#ДвіДумки про роман Євгенії Кузнєцової «Спитайте Мієчку»

Оглядачки

#ДвіДумки  про роман Євгенії Кузнєцової «Спитайте Мієчку» 0

Віталіна Макарик: «Спитайте Мієчку» мала всі шанси проскочити повз мою увагу — спочатку я взагалі подумала, що це книжка для дітей, а потім, коли додивилася, що вона адресована дорослим читачам, засумнівалася якраз через оцю «дитячість» у назві. Але як же класно, що вона таки потрапила до мене! «Спитайте Мієчку» — найприємніше, найніжніше, найзатишніше і найщиріше чтиво з усього, що траплялось мені останнім часом.

#ДвіДумки  про роман Євгенії Кузнєцової «Спитайте Мієчку» 0

Юлія Дутка: Нечасто звертаю увагу на книжки з такими затишними обкладинками, а тут мало не «сім’я вечеря коло хати…», але «Спитайте Мієчку» стало для мене ковтком теплого, напоєного ароматами трав, літнього повітря, де поруч тільки близькі люди. А ще ця книжка місцями читання для реготання, якого, на жаль, українській літературі дуже бракує. Тож, якби зараз хтось спитав мене, щоб я порадила з новинок, то «Спитайте Мієчку» — рекомендую. Читайте, насолоджуйтесь, смійтесь та вирішуйте разом з героями. Вони — класні.  

Ті самі гості в ту саму хату

Віта: Вони їдуть туди, коли життя стає надто складним, надто бурхливим, надто виснажливим. Коли хочеться поставити його на паузу. Не втекти від проблем, а взяти тайм-аут, щоб потім повернутися до них зі свіжими силами. Вони злітаються до бабусиного дому, який став для усіх жінок родини таким собі шелтером або навіть рехабом, притулком для їхніх розбурханих емоцій і змучених сумнівами душ.

Спочатку Лілічка і Мієчка, а потім усі інші. Вони знають, що в затишному старому домі бабці Теодори, обплетеному малиною, ожиною та хмелем, на них чекають безумовна любов і прийняття, релакс і спокій, а ще — бабусина мудрість, втілена інколи в дуже гострих і дотепних зауваженнях.

Тут живе дух їхнього (щасливого!) дитинства. Ці вигорілі під сонцем стіни і рипучі дошки підлоги всотали стільки родинного тепла, що можуть віддавати його ще багато років. Тому зовсім не дивно, що дім, як магніт, притягує усіх жінок родини, які трішки загубилися і не можуть вирішити, куди рухатися далі: переїздити в Австралію чи лишатися тут, виходити заміж чи почекати, збудувати стосунки з батьком ще не народжених дітей чи бути сильною мамою-одиночкою.

На перший погляд — такі банальні життєві драми, еге? Але в тому, які ці дівчата й жінки пропрацьовують їх, стільки екзистенційної сили!

І хоч я не схильна заздрити навіть живим, реальним людям, не те що книжковим персонажам, але Мієчці і її сестрам таки позаздрила. Через те, що в них є цей неймовірний скарб — прихисток.

Юля: Як мені захотілось до них в гості, в те пахуче літо в старій сільській хаті серед хащів зела десь біля річки (хоча в мене є така хата, але там геть не так і до річки далеченько). Навіть гарбузи захотілось посадити (не люблю їх страх), бо вони тут такі доречні. Але ж тут головне не в хаті чи гарбузах, а в людях, в яких просто фантастичні стосунки. Це не просто прихисток для того, щоб перебути складний час та відновитись, це справді дім, який Дім, де добре і затишно, що б не сталось. 

Атмосфера у «Спитайте Мієчку» тепла, тому що тут люди, які цілком одне одному довіряють, які знають, що за їхні успіхи порадіють, а за помилки не засуджуватимуть. Родина здорової людини, — сказали б мемотворці. Абсолютний міф, — зморщили б носа скептики. Чудовий роман, — резюмую я. І притулок, де можна взяти перерву і просто жити, як нам часто цього не вистачає… Скажіть?

«Спитайте Мієчку» ми читали всією хатою… і мріяли, щоб в нас хоч наполовину було так затишно і весело. 

А діти-то чиї?

Юля: Якщо чесно, то я трохи заплуталась в тих дітях (будеш мати діти, зрозумієш, ггг), тому що тема мені далека.

Бо там бабуся любить нерідного внука більше, ніж рідного. Бо нерідний більше відповідає її баченню. Але то ще таке. Уявіть, з’являється дитина, яка взагалі не те, що сьома вода на киселі, а ніяк не споріднена.

Чужа дитина, як сніг серед літа, але люблена — одразу, без розмов, без якихось оглядань на задні колеса. Мені важко таке уявити, але тут все настільки органічно, що навіть не сумніваєшся. Тут і не могло бути по-іншому.

