Письменниця, журналістка і блогерка Скарлетт Кертіс видала за підтримки кампанії Girl Up Фонду ООН книгу «Феміністки не носять рожевого та інші вигадки». Авторка зібрала найрізноманітніші погляди на феміністичні питання, в яких можна помітити: феміністки бувають абсолютно різними і борються за рівні права кожна по-своєму, кожна у своїй сфері. Видавництво Строго Лева у 2019 році видало український переклад цієї книги (пер. Ганна Лелів), а авторки блогу Yakaboo вже мають про нього #ДвіДумки.
Оглядачки
Віталіна Макарик: Що таке фемінізм – зубата античоловіча лякалка чи невичерпне джерело сили і натхнення? Чи можна бути феміністкою – і водночас фарбувати губи, виходити заміж, готувати недільні сніданки для сім’ї? Чи потрібна боротьба за права жінок у світі, де ці права, здавалося б, чітко задекларовані і прописані у найважливіших документах? Збірка есеїв від відомих жінок-феміністок не лише відповість на ці запитання, а й розвіє чимало міфів та вигадок про фемінізм і відкриє очі не речі, про які ви, можливо, досі не задумувалися.
Юлія Дутка: Каюсь, моє ставлення до фемінізму не завжди було позитивним. Думаю, через те, що патріархат міцно вкорінився в нашій картині світу. А ще через всілякі акції Femen типу «Україна – не бордель». Та ми так сильно завдячуємо фемінізму, що навіть не підозрюємо, скільки в минулому жінки зробили для того, щоб ми зараз мали право голосу, освіту, самореалізацію.
Фемінізм – це про повагу та рівність
Юля: Почну з цитати: «Фемінізм – радикальне переконання в тому, що жінки – це люди» – написала в 1986 році Марі Шір в рецензії на «Словник феміністки». Незвично просте визначення. Дещо саркастичне твердження Шір про те, що таке переконання є «радикальним», промовисто свідчить про становище жінок». Навіть у наш прогресивний час жінка на щабель нижча за чоловіка, просто тому що жінка. Сексизм проявляється по-різному: зневажливе ставлення («що з неї візьмеш – це ж жінка», «жінка за кермом – мавпа з гранатою»), преференціях («от підете ви в декрет – і як вас на роботу взяти», «розумієте, це нежіноча робота»), засиллі чоловіків на керівних посадах і в політиці – і тут справа не в талантах, а в тому, що чоловік виглядає солідніше для наших замилених очей.
Знаєте, навіть з дитинства хлопчикам можна більше, а ти… «ти ж дівчинка» не можеш привертати забагато уваги, вступати у бій та приходити вся в синцях, бо маєш бути гарненькою і в платтячку. Як на мене, фемінізм – це нарешті вихід з цих дурних стереотипів, що дівчата граються тільки ляльками, а хлопці – машинками. В мене взагалі був червоний іграшковий меч – і кращої іграшки не було в світі. Фемінізм – це коли кожен грається тим, що йому більше подобається. Це – жінки-пожежниці і чоловіки-стюарди, це жінки-льотчиці та чоловіки-доглядальники… це безкінечна кількість можливостей бути тим, ким хочеш. Це – дозвіл чоловікам плакати, а жінкам – робити перший крок.
Віто, а яким є твоє ставлення до фемінізму?
Віта: Фемінізм – це для мене, насамперед, сила дівчат, яка здатна руйнувати стіни, будувати мости й творити дива. Це потужна підтримка інших дівчат і жінок, як діляться досвідом, простягають руку допомоги, дають відчуття міцного ґрунту під ногами і надійної стіни за спиною. Саме жінки озвучують проблеми жінок – чи то «скляна стеля», чи то ускладнений доступ до освіти дівчат, які народилися у країнах третього світу або в дуже патріархальних суспільствах, чи то шеймінг, знецінення і дискримінація, яких дівчата зазнають через природні анатомічні особливості. І саме жінки з цим борються, засновуючи громадські рухи, благодійні фонди, освітні проекти і соціальні ініціативи.
Серед авторок цієї книжки – засновниця Клубу сумних дівчат, в якому допомагають дівчатам із психічними захворюваннями, кілька лідерок руху Girl Up, який об’єднує дівчат з усього світу, котрі змінюють світ, співзасновниця руху «Життя темношкірих важливе», що бореться проти насильства і дискримінації найвразливішої категорії – не-білих трансгендерних жінок, і ініціаторка кампанії #БезплатніМісячні, яка закликає британський уряд забезпечити школярок і студенток безкоштовними засобами гігієни (бо коштують вони недешево – як, зрештою, і в нашій країні). Усі ці неймовірні жінки – активістки, літераторки, акторки – несамовито надихають і закликають не лише відстоювати власні права, а й підтримувати посестер, які почуваються слабшими.
