою: переживши жахи концтабору Аушвіц, вона оговталася і стала професійним терапевтом. Її досвід допомагає зрозуміти, що зцілює людину після потрясінь.
- А від себе додам: книга психотерапевтки показує, де шукати сили, щоб жити далі. І неважливо в полоні чого ви опинилися: травми після війни, нещасливого шлюбу чи відрізані коронавірусом від світу: вибір є завжди.
- Авторка: Ольга Омельянчук, журналістка Радіо Свобода та онлайн-журналу Reporters
Навесні 2020 року Біл Гейтс включив роман «Вибір» Едіт Еґер в свій рекомендований перелік літератури. Засновник Microsoft прочитав роман за рекомендацією дружини Мелінди. Гейтс назвав історію Едіт винятковою: переживши жахи концтабору Аушвіц, вона оговталася і стала професійним терапевтом. Її досвід допомагає зрозуміти, що зцілює людину після потрясінь.
А від себе додам: книга психотерапевтки показує, де шукати сили, щоб жити далі. І неважливо в полоні чого ви опинилися: травми після війни, нещасливого шлюбу чи відрізані коронавірусом від світу: вибір є завжди.
Головне — вижити
Книга «Вибір. Прийняти неможливе» — це роман-мемуар. Важкі, але дуже цінні спогади народженої в Угорщині Едіт Еґер, яка у 16 років потрапила у концтабір: втратила там батьків й дивом вижила разом із сестрою.
Едіт професійно займалася балетом та мріяла про Олімпійські ігри з художньої гімнастики, натомість танцювала вальс «Голубий Дунай» перед уособленням зла — ієрархом СС доктором Менгеле. Він ставив досліди над людьми та відправив її маму в газову камеру.
Танцюючи в пеклі, Едіт навчилася відсторонюватися від світу, йти в себе – аналогічний механізм вона потім вивчала у клієнтів з історією інцесту.
Дівчина дивом вижила, переїхала до США, де й стала відомою психотерапевткою, почавши кар’єру в 51 рік. Але перед цим вона пройшла психотерапію за порадою відомого віденського психіатра Віктора Франкла, який і сам пережив Холокост та написав книгу «Людина в пошуках справжнього сенсу».
Більше ніж 40 років Едіт працювала з постравматичним синдромом у солдат, була гостьовим спікером та досить медійною особою.
А на написання книжки авторка наважилася лише в 90 років ( а в грудні цього року видана вже друга книжка) – і це найкраще свідчення «прощання» з травмою та меседж світу про дієві методи терапії, правила проживання болю та заклик не знецінювати біль інших людей.
На лекціях Едіт часто представляється так: «Я Анна Франк, яка не померла. У цих двох дівчат багато спільного: вони народилися в один рік та вели щоденники, де фіксували жахи війни.
Здолайте внутрішнього нациста
Ця книга — про вміння прощати і приймати. Про свободу вибору — бути озлобленим, чи бути великодушним. Обирати ненависть, швидку й різку, або ж обирати зміни, неквапливі та болючі, але, врешті, набагато глибші й людяніші.
Так, в одній з глав у героїню та її сестру плюють діти. Сестра докторки Еґер каже, що, коли стане вільною, обов‘язково вб‘є німецьку матір — так само, як і колись німець позбавив життя її маму. Сама ж героїня прокручує у голові, як було би чудесно, «аби хлопець, який плює у нас сьогодні, одного дня зрозумів, що немає потреби нас ненавидіти».
І ось ця постійна робота над «внутрішнім нацистом», тією частиною вас, яка судить без співчуття та всі сили кидає на пошук та помсту кривднику — теж дуже важлива.
«Ті, хто робить нам боляче та ненавидять, можуть стати нашими вчителями. Ми мусимо побачити в собі смерть. В кожному з нас є Гітлер та є доброта й тепло матері Терези. Я слідую цій філософії, щоб бачити у всьому позитив», — каже Едіт в інтрев`ю іспанському виданню Infobae.
На думку письменниці, якби вона все ще злилася на нацистів, то й досі була б заручницею минулого:
«Я живу сьогодні, в мене троє дітей та п’ятеро внуків. І це моя найкраща помста Гітлеру».
Чому Бог допустив цей жах?
Важко перерахувати, скільки загалом сутнісних питань підіймається у «Виборі. Прийняти неможливе». Але одне з них, питання віри у Бога, розкривається, хай побічно, але чи не найбільш чітко. Коли люди очікують ймовірного вбивства у таборі смерті на ранок, одні кажуть, що Бога немає, адже він би не міг допустити таке жахіття. Інші ж відчувають та усвідомлюють, що убивають люди, а не Бог.
Також у книзі є чимало філософського. Не «диванного» та поверхневого, а, досить глибокого. Не впевнена, що авторка саме це мала на увазі, але я розгледіла у романі дотичні до Жан-Поля Сартра роздуми про свободу, як про свободу вибору, коли той же бранець всередині себе вирішує — змиритися чи боротися.
Так, звісно, одного-лише бажання не достатньо для фізичного визволення, але ж є речі й обставини, незалежні від нас. Головне — вірити у власне спасіння, правда ж?
