«Офіційно я не поет» – 10 фактів про Олексія Чупу

«Офіційно я не поет» – 10 фактів про Олексія Чупу

Фото Юлії Березовської-Чупи

У рік початку війни Олексій Чупа заявив про себе одразу 4 книжками: 3-ма прозовими: романами «10 слів про вітчизну» («КСД»), «Бомжі Донбасу» («Discursus») та романом у новелах «Казки мого бомбосховища» («КСД») і самвидавною поетичною збіркою «Кома». Дві з трьох прозових книжок потрапили до довгого списку Книги року BBC. Наразі всі друковані наклади розпродані. На початку листопада Чупа представлятиме Україну на найбільшому книжковому ярмарку Австрії – Buchwien, де презентуватиме німецький переклад «Казок мого бомбосховища», що вийшли цього року у видавництві Haymon Verlag. З яких 10 фактів складається портрет автора, який починав як поет, відомий як прозаїк, а працює перекладачем – далі у нашій розмові.

«Офіційно я не поет» – 10 фактів про Олексія Чупу 0

Наклади його поетичної збірки завозили на підконтрольну територію через блокпости.

Самвидавна збірка «Кома» вийшла у грудні 2014 року. «Я звернувся до своїх старих контактів у типографії. Її власник виїхав із Донецька і жив у Запорізькій області, але сама книга друкувалася в Донецьку, бо там залишалися виробничі потужності. В книжках так і вказано: Донецьк, вулиця така-то. В грудні її провозили вантажем через блокпости. Цієї книжки немає у книгарнях, я публікував її за власний кошт і розповсюджував потім на мною ж організованих презентаціях. Тому офіційно я не поет, у мене немає збірок. Хоча першими текстами були вірші, та і перекладів саме віршів на іноземні мови дуже багато. Більше того, коли видавалися «Бомжі Донбасу» я ще жив у Макіївці. В липні 2014 року їздив до Львова і до Франківська на презентації. Так звана «ДНР» уже йшла повним ходом, але вокзал у Донецьку ще працював, це були останні тижні його роботи».

«Офіційно я не поет» – 10 фактів про Олексія Чупу 0

Письменник, якого відрахували з філфаку...

«В певний момент стало зрозуміло, що мені не цікава філологія з точки зору науковості, і я забив на пари. Це було величезною дурницею. Але зрештою, в тих заняттях, які прийшли на зміну навчанню в університеті, я знайшов для себе набагато більше, ніж отримав би на лекціях. Ситуація доволі неприємна, але завдяки ній у підсумку я зміг потрапити на завод, а там мав постійно вільну голову, дуже багато читав і дуже багато писав, встиг вивчити польську, відновити англійську, яку забув в університеті. Університетська програма не могла дати мені того, що я хочу, насамперед, реалізації – коло моїх зацікавлень та амбіцій виходило за межі класичної освіти. Ми з філфаком не дуже одне одному пасували».

«Офіційно я не поет» – 10 фактів про Олексія Чупу 0

...і який став «засновником донецького слему».

Попри те, що це загальновідомий факт, мало хто знає, що він означає.  «Це дуже зручне кліше: «засновник» – це круто, «слем» – незрозуміло, а Донецьк – це модно. (В нас усі зараз спеціалісти по Донецьку і майже всі по Луганську). У 2008 році була така модна забава, яка називалася «літературний слем». Він сягає корінням до американської реп-традиції (фільм «8 миля»). Слеми 2005-2006 років, у досмартфонні часи, які відбувалися на Київських лаврах та на Харківських барикадах, майже не лишили по собі інформації, хіба поодинокі фотографії. В Україні слем-культура була популярною, хоч і видозміненою. Насправді слеми мають бути повністю або, бодай більшою мірою, імпровізацією. Наші слеми були абсолютно підготовленими, це було читання заздалегідь підготовлених віршів і дуже-дуже рідко з якимсь театральним супроводом, таким собі перфомансом. В українському варіанті під «перфомансом» розумілося виразне читання віршів (звісно, не таке, як шкільне виконання «любіть Україну»). Особливим приколом було те, що оцінювали учасників глядачі, безпосередньо присутні в залі, себто – пряма демократія.

