Після спалаху кору, в Україні новий спалах – дифтерії. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, безпечний рівень вакцинації – 95% населення. В Україні він заледве сягає 60%. У МОЗ сподіваються, що до кінця року щеплення зробить ще 15% українців. Та навіть за найоптимістичнішим сценарієм до цивілізованих стандартів ми аж ніяк не дотягуємо. Чому в епоху доказової медицини ми поводимося, як печерні люди? Ось 5 книжок, які пояснять психологію невігластва, когнітивні викривлення та виклики, з якими людство намагається дати раду у ХХІ столітті. Це абсолютно різні книги. Єдине, що їх об’єднує – у кожній автор з-поміж іншого зупинився на темі щеплень.
Томас Ніколс – професор Воєнного коледжу ВМС США та письменник. І його дістало! Дістало, що суспільство пропонує називати псевдонаукову маячню «розмаїттям поглядів». Тому на світ з’явилася книга, де він досліджує причини і наслідки доби антиінтелектуалізму. У світі, де експертів розвелося більше, ніж тарганів на кухні гуртожитку, важливо розуміти, де фахівець висловлює обґрунтовану думку, а де – ваша двоюрідна тітка дорвалася до інтернету. Ви думаєте, це легко? Я теж так вважала, доки не роззирнулася довкола.
«Якщо топовий репортер великої газети, дипломат зі Школи управління імені Кеннеді, науковець у дослідницькому госпіталі та ваша тьотя Роза з Невади всі є онлайн, то їхні погляди пробігають у вас перед очима як рівнозначні повідомлення», – Ніколс послідовно демонструє, як стирається межа між справжнім фактом і мракобіссям. Звісно, він не забув про антивакцинаторів.
Низький рівень вакцинації, згідно з дослідженням Ніколса, не є проблемою неосвічених матерів із маленьких міст. Принаймні у США. Бо такі матері якраз вакцинують дітей. У Штатах (як і в Україні) це обов’язкова умова для відвідування шкіл. Опираються вакцинації здебільшого освічені жителі околиць Сан-Франциско. У телевізійних репортажах вони виступають як сторона дискусії. Таким чином створюється ілюзія, ніби їхня думка – альтернатива точці зору прихильників щеплень.
«Моє неуцтво нічим не гірше, ніж ваше знання» – твердження, яке стало гімном сучасного суспільства. «Ви можете організувати опитування про те, яке число більше – 15 чи 5, або чи існують сови, або чи є капелюхи», – із необмеженим доступом до інформації, сучасне суспільство потрапило в пастку.
До речі, незабаром українські шофери і продавчині на рівні з науковцями вирішуватимуть під час референдуму долю земельної реформи, – доки цього не трапилося, раджу почитати Ніколса, аби краще розуміти природу таких процесів. Буде сумно, але цікаво.
«Економіка бідності» — найкраща бізнес-книжка 2011 року за версією Financial Times. «Наш формат» видав її українською два роки тому. Цьогоріч книга отримала друге дихання – і спалах дифтерії тут ні до чого. Автори бестселера Абхіджіт Банерджі та Естер Дуфло стали Нобелівськими лауреатами з економіки за «експериментальний підхід в боротьбі з бідністю». Що ж повідали світу найпотужніші економісти сучасності за строкатою обкладинкою, де силует людини порпається в смітнику?
Навряд чи є у світі нужденна країна, в якій ще не побували автори цієї книжки. Протягом 15 років вони проводили соціальні експерименти з найбіднішими верствами населення (на практиці не так жахливо, як звучить). І написали книгу про філософію бідності, її ментальність і логіку. Чому, скільки гуманітарної допомоги в Африку не надсилай, ВВП все одно не зростає? Чому в селах, де діти гинуть від малярії, москітні сітки використовують для риболовлі? Чи зміниться щось, коли ці сітки не роздавати задарма, а продавати? Чому марокканець, якому бракує грошей на їжу, купує телевізор? Відповіді на ці та інші запитання знайшли Банерджі та Дуфло. «Чому бідні нехтують безкоштовною вакцинацією, але витрачають гроші на недієві ліки?», – одна з принципових проблем, яка зацікавила науковців.
Район Удайпура, штат Раджастан, Індія. Щойно туди прибули Дуфло та Банерджі, лише 1% дітей був щеплений. Хоча благодійники забезпечили місцеві медичні заклади вакцинами. Коли нещеплена дитина хворіла на кір, батьки витрачали тисячі рупій на її лікування. Вакцинація ж була безкоштовною, однак місцеві медичні пункти пустували. Лікарні, навпаки, були переповнені. Аби зробити дитині щеплення, матір повинна відкласти хатні справи і пройти кілька кілометрів до медпункту. У місцевості, де більшість населення займається землеробством і сільським господарством, – це вагома перепона, яка змушувала багатьох відкладати планові щеплення. Тоді автори «Економіки бідності» почали роздавати кілограм сочевиці тим, хто щепив дитину. Біля колись порожніх медпунктів почали вишиковуватись черги. Завдяки «сочевичній реформі», кількість вакцинованих дітей збільшилась з 1% до 38%.
Така вона – логіка бідності. Автори книжки розкривають її через дослідження та експерименти, проведені серед найсуворіших злиднів на планеті. І знаєте що, мої дорогі читачі з пострадянським дитинством? Боюсь, ви (як і я) зрозумієте дещо навіть про себе і власну країну. Україна – не Індія, а Троєщина – не нетрі Найробі, але психологія бідності для всіх однакова. Вона впізнається за підступними дрібницями. Хто читав, той зрозуміє.
