Як вражати українських читачів оригінальною дитячою літературою — розповідає команда видавництва «Артбукс»

Фото: Дарина Дейнеко

Розмовляли: Мар’яна Хемій, Оксана Купер

Всі успішні бізнеси починаються з ідеї, в яку повірять та візьмуть реалізовувати, попри те, що подібного ще не ніхто не робив. Це типове твердження підходить і для розповіді про українське видавництво «Артбукс», яке працює у сегменті дитячої розвиваючої літератури. Ідея видавати в Україні новий формат книжок в ілюстраціях з мінімумом тексту — вімельбухи — народилася у Ганни Похлєбаєвої. Саме вона привезла з німецького Франкфурта перші контракти та сформувала команду соратників «під дахом» власного видавництва.

За 5 років роботи ArtBooks уже видали понад 130 дитячих книжок у 5 вікових категоріях, а також серії коміксів та книжок на ігрову тематику. І це планують на цьому зупинятися! Як з простого бажання мати хороші дитячі книжки українською виростає гарний видавничий бізнес, ми говоримо з самою співзасновницею видавництва Ганною Похлєбаєвою, директором Валентином Безпальком та головною редакторкою Марією Курочкіною. Усі троє активно залучені у всі робочі процеси — і це дозволяє ефективно взаємодіяти як між собою, так і з безпосередніми клієнтами.

Історія видавництва почалася з активного бажання Ганни видавати новаторську дитячу літературу в Україні та її поїздки на ярмарок в німецькому Франкфурті. Вона розповідає, що одразу хотіла купити ліцензії на вімельбухи, які тоді ще не були відомі українському ринкові. «Артбукс» і стало першим видавництвом, що почало видавати їх в Україні. «Дитячі книжки — окремий вид мистецтва», — додає Марія, відмічаючи, що українські мами одразу були в захваті від цих вімельбухів. А серія дитячих книг французької письменниці Франсуази Буше в українському перекладі дітям про батьків, про дівчат і хлопчиків та як полюбити читати книги вже давно перетнула тираж у понад 20 тисяч примірників. Діти є основними замовниками нашого продукту, наголошує Валентин та розповідає, як його син якось на книжковому ярмарку обрав книжку, яку потім видавництво і видало українською.

Ми поговорили з Ганною, Валентином та Марією про те, як книжковий магазин із гарною дитячою літературою переріс у повноцінне видавництво та чому командна робота має особливо важливе значення на старті. Далі за текстом — їхня пряма мова у три голоси про особливості роботи видавництва, бачення ринку дитячої книжки та видання геймерської тематики як новий напрямок дитячого дозвілля.

Видавництву виповниться лише 5 років, а ви вже маєте понад 130 книжок. Як стартували, звідки виникла ідея і як такими швидкими темпами змогли досягти успіху?

Валентин: Стартували ми з невеличкого інтернет-магазину, який відкрила моя дружина Ганна Похлєбаєва. Він мав на меті продавати книжки для дітей, яких тоді так не вистачало на українському ринку. Це були книжки англійською мовою та вибрані видання українською. Пізніше, зі збільшенням продажів, Ганна зрозуміла, що не так багато цікавих книжок видані українською, натомість книжки англійською були надто дорогі для українських мам. Тому перед нею постала місія виправити цю ситуацію і розширити кількість такої літератури. Тоді я лише спостерігав збоку за діяльністю дружини та, за можливості, підтримував її ініціативи.

Ганна: Я їхала на книжкову виставку у Франкфурт (книжкова ярмарка у Франкфурті є найбільшою у світі — прим. авт.) з мрією створити видавництво і знайти потрібні книги. Моєю метою було купити ліцензії на вімельбухи, які тоді ще не були відомі українському ринкові — знайшла, і ми першими стали видавали їх в Україні. З цього й почалася історія видавництва «Артбукс». У 2015 році я приїхала звідти щаслива, з книжками, домовленостями про три вімельбухи й з правом видання в Україні книжок Ерве Тюлле (французький автор та ілюстратор — прим. авт.).

Валентин: Тоді я ще взагалі в це не вірив та не розумів, що це, але підтримав її у всіх починаннях. Книжки вийшли досить вдалими та «зайшли» українському споживачеві. Бо нічого схожого в Україні на той момент не було. І вже за пів року всі українські видавництва почали скуповувати права на вімельбухи. З того часу на книжковому ринку України з’явилося понад 100 таких книжок.

