Режисер та актор театру і кіно Ахтем Сеітаблаєв зараз читає літературу, яка спонукає до роздумів чи трансформується в сценарій. Ахтем розповів блогу Yakaboo, як писав автору «Франчески» і хто з українських актрис на гастролях не розлучається із книжкою.
З дитинства захоплювався Рембрандтом
Любов до читання і книжок прищеплювали мама, брат і сестра. Одного разу вони помітили, що мені подобається історія і принесли «Історію Стародавньої Греції» та «Стародавній Єгипет». Потім з’явилася історія мистецтв – «Міфи Давньої Греції у творах мистецтва». Книжка показувала, як художники та скульптори й досі беруть образи з міфів.
У кожного хлопця є період захоплення пригодницькою літературою – Жуль Верн, Марк Твен. На зміну їй прийшла наукова фантастика – Кір Буличов «Сто років тому вперед».
У більш дорослому віці з’явилися книги-профнаставлення – Анатолій Ефрос і його чотиритомник «Репетиція – любов моя», «Професія: режисер», «Театральний роман».
Вивчав драматургію Антона Чехова, Івана Карпенка-Карого, Михайла Старицького , Вільяма Шекспіра, п’єси Лопе де Веги, Тірсо де Моліни.
Підлітком захоплювався постаттю Рембрандта, прочитав усе, що про нього писалося, уважно вивчав картини. Потім Ван Гог, Гоген… Так історії про художників прищепили мені любов до імпресіоністів на все життя.
Сьогодні, на жаль, маю небагато часу на читання, але якщо воно з’являється, із задоволенням обираю книжку. Репертуар визначає професія. Як правило, це твори, які до чогось спонукають, або ті, які в майбутньому можуть перетворитися на кіносценарії.
Тактильне спілкування з книгою
Я дуже люблю відкривати фізичну, «живу» книгу. Катастрофічно не можу читати в електронці. Можу, але тоді із великим задоволенням роздруковую на папері, сценарії в тому числі. Розумію, що при цьому я не економлю. Моє дитинство проходило без ґаджетів і планшетів, усе було надруковане або написане від руки. Я і зараз люблю робити записи, зі студентами, коли працюєш, пишеш олівцем. Хоча мої колеги користуються більше ґаджетами. Мені ніяково, що використовую так багато паперу для своїх почеркушок, але пізно перевчатися, не можу нічого із собою вдіяти, мені подобається це тактильне спілкування із книгою, та й запам'ятовується краще.
Дорж Бату «Таємниці старого лами», «Франческа»
Нещодавно прочитав ще не виданий роман «Таємниці старого лами» нашого сучасника, українського автора бурятського-монгольського походження Доржа Бату. Він відомий за серією історій про Франческу — співробітницю НАСА.
«Таємниці старого лами» — дуже об’ємна у своєму гуманізмі. В пригодах двох хлопчаків Дорж описує власне дитинство в Бурятії. Особливості культури, нюанси виховання хлопчиків, історії та традиції. І все це зроблено настільки талановито і цікаво, наче в детективі. Я навіть згадав свої відчуття в дитинстві, коли, читаючи книгу, ти отримуєш величезний масив інформації, але при цьому сприймаєш усе як важкий шкільний урок.
В романі Бату навпаки: блискуча композиція і траєкторії всіх героїв майстерно переплетені. Прочитав на одному подиху і написав потім Доржу листа зі своїм захопленням.
Цікаво, що ми познайомилися в соцмережах: коли вийшов мій фільм «Кіборги», він написав мені кілька теплих слів, а ще через деякий час мені до рук потрапила його «Франческа» і я відповів Доржу.
Здавалося б, «Франческа» — виробничий роман про працівників НАСА. Однак написано так елегантно, з таким почуттям гумору, що відчуваєш, як автор дуже любить своїх персонажів.
