Побутує думка, що книжки про право і боротьбу за права такі ж нудні, як і зміст кодексів для рядового читача. Але насправді про непрості правові теми теж можна розповідати цікаво і зрозуміло, без шаблонних фраз із підручника. Наприклад, через життєві історії. Бо за кожною статтею із закону та справою в суді — люди і боротьба за їхні права.
Філіп Сендс «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова»
Історії (як жанр) та історію (як епоху) творять люди із впливовими ідеями, а часом і з юридичними дипломами. Британський юрист-міжнародник Філіп Сендс під обкладинкою «Східно-Західної вулиці» розповідає про людей, які колись творили історію, що зараз ми читаємо у підручниках. Є в цій книжці місце і для українського міста Львів і захисту прав людини.
Трохи передісторії. Якось готуючись до гостьової лекції у львівському університеті Філіп Сендс з’ясував, що з містом Лева його пов’язує не лише відрядження та місце проживання його дідуся до еміграції. Той університет має двох знаних випускників — видатних юристів-міжнародників Герша Лаутерпахта і Рафала Лемкіна, хоча про це мало знають у самій alma mater.
Так з’явилась ідея книжки, над якою британець працював сім років, досліджуючи архів своєї родини і документальну історію міста. Її головні герої, юристи Лаутерпахт і Лемкін, є творцями основ міжнародного права після Другої світової війни та авторами юридичних термінів «злочини проти людяності» і «геноцид». Відповідальність за такі злочини як механізм захисту прав людини у системі міжнародного права стала реальністю після подій 1939-1945 років саме завдяки Лаутерпахту і Лемкіну. Так їхня боротьба за права з індивідуального контексту отримала світовий масштаб.
Браян Стівенсон «Судити по совісті. Історія про справедливість і спокуту»
Історія американського юриста і правозахисника Браяна Стівенсона дуже особистісна і делікатна. Адже він бореться за право людей на життя — захищає засуджених до смертної кари. Так, у XXI столітті досі є країни, де практикується таке покарання. Наприклад, сусідня Білорусь (єдина країна в географічній Європі з таким покаранням у Кримінальному кодексі) чи США. До порівняння, в Україні смертну кару скасували ще у 90-ті, але у 30 штатах США її досі застосовують як вид покарання до дорослих і неповнолітніх. Від цього факту відчуваєш мороз по шкірі, особливо коли читаєш про складні справи з щоденної практики адвоката.
Поряд із юридичними фабулами справ Браян Стівенсон розповідає про життєві обставини людей із бідних сімей, яких за ґратами чекають довічне ув’язнення чи електричний стілець. Боротьба за життя засуджених у нього виглядає просто і без пафосу: «Ми намагаємось допомогти бідним і захистити їхні права, щоб вони отримували належну правову допомогу».
Це реальні історії звичайних людей з-за океану, які не завжди винні в тому, що їм приписують. Бо помилка при слідстві та упередження трапляються у будь-яких правових системах. Головне — мати можливість боротись за свої права.
Джоді Кантор і Меґан Туей «Вона розповіла»
Напевно, ви хоча б щось чули про світовий рух #metoo. Майже три роки тому світовий медіапростір сколихнули голоси жінок, які стали жертвами сексуальних домагань. Все почалось із розслідування журналісток The New York Times Джоді Кантор і Меґан Туей — про домагання голлівудського продюсера Гарві Вайнштейна. Але на тому все не закінчилось. Вони почали розшукувати історії жінок, які потерпали від принизливого ставлення з боку впливових чоловіків на роботі. А потім написали про це книжку.
Авторки зібрали величезний пазл із жіночих історій, які зазвичай ніхто не хоче згадувати — надто травматичним був такий досвід. Збирати докази таких історій — досить непроста справа з кількох причин: через делікатність інформації і небажання жертв про це говорити, відсутність документальних підтверджень чи навіть свідчень або ж вигадливий юрист у винуватця (як у випадку з Вайнштейном). Але боротьба за права того варта, особливо коли за твоєю спиною стоїть видання зі столітньою історією і репутацією, двоє сміливих сердець і сила журналістського розслідування.
Авторки дослідили, як змінились рух і ситуація з правами жінок за весь цей час, як може виглядати насильство в кінокомпанії з голлівудських пагорбів. Журналістки не обійшли стороною і суперечливі випадки, коли звинувачення у насильстві не мали під собою жодного підґрунтя та безпідставно нищили кар’єру і репутацію відомої особистості. Їхнє журналістське розслідування отримало Пулітцерівську премію.
