Що читає команда Центру літературної освіти Litosvita

Litosvita — освітня організація, на меті якої навчати особливостей літературної та книжкової сфер. Цей Центр літературної освіти проводить літшколи, майстер-класи з креативного письма, літературні тури тощо. Ми розпитали цю захоплену книжками команду про книжки, які їм подобається читати і які вони радять іншим. 

LO Марія Придьма

Марія Придьма – співзасновниця LITOSVITA

Мені завжди подобались історії про книги, бібліотеки та книгарні. Хранителі книги — це пригодницький роман з цікавою структурою та сюжетом. Йдеться про долю однієї важливої книги, Сараєвської Агади, її багаторічну історію — від створення до наших днів.   Головна героїня Ханна Гіт, дослідниця середньовічних манускриптів, опиняється в Сараєво, куди її запросили вивчити та підготувати до виставки книгу. В ній вона знаходить речі, які пересічній людині здались би сміттям, але вони і стали основою для розповіді цієї історії. Події відбуваються в різних місцях: Ізраїлі, Боснії, Італії, Австро-Угорській імперії, Австралії та США.    

Це книга актуальна для всіх батьків, а також для тих, хто працює з дітьми та підлітками. Авторка піднімає важливі питання відсутності самостійності в дітей та гіперопіки дорослих.  На різних прикладах, серед них власної родини, вона показує результати цих явищ. У тексті багато порад та цікавих суджень про підготовку дитини до дорослого життя. 

Дмитро Стретович (1)

Дмитро Стретович – співзасновник LITOSVITA

На цю книгу я чекав давно. Це, умовно кажучи, стислий огляд історії Європи від початку і до сьогодні. Розповідає автор цікаво, жваво і моментами весело. Книга допомагає заповнити прогалини в уявленні про «картинку світу». Тобто побачити, що відбувалося в один період у різних частинах Європи, як вони між собою взаємодіяли – цього раніше не знаходив ніде. А ще автор не забуває про Україну, її вплив на європейську історію та наші відмінності з Московією.  

Із сучасних авторів Жоель Діккер – один із моїх улюблених. Хоч я не є великим шанувальником детективів, але так, як він їх пише, це справді високий зразок жанру. Книга на 784 сторінки читається швидко, легко і в задоволення. Сюжет сильно «закручений», але не настільки, щоб плутатись. До останньої сторінки є інтрига. І, хоч під час читання я перебрав у голові купу варіантів «хто ж злочинець», – автор усе одно зміг здивувати. 

LOІрина Осадчук (1)

Ірина Осадчук – координаторка LITOSVITA у Львові

Ми не часто згадуємо про відомих українців чи українок, яких немає в шкільних програмах чи в кожному містечку відсутні їхні пам’ятники. Не згадуємо, доки хтось не напише –  та це ж «український Пікассо» чи «українська Манро». Особливо якщо це жінка (в нас вже є Леся, досить того). Софія Яблонська потрапила в таке забуття, хоча її життя було незвично яскравим. Якщо ви ніколи не чули про цю фантастичну жінку, то ця книжка – найкращий спосіб розпочати з нею знайомство.

Джуліан Барнз «Одним одна історія» (Темпора, 2019)

Барнз бере на позір банальну історію стосунків молодого хлопця і досвідченої жінки, студент-першокурсник і благопристойна дружина. Така собі місіс-Робінз-стайл-сторі. Але все зовсім не так, як вам здається. Цитувати хочеться кожної сторінки, і кожна цитата викликає захват і здивування – як він це робить? Все дуже просто і від того неймовірно щемко. Тут є все, чого можна хотіти від книжки, і навіть трошечки більше. Ви будете плакати, сміятися, злитися, співпереживати і думати про свою, одним одну історію.

Лариса Крушельницька «Рубали ліс: спогади галичанки» (Астролябія, 2008)

Лариса Крушельницька виросла в сім’ї (чи точніше того, що від неї вціліло) двох українських інтелектуальних родів – Крушельницьких і Левицьких. Тому її мемуари не лише про одну людину чи сім’ю, вони про тих українців, які в часи воєн і переслідувань думали, собі в мінус, про інтереси неіснуючої по факту країни. Цікаво почитати, зважаючи на сьогоднішню ситуацію, і зробити для себе висновки. А ще тут багато теплих спогадів про тих людей, які описані сухою мовою в наших підручниках. Тут це не президенти, науковці чи всесвітньо відомі оперні співачки – це друзі, які сперечаються за чаркою в затишному саду чи бавляться з вівчаркою Льокарно. Не забуваючи про артикулювання нації, не без цього звісно.

Книга, яку читаю все літо. Не тому, що складно, скоріше хочеться робити це дозовано. Ці оповідання переносять тебе не просто в дивні райони Кракова чи незрозумілі ландшафти, які приховують майбутнє. Вони переносять тебе в голову дуже дивного, але від того не менш прекрасного автора (якого можна буде послухати на цьогорічному BookForum до речі). Якщо ви давно шукали свіжої якісної прози – вам сюди.

Індійська література з її міфологією, соціальною культурою та багатоскладовими іменами героїв ніколи не була пріоритетом в моєму must read списку. Проте авторка приїжджає до Львова і буде соромно, випадково зустрівшись в черзі за кавою, не мати змоги обговорити її останній роман. І хоча до кінця книги мені ще 300 сторінок, але початок захоплює і так просто не відпускає. 