Вигадки про фемінізм
Віта: Нам довго нав’язували думку, що фемінізм – це про ненависть і боротьбу. Досить прочитати бодай декілька есеїв із цієї збірки, щоб упевнитися: фемінізм – це про любов, повагу і рівність. Феміністки воюють не з чоловіками, а з патріархальними установками (які, до слова, неслабо шкодять і чоловікам). Феміністки борються не з «традиційними цінностями», а із загрозами та обмеженнями, які ці цінності несуть. Феміністки не йдуть усупереч своїй «жіночій природі» (о, як цей вираз полюбляють сексисти усіх мастей!), а наполягають, аби їх із цією ж таки природою – з розмаїттям типів фігур, кольорів шкіри, волосся й очей, з віковими змінами, з менструаціями і фізіологічними аспектами – сприймали цілісно і рівноцінно. Щоб не застосовували різні інструменти тиску, спонукаючи наблизитися до тих чи інших стандартів. Щоб шанували усіх і кожну зокрема.
І – так, авжеж, феміністки можуть носити рожевий, як і всі інші кольори, і з задоволенням це роблять. Феміністки можуть бути жіночними і вразливими, спортивними і міцними, кохати будь-яку іншу людину, займатися творчістю чи кувати метал. Вони свідомі того, що за замовчуванням не повинні нічого нікому доводити. Але мусять робити це у світі, в якому існує мільйон обмежень і утисків для тих, хто народився жінкою. Фемінізм – це історія про свободу. Свою, твою, її і всіх інших дівчат та жінок.
Юля: «Та в неї просто мужика нормального не було» – ось так говорили і ще говорять про феміністок. Чомусь адекватні погляди завжди мусять боротись за право під сонцем, а от всіляка дич добряче приживається. Мовляв, фемінізм береться це все з сексуальної незадоволеності, недоглянутості (що аж ніяк не пов’язане з поглядами жінки на життя) – все ті ж неголені ноги і пахви, мало не лінощів працювати над тим, щоб бути феєю-принцескою, бо такі чарівниці, які й на кухні, і в ліжку чудові господиньки, і завжди виглядають щойно як з салону краси подобаються чоловікам. Насправді феміністи – і чоловіки, і жінки – виховують здорове суспільство взаємоповаги, не розділяючи на статі. Вони зосереджуються на людях і дозволяють тим бути таким, як вони хочуть.
Чоловіки і жінки різні – чоловіки переважно мають сильніші м’язи, жінки переважно гнучкіші, але це не обов`язково. У фемінізмі взагалі мало обов’язків-повинностей, крім хіба що поважати права кожного, відкинути упередження і навішувати купу ярликів. Фемінізм – як чистий листок, який дозволяє приходити у суспільство без помарок і вже власним вчинками формувати собі репутацію. Не апріорі тупувата білявка, бо хтось колись вигадав такий анекдот, а досвідчена жінка, яка добре знається у своїй справі, бо ти такою є. Фемінізм дозволяє дівчатам тягати штанги, а хлопцям створювати кулінарні шедеври. Тому що вони це люблять.
Мій фемінізм
Юля: Мій фемінізм починається з того, що ніхто нікому нічого не повинен. Фемінізм – це вервечка щоденного вибору та відповідальність за нього. Наприклад, держава не винна, що я живу не зовсім так, як хотіла, тому що це моя справа – знайти роботу з гідною зарплатою та грамотно розпоряджатись своїми ресурсами. Її функції – не заважати мені жити. Чоловіки не повинні віддавати мені своє місце в транспорті, але якщо вони це роблять, то я дякую та сідаю. Фемінізм – це добра воля без критики. Та не скажу, що він скасовує якісь мої обов’язки та зобов’язання. Він радше дає мені право вибирати між ними.
Колись мені відмовили у роботі, мовляв, бачать на цій посаді чоловіка. Це сильно по мені вдарило і на кілька місяців вибило з колії, але не скажу, що зараз шкодую за цим. Мені найімовірніше просто не треба було там бути. Тих кілька місяців мені зовсім не хотілось писати, але потім отримала першу ж роботу, на яку зголосилась. І там мені сказати: «Нам потрібні люди з такими знаннями і вміннями».
Мій фемінізм про безпеку та добросусідство: я не дозволю комусь шкодити собі, але й сама шкодити не буду. Мій фемінізм про повагу і права. Мій фемінізм про обов’язки і бажання. Мій фемінізм найчастіше про комфорт для кожного.
Віта: Мій перший, мабуть, свідомий феміністичний жест відбувся років 12 тому, коли на сказану приятелем сексистську фразу типу «Мовчати, жінко, твій день – Восьме березня» я не засміялася як усі, хто сидів за нашим столом, а встала і пішла. Я ще не дуже розумілася у фемінізмі, але не могла второпати, як так: я розумна і освічена людина – а якийсь чоловік буде мені рот закривати лише на тій підставі, що я – жінка? Нетолерування мізогінних і сексистських жартів – це мій перший крок до фемінізму. Другим було усвідомлення того, що дівчата справді можуть усе. Аби їм тільки не заважали.
Для мене фемінізм – це про рівність «за замовчуванням», про партнерство – у ділових стосунках, у дружбі, в творчості і в шлюбі, а також про підтримку. А ще також про те, Юлю, що ти кажеш: «добра воля без критики» – і, я би додала, без примусу і маніпуляції. І, звісно, про рівні можливості для всіх.