Маша: Це абсолютно інтуїція Анни: вона орієнтувалася, насамперед, на дітей і можливість вирішити за допомогою книг певні батьківські проблеми. Все вдалося завдяки тому, що Ганна сама є мамою, і вона дуже чітко розуміє батьківські запити [щодо дитячої літератури]. У листопаді 2015 року вже виникло видавництво «Артбукс» і першою книгою був вімельбух «Зоопарк», який вийшов у лютому [наступного року].

Перед виходом цієї книжки ми й познайомилися з Ганною: я тоді знімала влоги для компанії Film.ua, де робила для мам огляди на дитячі книги. Була потрібна якась книжка, тож я й прийшла до магазину «Артбукс». Ми познайомилися з Ганною і я зрозуміла, що вона — фанатично закохана в книжки людина, яка має невпинну енергію і бажання зробити щось дивовижно-чарівне. Коли вже пізніше прийшла вітати Ганну з виходом книжки, вона запросила мене стати редакторкою.

Ганна: Ще трохи згодом, в січні 2017 року, стало очевидно, що видавництво стрімко зростає і потрібна близька людина, яка здатна контролювати важливі для видавництва процеси. Ближчого за чоловіка я не мала нікого. А ще зважаючи на те, що я була на 5 місяці вагітності (на той момент у видавництві нас працювало троє — разом зі мною, і працювали ми без вихідних та свят) я зробила йому пропозицію, від якої він не зміг відмовитися — стати директором, щоб тимчасово допомогти мені з видавництвом. Але вже з перших дій Валентина я зрозуміла, що без такого директора ми не просунемося [в нашій роботі] та не зможемо зробити якісного стрибка. Ми з Машею дуже творчі і швидко «запалюємося», а Валентин — практична складова нашого видавництва.

Валентин: Коли я прийшов [працювати у видавництво], мав досвід зовсім в іншій сфері бізнесу і видавничі процеси були для мене чимось невідомим і незрозумілим. Але я сліпо довіряв інтуїції Ганни й допомагав. Треба у Франкфурт? Поїхали. В Болонью? Добре. Будемо видавати вімельбухи? Не знаю, що це, але давай. Допомагав, чим міг, навіть вантажив книжки.

Я довго не хотів ставати директором (у мене технічна освіта) та й не хотів кидати те, чим на той момент займався. Але, як бачите, все ж мене вдалося вмовити. Після першої поїздки в Болонью абсолютно закохався в цей бізнес і більше без нього не можу.

Як з'явилася назва?

Ганна: Ми захоплюємося сучасним мистецтвом, тож наш книжковий магазин спочатку планувався як такий, що спеціалізується на мистецьких виданнях — у ньому були лише книжки, присвячені мистецтву, дизайну, архітектурі. Але завдяки нашій дитині я стала звертати увагу і на дитячі книги, які потім витіснили літературу про мистецтво і відкрили двері для нового бізнесу. Так наше хобі з колекціонування сучасного живопису переросло в любов до книг; а потім — і у видання дитячих книг, які ми завжди сприймаємо, насамперед, з естетичної точки зору. Для нас принципово було, щоб книжки були візуально красивими й незвичайними.

Маша: Дуже влучна, насправді, назва, бо дитячі книжки — окремий вид мистецтва.

Хто у видавництві займається підбором видавничих тайтлів?

Валентин: Разом. У нас це командна гра. І ми одне одного тут підтримуємо.

Можна сказати, що всі проєкти були успішними?

Валентин: Звісно, не всі. Але їх невелика кількість.

Ганна: Ми були свідомі того, що деякі книжки можуть бути непопулярними, але в таких випадках розуміємо, що здійснюємо просвітницьку діяльність. І це важливо. Ми йдемо на цей ризик і заморожуємо в тиражах активи, щоб ця книжка з’явилась на книжкових полицях і діти мали змогу читати її рідною мовою.

…наше хобі з колекціонування сучасного живопису переросло в любов до книг; а потім — і у видання дитячих книг, які ми завжди сприймаємо, насамперед, з естетичної точки зору

Як розвивалася робота з вімельбухами — спочатку купували права, а коли і як з’явилася ідея працювати з українськими художниками?

Маша: У нас було величезне бажання видати книгу разом з українськими ілюстраторами. До цього ми лише частково працювали з ними: була книжка, яка отримала премію за найкращий дизайн на Книжковому Арсеналі. Це видання Романи Рубан «Славні професії борсука». Потім ми зробили книжку з Марічкою Рубан — «Книга кольорів». До вімельбуха ми йшли поступово, бо це величезний шмат роботи ілюстратора. Але ми їх все ж зробили — зі Світланою Гриб та з Оленою Бугренковою; також плануємо надалі працювати з цими ілюстраторками. Ми бачимо, що українські мами були в захваті від цих вімельбухів. Це дуже близькі, зрозумілі ілюстрації. Ці книжки народжувалися в спільній роботі: до прикладу, Олена малює, а ми плануємо ці розвороти.

