«Повернувся з війни, але не повністю»: як розповідати дітям про історичні трагедії

Драматичні історичні події і трагедії лишають шрами у пам’яті цілих поколінь і на тілах окремих людей. Як підібрати слова, щоб говорити про них, не завдаючи ще більшого болю? І як розповісти про них дітям — так, щоб озватись до їхніх емоцій, але не поранити?

Відповісти на ці запитання взявся видавничо-освітній проєкт «Портал», який допомагає дітям і підліткам переосмислити історію України у світовому контексті та відрефлексувати її складні періоди у художніх книжках. Автори «Порталу» делікатно розповідають про найтрагічніші сторінки нашої історії — так, щоб торкало за душу, але можна було обійтись без заспокійливого. У світ вийшли вже три такі книжки, призначені для школярів молодшого і середнього віку.

«Ми живемо на краю вулкана» (Надійка Гербіш)

Писати про життя українських мультикультурних містечок під час Другої світової — це ніби балансувати на тоненькій линві між тим, щоб дотриматись історичної правди, і тим, аби мимохідь не завдати образи жодній нації чи культурі, не навісити ярликів. Надійка Гербіш розповідає про долю єврейської родини у Збаражі під час Голокосту  переслідування, гетто, втечу, смерть. І все це — очима дитини. Про дні, коли євреїв переслідували, цькували, видавали — нацисти, українці й поляки. Про дні, коли євреїв рятували — українці й поляки. Коли важко було сказати напевно, хто тобі друг, а хто — ворог. Коли для того, щоб вижити, слід було не потрапляти на очі. Коли життя було — мов на краю вулкана.

Для дівчинки Естер звичний їй світ — радісний, привітний, затишний — зруйнувався вщент. Його залишки серед цього мороку й хаосу виглядають так само дивно, як і врятовані бузкові «принцесині» меблі у брудному й тісному гетто. Для того, щоб залишитись живою, Естер доведеться розлучитись із тими, кого вона любить, змінити ім’я і довго-довго ховатись. Чи навчиться вона знову без остраху дивитись іншим в очі? Чи збереже в серці міцне почуття власної гідності, з яким її ростили батьки?

Ця історія трохи нагадує проект Eva Stories в інстаграмі: Надійка Гербіш, як і творці цього проекту, показує, як поступово життєрадісність змінювалась жахом, як згасав вогник в очах юної дівчинки. Утім, у книжці Надійки Гербіш досить щасливий фінал, який вселяє надію, що навіть найтемніші часи розсіює світло, а з краю вулкана-таки можна перебратись у безпечніше місце.

«Квіти біля четвертого» (Катерина Міхаліцина)

А ця історія відбувається у наші часи. Є молода родина — тато, мама, донька. З ними мешкає прабабуся дівчинки. Стримана, мовчазна, з якимись давніми секретами, захованими у білій хустині. Стаська-фантазерка думає: а що, як прабаба — відьма? Бо й говорить не так як вони, містяни, а своєю поліською говіркою. Дівчинка хоча дізнатись її таємницю, а натомість бачить сховану у згортку рослину, яка нагадує отруту, що відібрала у баби дім, убила її сина, зруйнувала її життя, — про Чорнобиль.

Як воно — коли мусиш покинути рідну хату, виплекані тобою рослини, вигодуваних тварин, які стали такими ж дорогими, як твоя сім’я? Коли земля, по якій ти ходив, вода з твоєї криниці і квіти біля твого порога стають отруйними? Коли невидима загроза вбиває твоїх рідних? Коли ти чужий на новому місці, з незмивним тавром «чорнобильців», через яке від тебе сахаються нові сусіди? Трагедія, яка зачепила десятки тисяч осіб, у книжці Катерини Міхаліциної показана крізь емоції та рефлексії однієї людини, з її мріями, втратами, жалями. Тому вона зачіпає настільки сильно, настільки особисто.

Та є в цій історії ще дещо. Дивовижні звірі, химерні малюнки, чарівні квіти. Такі, як малювала знаменита уродженка того району, який зазнав жахливих втрат від Чорнобильської катастрофи, — Марія Примаченко. Сама назва книжки Катерини Міхаліциної — це відсилка до картини художниці «Отаким снився четвертий блок По ньому будуть рости квіточки А будуть нести діточки квіточки Як пам’ятник буде навік коло нього Будуть прилітати голубчики наші герої Спасли нас пішли від нас». Схожі малюнки малює і героїня книжки Стаська. І ця її дитяча творчість ніби втілення віри у те, що зранена польська земля передала свою силу далеким нащадкам, і тяглість роду, тяглість традиції зберігається й надалі.

«Яблука війни» (Надійка Гербіш)

«Повернувся з війни, але не повністю», так каже Софійчина мама про її тата. Він був воїном Української галицької армії, захищав Україну, а найрідніших захистити не зумів. І навіть тоді, коли родина виїхала у далеку та безпечну Америку, продовжував «воювати» на невидимих фронтах, наповнюючи життя дружини і доньки тривогою і страхом. Зрештою, мама обирає будувати американське майбутнє, заводити нових друзів, спілкуватись і надихати до цього Софійку. Чи пристане на це батько, чи поставить інтереси сім’ї вище, ніж непевні ідеали минулого?

Ця історія про посттравматичний синдром, еміграцію й адаптацію до нового життя. Про те, як у Новому світі несподівано і дивовижно переплітаються долі людей, які колись жили в одній імперії. Про вміння почати з чистого листка і залишити позаду старий біль, не зрадивши при цьому власним ідеалам. Про примирення з собою.  І про яблука, привезені з війни, які можуть стати символом нового миру і нового дому.

У книжці Надійки Гербіш є історичний контекст і роздуми про втрачені для держави шанси, про баланс між суспільним благом та безпекою своєї родини. А головне це дуже живий, яскравий фрагмент із життя допитливої, приязної і люблячої дівчинки Софійки. Чимало дітей, батьки яких «повернулись, але не повністю» з уже нової війни, впізнають у ньому свою історію і побачать шанс на щасливе майбутнє.

Більше, ніж книжки

Ці три видання не просто гарно написані і красиво проілюстровані книжки, у яких розкриті важливі теми. Всередині кожної з них ви знайдете листівку, де йдеться про історичний контекст оповіді, розміщено короткий психологічний супровід до тексту з формулюванням тем, які варто опрацювати з дітьми, а також запитання, які можна обговорити. І все це надзвичайно акуратно, продумано й ретельно сформульовано. Завдяки цим додаткам кожна книжка це багатовимірний портал у певну тему, тісно пов’язану з українською історією. Не тією, яку вивчають на уроках, а тією, яку пізнають і проживають.

А що кажуть діти?

Моїй доньці Олександрі 11 років. Драматичні, переломні події в історії нашої країни її цікавлять давно, ми їх проговорюємо, дивимось фільми. І книжки від «Порталу» стали для нас ще однією нагодою поговорити про кілька таких драматичних епізодів, відчути їх аж до сліз в очах. «Мені було дуже шкода героїв, які мусили прожити такі важкі, трагічні події», каже Саша. «Але разом з тим мені захотілося почитати про всі ці обставини, в яких вони жили, детальніше».

Тож якщо творці цих видань хотіли зачепити юних читачів і більше зацікавити їх історією України, місію, можна сказати, виконано.