Who is Mr Марлон Джеймс?

Перший в історії Букерівської премії лауреат з Ямайки, викладач філології, що проживає в Міннеаполісі, “Коротка історія семи вбивств” – лише третя його книга.

Син двох поліцейських Марлон Джеймс став філологом. Першою прозою, яку вручила йому мати, була книга оповідань О’Генрі. Батько прищепив майбутньому письменникові любов до Шекспіра і Кольриджа. Проте Джеймс завжди знав, що повинен покинути рідні місця, за його власними словами, “в труні або на літаку”. Зараз він зізнається: навчаючись у школі для хлопчиків, де його завжди вважали “не таким як усі” і насміхалися, він часто замислювався про самогубство. Його вважали ботаном через захопленістю читанням, коміксами і мистецтвом і відсутність інтересу до спорту. Тільки книги рятували його від рішучих дій. Приходячи після навчання додому, він губився у діккенсівському Лондоні, річці Міссісіпі разом з Гекльберрі Фінном та школі для обдарованих дітей професора Ксав’єра. Ще музика, яку він слухав до пізньої ночі, допомагала відірватися від реальності.

Лише в університеті Вест-Індії у Марлона з’явилися друзі. Однак час дешевих лікерів, чіпсів, іронічних жартів, музики і кіно швидко минув, і після повернення додому Марлон знову замкнувся.

“На роботі бос постійно дошкуляв мені питаннями. Чому на обкладинках моїх журналів тільки чоловіки? Що таке GQ? Де Playboy? У кожного чоловіка в офісі була жінка на стороні, не залежно від того, був він одружений чи ні. І навіть просто моногамних чоловіків вважали геями. Дитячі спогади повернулися і стали жахіттям: я знову був дитиною, що боялася школи і благала Бога “будь ласка, дай мені можливість прокинутися в новому тілі, такому, яке ходить і говорить правильно””.

Одного разу він купив книгу Германа Гессе “Степовий вовк”. На самому початку книги неспростовний аргумент на користь суїциду здолав його: сцена, в якій головний герой сам собі встановлює термін і раптом усвідомлює, що може стерпіти все, оскільки знає, коли настане кінець. У 28 років Марлону здавалося, що він досяг “закінчення себе”. Раптово з’явився новий друг, який відвів його до церкви. Це дозволило майбутньому письменникові жити далі. Щоправда, довелося посидіти на антидепресантах, призначених лікарем через панічні атаки.

Потім йому трпився роман Салмана Рушді “Сором”.

“Я ніколи не читав нічого подібного. Книга була схожа на ручну гранату в серединці тюльпана. Його проза була настільки зухвалою, а реальність настільки ненормальною, що відразу не розумієш, наскільки гранично політичною і лютою вона є. Я усвідомив, що реальність – це те, що я можу створювати сам. І я почав писати, вперше з часів коледжу “.

Результатом стала перша книга – “Диявол Джона Кроу” (John Crow’s Devil), що описує колосальну боротьбу жителів ямайського селища в 1957 році.

Будучи геєм, він спочатку хотів стати нормальним, потім дозволив собі одягатися за смаком, проте сміливості відвідувати клуби йому ще не вистачало. І врешті-решт став тим, ким завжди себе почував. З’явилися друзі, але ніхто з них не був настільки близький, щоб говорити про найпотаємніше. У той час як його вважали відстороненим, насправді він був просто сором’язливим.

“На літаку або в труні, я знав, що повинен залишити Ямайку”.

Тепер він викладає англійську мову і письменницьку майстерність в одному з коледжів Міннесоти, США. І у нього все в цілковитому порядку. Він був здивований людській доброті і дізнався, що другом можна стати в одну мить, і заявити про себе без страху докору. Нарешті він став самим собою. Букер тому підтвердження.