Менше ніж за рік продано 20 тисяч примірників книжок Франсуази Буше українською. Ви знали, що це буде такою бомбою?

Ганна: Абсолютно не очікували й не знали. Це був шок, коли за передзамовленнями купили близько 1500 книг і тираж у 3000 продався за місяць! Такого у нас ніколи не було! Це вже восени 2019 року нам надіслали результати продажів книжок Буше у Франції, і ми побачили, що книжка про батьків продана тільки у Франції 150 000-им тиражем. Та ми не очікували на такий результат!

Видання першої її книги відклалося у нас аж на півтора року, бо ми ніяк не могли наважитися на цю книжку і думали, що вона буде некомерційною. Але для нас вона була вкрай важливою, оскільки це книга діалогу і взаєморозуміння між батьками й дітьми. А це вічна проблема.

Маша: Були ще деякі вагання. Бо нам казали, що цю книжку не зрозуміють і що це якісь каракулі з дивними текстами, які, до того ж, іноді досить провокативні. Але в Ганни було величезне бажання видати цю книжку. Коли ми з нею тільки познайомилися, то якраз про книгу Франсуази Буше про батьків і почали розмовляти. Бо я теж вже бачила цю книжку і мріяла про її вихід українською. Ми дуже зраділи, коли ця можливість з’явилася. Тут хочу подякувати неймовірній перекладачці Людмилі Дяченко — вона зробила такий класний переклад, який є половиною успіху [на українському ринку].

Як працюєте над оформленням книжок? Це передрук оригінальних чи додаєте свої «фішечки», як, наприклад, деталі в «Інструкції до запасного серця» — прямий корінець та зрізи, пофарбовані у червоний?

Маша: Валентин зараз сам сидить на типографії, в друкарні та детально з’ясовує, який вигляд матиме книжка, стежить, де будемо додавати лак та ін. Тепер він вирішує всі технічні деталі.

Валентин: Мені подобається робити книжку від самого макету і до кінця. Ми дещо обмежені в виборі дизайну, але все обговорюємо з партнерами, якщо певні зміни [у дизайні книжки] підуть на користь, то чому б не спробувати? Нам дуже приємно, що іноземні партнери й автори теж бачать наше вимогливе ставлення до деталей, автори пишуть нам і просять якнайшвидше надіслати авторські примірники, оскільки навіть на фото помітно, що ми дуже старались зробити книжку бездоганною. Українську версію «Інструкції до запасного серця» британське видавництво попросило надіслати в 6 примірниках, щоб показувати на виставках. Нам це дуже приємно.

Чому взялися за комікси?

Ганна: Ми ретельно шукали книжки, які б підвищили вік наших читачів. Та й наші перші книголюби вже підросли й навчилися читати. Ми думали про те, щоб видавати класику, красиві казки. Але ми є видавництвом, яке шукає дещо особливе. Тоді розуміли, що нам потрібне те, чого ще не було або ж було недостатньо.

В січні 2018-го ми прийшли до того, що графічні романи — саме те, що нам потрібно і були готові мчати в [французький] Ангулем на фестиваль коміксів (Міжнародний фестиваль коміксів в Ангулемі є найбільшою європейською подією, присвяченою цій тематиці — прим.авт.), щоб пірнути з головою в цю стихію! Для нас комікси — це книги, які змушують 6–8-річних дітей захопитися читанням. Ми були настільки одержимі цими книгами, що навіть не думали, наскільки важко буде доводити батькам, що комікси — це теж книжки. І що сучасним дітям потрібні сучасні книжки й історії.

Маша: Було бажання допомогти дітям, бо комікси — дуже в пригоді під час навчання читати. Вони дозволяють легко сприйняти історію завдяки візуальному рішенню. Коли ми побачили «Гільду» (оригінальний персонаж цілої серії коміксів про пригоди безстрашної дівчинки з блакитним волоссям, яку вигадав та намалював популярний британський ілюстратор та аніматор Люк Пірсон — прим.авт.), зрозуміли, що повз неї пройти не можна. Тим паче, що переклад потім погодився зробити Володимир Чернишенко.

За яким співвідношенням видаєте українську й перекладну літературу?