Олег Сенцов «Другу також варто придбати»
Багатоповерхова література у стилі Олега. У тому, що він пише багато філософського осмислення світу, але при цьому у тебе не виникає відчуття якоїсь метушні, дрібнішання персонажів через те, що їх дуже багато. Він дуже талановито веде читача за собою і перед тобою спливає великий, об’ємний світ.
Луї де Берньєр «Мандоліна капітана Кореллі»
Мене дуже зачепила ця книга. Я прочитав, потім подивився фільм, але він не справив на мене такого враження, як книга.
Мені складно сказати, чи змінили моє життя прочитані книги, але в певному сенсі вони впливають на нього. Ти непомітно для себе чогось вчишся, знаходиш паралелі. Це допомагає у спілкуванні з людьми, збагачує словниковий запас. У моїй професії зазвичай потрібно ще щось, що, наприклад, допоможе тобі в роботі з акторами знайти спільну систему координат або правильну інтонацію.
Ми багато їздили на спільні гастролі з Адою Миколаївною Роговцевою, і завжди у неї обов’язково в руках книга. Вона дуже багато читає. Нещодавно читала Дмитра Бикова. В якому б місті ми не бували, якщо є хоч мінімальна можливість вийти і дозволяє погода, я знаю, що вона точно вийде і піде по книгарнях.
Ада Роговцева: «Прості речі. Вісім розмов з Адою Роговцевою»
Я читав усі її книги. І за однією є вистава – «З тими, кого люблю». У книзі вирує життя, ви стаєте свідком зустрічей з цікавими людьми. У Ади Миколаївни завжди якщо не заклик, то дуже м’яке підштовхування до життя, тому що воно прекрасне і є надія, що ти зустрінеш свою людину. Вона пише, що часто зупиняєшся у кроці мети.
Ми не усвідомлюємо, як люди опосередковано стають нашими вчителями, визначають на найближчі три, п’ять років наш вектор руху.
Мені щастить на зустрічі з такими людьми. Одна з них – Ада Миколаївна. Її любиш, захоплюєшся і поважаєш. Я часто кажу, згадуючи про неї, що вона як небо – мініатюрна, але сповнена життєвої сили! Її вистачає на кожного, хто потрапляє в атмосферу впливу Роговцевої.
Костянтин Станіславський «Робота актора над собою», «Моє життя в мистецтві»
Я дуже раджу книги Станіславського — вони корисні людям різних професій. Багато хто сьогодні зневажливо ставиться до Станіславського, мовляв, його система застаріла. Але найчастіше таке заявляють ті, хто взагалі не відкривав його книг. У системі митця – скарбниця професії та життєвого досвіду. Станіславський на собі ставив ці експерименти, описував те, як сам до цього приходив.
В його книжках заховано багато відкриттів. Здається, що все зрозуміло, але найскладніші речі він так просто пояснює — розумієш, що це частина людського життя, зведена в ранг творчості.
Людина написала посібник, який дивним чином працює в оволодінні професією. Про акторство і режисуру кажуть, що цієї професії навчити неможливо, а навчитися можна.
Станіславський в книжках веде розмову про те, що ніхто не гарантує, що завдяки цьому інструментарію ти станеш геніальним, бо це Божий промисел і твоя працездатність, але це чудова дорожня карта, дуже ясна, чітка, випробувана роками, де він саме підкреслює, що вчитися потрібно скрізь. Якщо ви щось візьмете у мене – добре, в іншого – відмінно, у третього – ще краще. Працюйте через такий інструментарій, який вам відгукується.
Станіславський ніколи не стверджував, що його система – єдино правильна, а це ще раз доводить велич таланту і обсяг погляду на мистецтво та життя.
«Кримський інжир. Демірджі»
Моє дитинство і свідоме життя пройшли у Криму, тому моя добірка не була би повною без книги про Крим. Дуже рекомендую прочитати нову збірку віршів, прози, оповідань і спільних перекладів кримськотатарських і українських авторів у новій збірці «Кримський інжир. Демірджі».