На першому слемі 5 липня 2008 було повно народу, навіть був невеличкий скандал, люди «тупо рубилися», лунали вигуки «х…а рифма» тощо. Невимушена атмосфера Ганджубаса, люди, підігріті алкоголем, здебільшого незнайомі, але очевидно, однодумці. Планувалося, що приїде багато людей із різних регіонів, але оскільки ми були молоді, і нормальних грошей на подорож до Донецька майже ні у кого не було, в останній момент всі «позливалися», і ми набрали склад учасників із місцевих. Мене дещо здивувало, що в Донецьку 15 людей, що пишуть вірші, можна назбирати досить легко. Я не говорю про якість, але все одно, це був такий розрив стереотипу: де Донецьк, а де поезія? Згодом згуртувалася тусовка із самоназвою «набережна», ми збиралися щосуботи і за два місяці стали жорстким кістяком. До речі, слеми й досі відбуваються в Донецьку, мене минулоріч навіть запрошували. Хоча наразі слемкультура в її українському варіанті мертва».

«Офіційно я не поет» – 10 фактів про Олексія Чупу 0
Інформація про участь письменника на книжковому ярмарку у Відні Buch Wien
«Офіційно я не поет» – 10 фактів про Олексія Чупу 0

Вивчив польську мову на перервах у зміні на заводі.

«Я почув якусь пісню, зачепився за цю мову. Насправді вчити її було нескладно: є інтернет, є якась мовна чуйка, треба пізнати алгоритми, звикнути до латинки. Вчив польську під час роботи на заводі. Зміна тривала 12 годин, упродовж яких я мав перерви по пів години-40 хвилин. Доки інші  обговорювали бухло чи ремонти, я тим часом читав новини в Gazeta Wyborcza. В цьому немає нічого особливого, я так само вивчив українську мову, адже першою моєю мовою була російська».

«Офіційно я не поет» – 10 фактів про Олексія Чупу 0

Отримав другу освіту коксохіміка.

«У 2011 році мені здавалося, що я працюватиму на заводі ще дуже довго. А працювати все життя вантажником або машиністом 3-го розряду вагоноперекидного апарата (як звучала моя посада) не хотілося. Бажано мати якусь освіту, щоб перед тобою відкривалися всі скромні можливості кар’єрної драбини. На заводі я пропрацював 5 років, і якби не війна, думаю, спромігся би на якусь кар’єру. Попри те, що я розумів, що рано чи пізно поїду з Донеччини, можливо, моя кар’єра на заводі змусила б мене розпрощатися із мріями про літературу. Коксохімічний фах я почав здобувати водночас із написанням своєї першої книги – «Акваруім», що написана 11 жовтня 2011 року». «Акваруім» був відзначений спеціальною премією від мережі книгарень «Буква» в межах Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова», а також увійшов у довгий список літературної премії Книга року ВВС-2015.

«Офіційно я не поет» – 10 фактів про Олексія Чупу 0
«Офіційно я не поет» – 10 фактів про Олексія Чупу 0

Пройшов тест «на маніяка».

На День народження своєї подруги пішов із іменинницею та її знайомими на недобудову у Макіївці, де якраз двоє міліціонерів чатували у засідці на маніяка. Чупа здався правооохоронцям підходящою кандидатурою – вони його обшукали, перевірили документи і телефон, але відпустили, бо нічого особливого не знайшли. Зрештою, який маніяк із п’ятьма дівчатами збиратиметься «на справу».

«Офіційно я не поет» – 10 фактів про Олексія Чупу 0

Написав роман про місто, в якому не був.