LOСтаська Падалка

Стаська Падалка – координаторка LITOSVITA в Харкові

Тішуся, що багато класних читаних-перечитаних авторів стають відомими мені тільки зараз.

От врешті дійшла до Майка Йогансена. І я у захваті!

Знаєте, з часом, коли все більше читаєш про тексти, про письменницькі лайфхаки та подібне, планка стає все вищою. І все важче знайти цікаву і корисну літературу з цієї теми. Але «Як будується оповідання» — то щось прекрасне. Попри те, що вона зі сто років як написана, ще стільки ж книга не втратить актуальності.

Автор — ще той троль, якому не бракує і самоіронії, тому читати його роздуми та поради — одне задоволення. Обсяг книги не втомлює, і ви точно не встигнете засумувати. Раджу всім!

LOСвітлана Привалова

Світлана Привалова – програмна директорка LITOSVITA

Це головна знахідка 2019 року, хоч рік ще триває. Причин на це кілька. Перша: мені дуже імпонує децентралізація сучасної української літератури у тому розумінні, коли в короткій прозі чи романі головний героєм я відчуваю не власне оповідача, а місто. 

Артем Чех познайомив мене з Черкасами (червонію, але жодного разу там не була).

Друга причина задивитись у зіниці цьому тексту — суто літературна. Історії відшліфовані на предмет гумору і серйозності водночас, і людиноцентричності теж. 

Це як любити усіх жителів поетичної Месопотамії з харківською пропискою (прозово-поетична збірка Сергія Жадана), знати про їхні поразки і все одно відчувати до них співучасть. Харківський дядь Саша, який працював на Фрунзе в кабаку, крізь часопростір римується з черкаським дядьою Кокою, який завжди був соціально безпорадним, від самого початку. Хоч характери у них, скоріше за все, різні.

Із цікавого: на звороті книги Олександром Бойченком авторитетно засвідчено, що книгу таки можна сприймати як роман, і вона має парадокс. Який саме — варто уточнити на звороті, взявши видання. Це нехай буде інтригою для читача. (Я б повелась:) А от погоджуватись чи не погодитись з найкращим есеїстом країни у подібній оцінці тексту Артема Чеха — це вже тонкощі світогляду. Одним словом, читайте, це про нас всіх!

Пауль Целан. Стихотворения. Проза. Письма (Ад Маргинем, 2013)

Якби мене спитали, який вигляд має ідеальна книга, присвячена поетові — я б назвала саме цю. Хоч за плином часу вона вже ніби і не нова, бо видана 2013 року. Та поки їй конкуренцію жодна інша не склала. Вона у мене покреслена простим олівцем, що переконує в одному: питань книга ставить безліч. Щастя, що її можна знайти у книгарні. 

У виданні вміщено вірші німецькою, — якою, власне, і писав Пауль Целан, — плюс паралельні переклади в кількох варіаціях різних перекладачів. Скажімо, тексти Марка Бєлорусця і Ольги Седакової можна навіть порівнювати. 

Повна прозова спадщина, чуттєве листування поета та перекладача теж представлені у виданні. 

І цікаво: якщо автор напрацював матеріалу на таку фундаментальну працю майже на сім сотень сторінок, значить варто розширити межі знань трохи далі, ніж Чернівці — Париж — міст Мірабо — Фуга смерті. 

Без поезії, звісно, нормальні люди не витримують (чи ненормальні). Якщо ви не знаєте, чим прикрасити свою прозу життя — треба звернути увагу на серію «Українська поетична антологія». 

Колись один письменник, звернувши увагу на мій робочий стіл, слушно зауважив: « …на збірці Вінграновського навіть літер не видно». Бо він зачитаний. А зачитаний поет тому, що був залюблений у життя. 

У збірці Анатолія Кичинського проступає сонце. При чому воно не палить, а нагадує про настрій, з яким варто полювати на життєві пригоди. Вибрані поезії за кілька десятиліть засвідчують, що вічні теми ніколи не будуть вичерпані. 

Про поезію доладно говорити складно, бо можна перебільшити і понавигадували того, про що там не написано і що вам намарилось під час читання:

я — твій сон, у якому я міг

лиш одне — обіцяти багато.

Лиш одне: нам читати багато!

LoДарина Шевчук

Дарина Шевчук – проектна менеджерка LITOSVITA

Творчість Ельчіна Сафарлі просякнута чуттєвістю та спокоєм. Дочитавши його роман «Про море мені розкажи», відчула як та тиша, про яку він говорить, огортає думки. Можна сказати, що історія маленького Фініка стала своєрідною терапією для мого внутрішнього хаосу. Знаходячись в гамірній столиці, завдяки Сафарлі ти опиняєшся на березі Абшерону.    

Що спільного у філологині, маркетолога та письменника? Не так часто читаю нон-фікшн, та «В очікуванні копірайтера» Стаськи Падалки – це книжка про створення «хороших текстів», тож безсумнівно вона варта уваги.  Написана у жанрі п’єси, книжка з гумором та водночас серйозністю вводить в професію копірайтера, знайомлячи читачів з основними поняттями та інструментарієм.

(Visited 773 times, 6 visits today)