Ні за що б не взялася читати про теорії змови, якби цю книжку не порадила одна з найталановитіших вітчизняних журналісток. За обідом в їдальні колега, чиїм талантом я захоплююся, мало не захлинулась узваром, так натхненно розповідала про «Недоверчивые умы». Тепер я розумію – вона перебувала у змові з хорошим смаком і літературною мудрістю. Власне, про змови я тепер знаю все. Якщо ви вирішили читати далі – діставайте свої шапочки з фольги. Роба Бразертона приваблюють незвичні сторони людської свідомості. Він – учений, має докторський ступінь у сфері психології теорій змови. «Недоверчивые умы» – текст про особливий формат мислення, який схиляє людей до конспірології. Як ми вирішуємо, що адекватне, а що – нісенітниця? Чому деякі люди вірять в те, що для інших очевидна маячня? І все найцікавіше про смерть Кеннеді та принцеси Діани, висадку людини на місяць та рептилоїдів.
Бразертон пройшовся також по історії виникнення щеплень. І згадав перших антивакцинаторів. Тоді ще не було терміну «аутизм», зате було конспірологічне мислення. Перші противники щеплень забили на сполох, щойно людство врятувалося від віспи. У «Недоверчивых умах» Бразертон зробив важливе спостереження, яке допомагає краще зрозуміти адептів теорії фармакологічної (та й зрештою, будь-якої іншої) змови. Ці люди – не божевільні параноїки. Недовіра до навколишнього світу і загострена підозріливість – це способи реакції нашої психіки на певні умови та обставини. Завдяки еволюції люди схильні будувати причинно-наслідкові зв’язки, де треба і де не дуже. Якби ми всі не були трішечки конспірологами, то навряд дожили б до польоту «Тесли» у Космос. Здатність у шелестінні листя підозрювати хижака, а не вітер, допомогла нашому виду вижити. Однак знищила мільйони рулонів фольги. Інстинкти роблять нас конспірологами, але іноді деякі з нас пускаються берега і пливуть за течією, разом із живим Елвісом і пораненим Кеннеді.
Ася Казанцева – журналістка і популяризаторка науки. Вона взяла найгучніші теми холіварів на пострадянському просторі і розклала їх по поличках. Гомеопатія, щеплення ГМО, гомосексуальність, гендерна рівність – це не весь список. Книга про дражливі питання, через які ми сваримось з таксистами і розфренджуємо колишніх однокласників. Їх (питання, а не однокласників) Казанцева розтлумачила, проаналізувавши десятки наукових статей. Фактично, вона зробила блискучу роботу для лінивих читачів. Авторка рерайтнула наукові статті з дискусійних питань, а для особливо прискіпливих залишила посилання на кожну з них. Таким чином, читачі отримують беззаперечні козирі для дискусій і прокачують власні знання з актуальних тем.
І, звісно, про щеплення ви тепер знатимете все. Як винайшли першу вакцину, найважливіші дослідження науковців, статистику і експерименти. У хронологічному порядку. Людською мовою. Підкріплені фактами і посиланнями на наукові журнали та підручники. Ба більше, Казанцева перевірила замовників кожного з досліджень і повідомила читачів, за що платили фармацевтичні компанії. У шумі мільйонів «експертних думок» Ася Казанцева допомагає налаштуватися на правильну частоту. Мій примірник цієї книги – весь в закладках. Спробуйте тепер зі мною посперечатись!
Навмисно завершую цей текст книжкою «Фактологія» співзасновника «Лікарів без кордонів» та радника ВООЗ і ЮНІСЕФ Ганса Рослінга. Це – книжка-антидепресант та ворог всіх, хто любить «зраду». І дуже відповідальний та чесний текст. Зазвичай нон-фікшн просвітлює. Іноді дратує. Часто зацікавлює і навчає. Але він рідко аж так вражає! Зізнаюсь, я спочатку не вірила Рослінгу і після кожної наведеної ним цифри відкривала гугл і перевіряла її в статистичних даних ООН. Просто тому, що цього не може бути. З’ясувалося, що може.
«Про що ж книга?» – спитають відчайдухи, які дочитали аж до сюди. А про те, як ми драматизуємо світ довкола. Про факти, в які важко повірити. Про покращення, які з року в рік відбуваються у різних куточках світу. Як часто дівчата відвідують школи? Яка динаміка руйнування озонового шару? Як змінюється кількість природоохоронних територій? Чисельність населення? А як щодо вакцинації дітей у світі? Не буду відповідати на кожне питання, лише скажу, що відповідь на останнє – 80%. Що дотепного зробив Рослінг? Під час світових економічних форумів і конгресів він роздавав усім присутнім анкети. Там були запитання про стан справ у світі. І знаєте що? Відповіді фахівців здебільшого були неправильні, а точніше – значно песимістичнішими, ніж реальні факти. Коли ми кажемо, що антивакцинаторська кампанія діє, ми мусимо водночас пам’ятати, що і просвітництво змінює світ. Адекватність, якщо вірити цифрам ООН, даним Всесвітнього Банку та Гансу Рослінгу – перемагає.
13 thoughts on “Щеплення від невігластва: 5 книг, які вилікують від міфів про профілактику хвороб”