Люся, яка лишилась без мами, отримала багатьох. Її бавлять і Лілічка, якій доньку підкинув колишній чоловік, і Мієчка, яка просто завжди поруч, і бабуся Теодора, якій кожна дитина, як власна, і Марта, яка при надії відчула особливий смак материнства. Її бавлять, про неї дбають. Якби кожній сироті випадало стільки турботи, ми, мабуть, жили б в ідеальному світі. Бо тут таки ідеально неідеально. 

Віта: Взагалі це мала бути суто жіночка тусовочка, 18+. Бо кожна людина-з-дитиною знає: якщо тобі потрібен справжній спокій, дітей теж треба комусь «делегувати». Адже хіба можеш спокійно зануритися в свої почуття і думки, коли навколо суцільне «мамкання»?

Тож Лілічка завбачливо залишила на чоловіка своїх синів, та й Мартині діти турбували хіба її живіт, бо буцалися всередині. Але раптом їхнє жіноче товариство поповнилося ще однією дівчинкою, нічиєю і водночас спільною. Усім зрозуміло, що Люся — їхня. Але нікому не ясно, хто саме заопікується нею, коли доведеться покинути бабусин шелтер і повернутися до свого життя. В чиєму знайдеться місце для ще однієї дитини?

Цей роман уже почали порівнювати з епічною сагою Маркеса, але «Мієчка» — однозначно ожіночнений варіант «Ста років самотності», «доньки-матері» едішин.

Хоча я не спішила б проводити паралель між цими текстами. Бо текст Євгенії Кузнєцової настільки питомо український, насичений такими знайомими епізодами і контекстами нашої традиційної культури, що читача постійно супроводжує ефект впізнавання. Тому якщо вже порівнювати, то мені «Спитайте Мієчку» нагадав чудовий фільм Антоніо Лукіча «Мої думки тихі», бо в ньому також багато м’якого життєвого гумору. 

Що скаже Мієчка?

Віта: Після прочитання цього роману моє серце переповнювало таке щемливе тепло! Але коли починаєш писати про нього, думки чомусь губляться. Мабуть, враження настільки інтимні, що їх хочеться зберегти для себе. То що можна ще розповісти про «Мієчку»? Це не просто спокійна і затишна розповідь про жінок, які садять гарбузи, їдять малину просто з куща, ходять босоніж по траві, колишуть дітей, засинають під шепіт дощу, фарбують лавандовим кольором свіжу підлогу оновленої веранди і мріють відродити яблуневий сад. Це не лише глибока і чуттєва оповідь про материнство і сестринство. Це також зворушлива історія про зв’язок поколінь.

Про бабусю Теодору, яка ніби тримає на собі весь цей дім і цей світ,  усіх дівчат свого роду, скріплює їхні зв’язки, надихає мудрістю, нагадує про речі справжні і суттєві. Про молодших жінок, яким невідворотно доведеться подорослішати, а комусь і стати найстаршою у цій сім’ї. Бо такий перебіг подій надиктований самою природою. І якщо довіритися їй, то і смерть, і народження нового життя ставатиметься абсолютно спокійно і природно. Так, як у цій родині.

Юля: І мені важко говорити про цю книжку, тому просто скажу: «Читайте!» і зрозумієте, чому я найбільше реготала з моменту, коли з’явилась моя тезка (епізод з Юлею заслуговує щонайменше гумористичного Оскара), чому саджати гарбузи в розпал літа — хороша ідея, чому так важливо мати притулок, куди можна прийти, щоб не сталось, чому така родина має бути на вершині потреб разом із самореалізацією.

«Спитайте Мієчку»  — книжка дуже жіноча, бо більшість персонажів тут жінки: жінки з майже віковою мудрістю, жінки з життєвим досвідом, жінки юні і на роздоріжжі, — і всі вони прекрасні, адже кожен з цих проявів жіночності має свою глибину.

Люблю цих персонажів, люблю цю книжку. Не відмовилась би від сиквелу, бо цікаво, що з цими чудовими людьми буде далі. І, нехай не всі підуть далі, але з ними хочеться провести ще не один вечір. Чи то такий пронизливо холодний, як цієї дивної весни, чи то спекотний літній, як у самому романі.   

Кому варто читати

Юля: Тим, хто хоче і легкої, і водночас глибокої історії. 

Віта: Тим, кому вкрай потрібна дуже щира і людяна книжка.

Кому не варто читати

Віта: Тим, хто очікує від художньої літератури тільки глобальних тем і не схильний ностальгувати за дитинством.

Юля: Тим, хто в принципі читає тільки перекладну літературу. 

Схожі книжки

_0_1_2

Політ золотої мушки

Богдан Волошин

img_84449

Манюня

Наріне Абгарян