Книжка Мілєнко Єрґовича «Іншалла, Мадонно, Іншалла», що вийшла минулого року у «Видавництві Старого Лева», побила всі рекорди позитивних згадок у моїй стрічці фейсбуку. Здається, не знайшлось людей, яким вона не сподобалась. А на початку року «Видавництво 21» видало роман Єрґовича «Батько», що став вже 5-ю книжкою в українському перекладі. Це «оповідь сина, який не любив свого батька, про батька, який не любив свого сина». І все це на фоні непростих історичних подій на Балканах. Ось 6 причин, щоб купити і прочитати цю книжку.
1. Її написав Мілєнко Єргович
Боснійський та хорватський письменник Мілєнко Єрґович – сучасний інтелектуал. Від усіх його книжок так і пре шаленою ерудованістю. Коли це читаєш, хочеться гуглити деталі та дізнаватись більше. Він не просто створює цікавий сюжет, він докопується до самої суті явища, осмислює його, крутить з усіх сторін і аналізує, як це могло трапитись. Тобто не просто дарує насолоду від хорошого читання, а й розгортає перед читачем неоране поле для думок. Цим він особливо прекрасний.
А ще твори автора перекладені англійською, білоруською, болгарською, голландською, іспанською, італійською, каталонською, литовською, македонською, німецькою, польською, португальською, словацькою, словенською, угорською, українською, фінською, французькою, чеською, шведською мовами. Поганих авторів так активно не перекладають.
2. Це про нас
Хоча у військових дій на Донбасі та війни у колишній Югославії зовсім різний контекст, але загалом тут є багато спільного. Зокрема – питання національної самоідентичності, націоналізму та ставлення до сусідніх народів, стосунки з якими ще недавно були нормальними, а згодом перетворились на війну. Наприклад, Єргович розповідає, як його батько-лікар їздив у пограничні села Пале і Соколац лікувати людей. А потім ці самі люди стали ворогами його народу.
«Гранати, міни і ракети прилітатимуть з місцин, в які кожного другого вівторка і четверга, а також дуже часто і на вихідних тридцять років він їздив лікувати людей. Вистрілюватимуть їх, до болю часто, його пацієнти, їхні діти і внуки».
Знайомо, чи не так?
Загалом питання самоідентичності, в різних його проявах, тут проходить червоною лінією. Єргович, зокрема, роздумує, чи ідентифікує він себе як «син свого батька», і яку роль це грає в його житті. Інший спосіб самоусвідомлення – «дитина розлучених батьків». Пізніше він роздумує, ким себе відчуває – хорватом, чи боснійцем. І довго не може домогтися, щоб його визнали хорватом – бо для цього треба було стати католиком. І це теж надзвичайно знайомо – коли національну ідентичність глибоко пов’язують з релігійною.
Загалом в цій книзі доволі часто впізнаєш наш народ. Наприклад, манеру звинувачувати всіх довкола, тільки не себе:
«Мій сердешний прадід, типовий вихідець з регіону Лика, що в карти програв щастя свого дому, не міг з цього приводу бути озлобленим на себе, був натомість озлобленим на євреїв та православних».
3. Ця книжка передає дух часу
І хоча йдеться про Балкани, наша ситуація у той час відрізнялась не надто сильно. Наприклад, для жінки бути «розлученкою» у 50-х роках було так само образливо і непристойно. Водночас (парадокс!) бути матір’ю-одиначкою – майже почесно.
«Матір-одиначку вважали ледь не людиною майбутнього, матері-не-одиначки відтак, могли почуватися трохи незручно, адже вони були ніби не достатньо матерями і недостатньо соціалістичними, як і, скажімо, люди праці та громадяни, що не були шахтарями чи працівниками безпосередньо виробництва, були на свій лад недостойні шляху комунізму».
А ще в книзі «Батько» Єрґович розповідає, як виглядали лікарні у 80-х в Боснії. Його батько працював там лікарем. Територія більше нагадувала концтабір, а до пацієнтів ставились не як до особистостей, а як до підневільних тваринок:
«Хоча більшість з них помирала, найбільше на світі вони боялися, щоб лікар, їхній чи байдуже який, зловив їх на курінні».
Лікарі ловили курців з неабияким натхненням, хоча їм за це не платили, і логіки в цьому особливої не було. Роздумуючи над причинами такої поведінки, Єрґович приходить до такого висновку:
«То був акт ідеологічної правоти, що не була одноразовою, бо людина щодня мала доводити правильність перед собою і спільнотою. То був ще один вияв пильності до ворога, який не спить. Ба більше – ворог курить, замість того, щоб укріпляти сном хворе тіло. Умираючі, що ховалися в парку аби спокійно закуритися, і лікарі, що їх вистежували, а потім викривали і присоромлювали, здавалися гротескною копією зовнішнього, позалікарняного суспільства».
Чи можна краще написати про «совок»?
4. Вона про стосунки батьків і дітей
А у кого з цим не було хоч якихось проблем? У героя з батьком все складно: вони дуже схожі, але не спілкуються вже понад 30 років. Книжка починається з того, що батько помирає – це стає поштовхом для автора, щоб згадати все своє життя та проаналізувати, чим для нього був батько.
Головною цитатою тут згадаємо таку:
«Від власного життя, а відтак і від мене, в реальному й метафористичному сенсах, він утікав в медицину. Якби ми заглиблювались в метафору, що, либонь, не є дуже шанобливим щодо батька, але стилістично спокусливо, можна б сказати, що він багатьом подовжив життя, чимало лейкемій з гострої фази перейшли в хронічну, бо лікар не вмів і не хотів бути батьком».
5. Цю книжку можна прочитати за кілька годин
В ній менш ніж 200 сторінок, невеликі розділи і хороший переклад. Читається швидко і легко.
6. Цю книжку можна читати дуже довго
Бо в ній можна смакувати кожне речення.
«Ледь упізнаю його голос. Він ніби перетворився на повітряну кульку, і наче хтось по ній топчеться, здавлює і силкується її пробити».
В такому стилі написана вся книжка, тому до неї хочеться повертатись – перечитувати і переосмислювати.
Кому читати
Тим, хто любить художній нон-фікшн, цікавиться історією балканських країн та екс-Югославією.
Кому не читати
Тим, хто любить читати легкі художні книжки з лінійним сюжетом, і не відрізняє Боснії від Болівії.
Схожі книги
Славенка Дракуліч «Вони б і мухи не скривдили», Балла «Іменем батька», Мухарем Баздуль «Концерт», Звонко Каранович «Три картини перемоги»
10 thoughts on “6 причин прочитати книгу Мілєнко Єрговича «Батько»”