Ганна: Зараз у нашому видавничому портфелі 90 % перекладної літератури, але ми також посилено працюємо над тим, щоб збільшити процентне співвідношення українських книжок. З українськими авторами у нас все складається або ж стрімко й швидко, або ж роками — і ми досі не бачимо книжки. Це творчий процес, і ми не любимо тиснути на ілюстраторів та авторів, а коректно чекаємо, коли надішлють книгу.

З деякими авторами все складається з однієї випадкової зустрічі, і вже через два місяці книжка була представлена на Арсеналі. Так сталося з Романою Рубан, коли вона на семінарі Читомо показувала свою книгу і я сказала «Давай щось зробимо з борсуками» — і нам вдалося. Завжди з великою надією переглядаємо ті рукописи й ілюстрації, які надсилають автори і шукаємо «свої» книги. Але, на жаль, це велика рідкість, щоб так збіглося.

Для дорослих читачів плануєте щось видавати?

Ганна: Ви перші, кому повідомляємо: цього року ми прийняли рішення про те, що Artbooks перестає бути дитячим видавництвом і починає видавати дорослі книжки. Поки не будемо розкривати карти, які саме — готуємо їх на Книжковий Арсенал, який, я дуже сподіваюсь і вірю, що [в травні] відбудеться. Тому і підвищувати вік дитячої літератури, і видавати дорослу літературу ми плануємо. Вже працюємо над перекладами, покупкою прав.

Маша: Зараз ми звернули увагу на підліткову аудиторію. У нас вийшла книжка «Інструкція до запасного серця», яка насправді розрахована не лише на дітей чи підлітків, а й на дорослих теж. І я страшенно щаслива, що ми зараз отримуємо перші відгуки на цю книжку; їх пишуть і дорослі. Наша аудиторія, яку вже маємо, виростає. Звісно, не збираємося її відпускати, тому будемо видавати й для підлітків, і надалі — для дорослих.

Як працюєте з відгуками?

Маша: До цього року Ганна особисто відповідала на всі відгуки. Вона особисто розмовляє з батьками та дає пораду, що почитати. Це наша реальність: ми дуже тісно спілкуємося з аудиторією. Результатом цього і є лояльне ставлення.

Ганна: Всі відгуки читаємо ми всі — Маша, Валентин і я. Всі коментарі беремо близько до серця й одразу ж працюємо з ними. Тішить, що позитивних коментарів більшість, особливо на книги Франсуази Буше й Minecraft. Facebook та Instagram просто обриваються від захвату батьків — і це кайф. У деяких випадках навіть плачемо від щастя, що пишуть такі теплі слова. Негативні відгуки спонукають нас збиратися разом. У певних випадках пишу я особисто, іноді Маша телефонує клієнтам й спілкується як головна редакторка. Одного разу навіть Валентин дзвонив, коли ми вирішили, що саме він повинен спілкуватися з людиною.

Наша аудиторія, яку вже маємо, виростає. Звісно, не збираємося її відпускати, тому будемо видавати й для підлітків, і надалі — для дорослих

Як популяризуєте свої видання?

Маша: Чесно можемо зізнатися, що якби ми приділяли цьому більшу увагу, результати були б набагато вищі. В якийсь момент просто не вистачало рук, і ми все робили самі: і книжки друкували, і дописи [в соцмережах] писали, і відповідали на замовлення. Ганна навіть коли була вагітною деякий час вивантажувала книжки. Все робилося маленьким колективом. Зараз ситуація буде змінюватися і ми будемо більше уваги приділяти роботі з медіа та блогерами.

Час від часу [ми в цьому напрямку] вже щось робили. Наприклад, була співпраця з журналом «Panorama» (офіційний журнал МАУ — прим. авт.), де виходили розгортки з наших вімельбухів. Це був дуже незвичний досвід. Дитина читає, якщо їй подобається, то коли літак сідає в Україні, батьки вже можуть придбати книжку. Про деякі з наших книжок ми теж розповідали на радіо.

Чи будете випускати електронні книги?

Валентин: Плануємо. Але у нас переважно асортимент дитячої літератури, а діти частіше читають паперові книжки.

Вважаю, що культура читання паперових книг нікуди не піде. Це супроводжується психологічним моментом, що дитина має привчитися до відчуття книжки. Бо якщо дитина почне читати через планшет, це не дасть того досвіду і звички до читання; планшет у нас асоціюється з іншими видами розваг.

Як з точки зору видавця бачите український ринок?

Валентин: Розвиток хороший; мені подобається. Багато хто з колег знаходить все цікавіші ліцензії й книги; ринок наповнюється дуже якісними виданнями.