Пряма мова
«Більшість чудесних жінок, які написали тексти для цієї збірки, напевно, знають про фемінізм не більше за тебе. Більшість цих жінок перебувають на початку мандрівки, що триватиме все життя і допоможе їм дізнатися, що означає бути феміністкою і як боротись за феміністичні ідеали. Прочитавши цю книжку, ти не дізнаєшся того, що треба знати про фемінізм, зате побачиш, що в серці фемінізму – жінки. Жінки, які бувають складними й незрозумілими, жінки, які користуються косметикою, носять рожеве, плачуть і почуваються розгубленими так само, як ти. Сподіваюся, завдяки цій книжці ти зрозумієш, що бути феміністкою – трохи інакше, ніж ти собі уявляла».
«Як на мене, фемінізм – це наче спокійна дівчинка, яка сидить у куточку в класі й майже весь час мовчить. Дівчинка, якої ти навіть не зауважуєш, аж поки одного дня на щорічному шкільному концерті вона виходить на середину сцени і починає голосно виспівувати баладу Вітні – ти ніколи не чула, щоб хтось так класно співав. От тепер ти її нарешті помічаєш. І більше ніколи не зможеш не помітити».
«Ми живемо в суспільстві, де якому дуже легко бути жорстоким, бо можна сидіти за захисним бар’єром інтернету, кидати камені в інших, а тоді знову ховатися за стіною віртуальної анонімності».
«Матері, сестри й тітки, благаю вас: візьміть їх за комір, занурте в людяність і навчіть розуміти жінок. Тоді вони вирушать у цей оманливий світ впевнені в собі та зі здатністю до емпатії, з розумінням того, що сильну жінку треба поважати, а не боятися її, ламати, знецінювати, перебивати, зупиняти, принижувати, соромити, звинувачувати, знеохочувати, контролювати і повчати, що для того, аби щось вартувати в цьому світі, вона не повинна мати великі цицьки, тонку талію і худі руки, ага – і ще великий зад, тільки без стегон, ну і молоде лице (до кінця життя)».
Феміністки, які вже давно борються в авангарді руху, знають правду. Ми боремось і боремось, але мало в чому перемагаємо. Ступаємо п’ять кроків уперед, залишаючи на своїх тілах і у своїх душах бойові шрами, які символізують, чого нам усе це коштувало і на які жертви ми пішли, а потім за кілька років озираємось і розуміємо, що опинилися на три кроки позаду. Та все ж ми не опускаємо рук і наступного дня знову стаємо до боротьби. Ми втомлені, ми виснажені, але ми боремось далі. Бо нас штовхає уперед злість. Нас штовхає уперед відчайдушне прагнення рівності.
Мій фемінізм означає не засуджувати інших, а прислухатися до них, аби розуміти, чим ми відрізняємося. Ти можеш подобатися мені після цього – а можеш і не подобатися. Я теж можу подобатись тобі – або ні. Та це не має значення, бо коли я виходитиму в ефір чи просто займатимусь своїми справами в реальному житті, я далі висуватиму ідеї та долучатимусь до всіх ініціатив, які додають жінкам сили.
Співпрацюй, а не змагайся.
Не бійся опинитися в центрі уваги. Стати прикладом не лише для інших, а й для себе самої. Користай із кожної можливості, з усіх викликів та ризиків, що трапляються на твоєму шляху, не сумнівайся у своїй гідності, у своїх здібностях, у тому, яке місце має займати жінка. А коли вийдеш на середину сцени, не бійся трохи побешкетувати.
Бути неповносправною означає, що я не завжди можу потрапити в кімнату. Бути жінкою означає, що коли я перебуваю в кімнаті, іноді мого голосу не чують.
Працювати задля світу, в якому до жінок ставляться як до людей у всіх аспектах нашого життя, – це значить працювати для того, щоб усі, а не тільки жінки, почувались повноцінними людьми.
Кому читати
Віта: Тим, хто не дуже добре розуміє, що таке фемінізм, але боїться його. Тим, хто хоче побачити широкий спектр думок і роздумів на тему. І тим, кому зараз дуже потрібна #girlpower
Юля: Тому, хто хоче дізнатись про фемінізм більше. Тому, хто готовий відійти від стереотипів і дозволити жінці просто бути такою, якою їй хочеться.
Кому не варто читати
Юля: Войовничим симпатикам патріархальних поглядів, швидше за все, ви згорнете цю книжку після кількох речень.
Віта: І якщо ви в принципі не сприймаєте нехудожні книжки, то не беріться за неї теж. Вам може стати нудно.
Схожі книжки
Віта: Коротенький, але важливий мастрід для юних дівчат і мам маленьких дівчаток Чимаманди Нгозі Адічі «Люба Іджеавеле».
Юля: Для продовження теми варто зазирнути до «Чому не варто боятись фемінізму» Тамари Марценюк.
259 thoughts on “Фемінізм – це історія про свободу: #ДвіДумки про книгу «Феміністки не носять рожевого та інші вигадки»”