«Ідея “10 слів про Вітчизну” виникла перед Євро-2012, коли на ТРК «Україна» показували якусь передачу про Варшаву, і там обмовилися, що є такий район Прага, який знаходиться близько від центру столиці Польщі. Мені сподобалось, що є район Прага, а є місто Прага, і довкола цього випадкового факту виник весь задум книжки. Коли Андрухович писав «Перверзії» і описував Венеційський карнавал, він просив своїх друзів піти на вулицю, де відбувається дійство, подивитися, а ще краще сфотографувати балкон чи іншу локацію, щоб описати її в тексті. Я довго лазив по варшавській Празі в Google map, щоб дослідити місце, де відбуватимуться події, а Google street view дає точне зображення до найменших дрібниць. Але все одно, людям, які були у Варшаві, зрозуміло, що це книга про вигадану Варшаву, як поляки кажуть, вимріяну. Видно, що це Варшава вигадана, в якій, наприклад, працюють магазини в Різдво. Власне, писання і є створенням міфології, тому нічого дивного зрештою не відбулося». Частина роману потрапила до серії «Вимріяна Польща», де 3 автори написали про Польщу, ніколи там не побувавши. Текст потрапив у довгий список Ангелуса, в Україні номінований на Книгу року ВВС. 

«Офіційно я не поет» – 10 фактів про Олексія Чупу 0
«Офіційно я не поет» – 10 фактів про Олексія Чупу 0

Не любить кіно, але більшість його текстів кінематографічні.

«Я не люблю кіно. Комікси теж не люблю. Бо мені нудно 1,5-2 години пиритися в екран. Ролики по 15-30 хвилин дивлюся із задоволенням, дуже люблю серіали, які можна включити на фоні, поки готуєш чи прибираєш, а тупо сісти і дивитися кіно – це мені смертельно нудно. З моїх книжок екранізації насамперед пасують книжкам «10 слів про вітчизну» та «Казки мого бомбосховища».  

«Офіційно я не поет» – 10 фактів про Олексія Чупу 0

Власноруч «напилював» диски, щоб записати перший музичний альбом.

Він же й єдиний. «Найперша моя пристрасть – музика. Я не уявляю себе без музики. Із самого дитинства пам’ятаю себе з нею, і, сподіваюся, хоронити мене будуть теж з музикою. Як людина, яка пише вірші, не могло статися так, щоб я пройшов повз етап створення рок-банди. В мене був друг у Макіївці, ми пробували писати пісні, робити аранжування, хоча музичної освіти не мали, бачення також, це було хобі, прикольне хобі. Випадково вийшли на чуваків, які називалися «Stone band», їм якраз потрібні були вокаліст та басист. Вони мали три написані пісні, до яких чудово підійшли три мої написані тексти. За кілька тижнів ми мали вже перший виступ у клубі. Наша активна співпраця тривала півтора року, за цей час ми записали на студії 15 чи 16 пісень, випустили самвидавний альбом, що зробили абсолютно власноруч, навіть обкладинку та напилення. Тираж дебюту становив близько 100 примірників. Квінтесенцією стала презентація альбому, що називається «Щось набагато більше за секс» у донецькому клубі «Орешек». І попри те, що у той самий день у Донецьку був Жадан, Лесь Белей із презентацією своєї книги та група Pur Pur, на наш концерт прийшло близько 100 людей. Послухати можна тут.

«Офіційно я не поет» – 10 фактів про Олексія Чупу 0

Посміхається, коли його називають письменником.

«Можливо, від інших представників сучукрліту мене відрізняє те, що до того, що мене називають письменником, я ставлюся з величезною іронією. Більшість учасників літпроцесу дуже вразливі до критики: всі люблять, коли їх перекладають, всі люблять, коли їх читають, лайкають, коментують, відзначають якимись нагородами. Я завжди ставився до цього спокійно. Одне з моїх життєвих кредо звучить: не скурвитись. Якщо вдаватися до пафосу, Стус колись казав, що не вважає себе за поета, а вважає себе людиною, яка пише вірші. Це дуже точно висловлено, мені близьке таке визначення. Можливо, за інших обставин, я б займався чимось іншим».

Дарина Анастасьєва
Журналістка-фрілансерка, аспірантка Кафедри історії української літератури та фольклористики ДонНУ імені Василя Стуса

20 thoughts on “«Офіційно я не поет» – 10 фактів про Олексія Чупу

    Добавить комментарий