Маша: Про нас більше дізнаються у світі, зокрема завдяки Інституту книги. Та й те, як ми представлені на міжнародних ярмарках — це дуже гідно. Приємно, що у світової спільноти є інтерес до української книги, і наш національний стенд не пустий. Цікавляться українськими авторами, ілюстраторами. Я теж бачу позитивну динаміку.

Хто є вашим конкурентом?

Маша: Я зараз думаю про більш важливі за конкуренцію речі (сміється).

Ганна: Видавничий бізнес доволі складний, і тому до всіх колег-видавців ми ставимося насамперед як до друзів та однодумців. Захоплюємося їхніми красивими книгами, водночас милуючись своїми. Мені здається, зараз не час жорсткої конкуренції, зараз час поваги одне до одного і співробітництва.

Валентин: Були моменти, коли хтось із видавців випереджав нас із купівлею прав, але це нормально і правильно в умовах ринку.

Маша: У нас є колеги, але ми всі працюємо на одному ринку. Дуже радіємо, коли у когось є успіхи; сподіваємося, що так само радіють і за нас. Ми всі разом робимо класну справу.

Які плани розвитку загалом?

Маша: Розвиватимемо напрямок книжок геймерської тематики, який ми запустили минулого року, у нас виявився дуже успішним. Ми — офіційне видавництво Minecraft, LEGO, Roblox (популярні дитячі ігри, які користуються популярністю у дітей та підлітків по всьому світу — прим. авт.). Валентин умовив видати саме ці видання українською. Коли ми говоримо, що орієнтуємося на дітей, будьмо чесними та згадаємо, що всі діти грають [в комп’ютерні ігри]. Якщо я бачу дитину, яка постійно грається в Minecraft, мені б хотілося, щоб її очі трохи відпочили від екрана, планшета, телефону, [і тут в пригоді стають книжки про ці ігри]. Коли ми почали видавати таку літературу, побачили, що діти самі почали робити замовлення — і почали читати. Коли ж ми зробили стікербуки та довідники від розробників Minecraft, то зрозуміли, що напрямок правильний [і його варто розвивати].

Потім ми видали фікшн про друзів, які потрапляють в гру завдяки окулярам віртуальної реальності. Тут вже окрема історія, коли батьки почали писати [відгуки]: «У мене до цього дитина не читала нічого взагалі. Коли буде наступна книга серії?». Кожна книжка — не лише про Minecraft, а й про те, що треба дбайливо ставитися до довкілля, що друзі мають підтримувати один одного, що можна цікавитися природничими науками чи винаходами. У другому томі розповідається про драматургію Шекспіра. У третьому — про те, як народжуються черепашки. Діти почали читати.

Ми також продовжимо вімельбухи, вже готовий до друку «Корабель» Доро Гебель, «Динозаври» та «Порше».

Ганна: Цього року будемо розвивати напрямок освітніх книг і продовжуємо серію «Маленькі розумаки» розвиваючими французькими книжками-смартфонами з завданнями для дітей. Продовжимо серію енциклопедій DOCS, і наступна книжка буде про мистецтво. Буде також продовження коміксу «Гільда» про нові пригоди відважної дівчинки.

З нових і несподіваних буде серія книжок для батьків французького психолога Мадлен Дені, і це хіти, які допоможуть не одній мамі краще зрозуміти свою дитину.

Буде підліткова книга Minecraft «Острів» Макса Брукса і «Аварія» Трессі Батист. Це захопливі історії, які будуть до вподоби всім фанатам гри і зомбі.

Готуємо три книжки для дорослої аудиторії — поки що це секрет, але вам одним з перших повідомимо, коли це буде можливо.

Видавничий бізнес доволі складний, і тому до всіх колег-видавців ми ставимося насамперед як до друзів та однодумців

Чи може українська дитяча книжка конкурувати з західною?

Ганна: У 2019 році ми зі своїми українськими книжками брали участь у виставці в Болоньї, Парижі та зі своїм стендом у Франкфурті саме тому, що впевнені — наша книга унікальна й дивовижна, нам хочеться показувати її світові і розповідати про українських авторів та ілюстраторів. Цього року будемо й далі працювати з цим напрямком і сподіваємося, що зовсім скоро світ побачить наші книги різними мовами.

Маша: Регулярно у світі «народжуються» Гаррі Поттери, тож не бачу перепон для того, щоб такий Гаррі Поттер не народився в Україні. Не бачу, що могло б завадити цьому.