Мы — киборги. Фрагмент книги «Викрадачі вогню. Таємна революція змінених станів»

«Викрадачі вогню. Таємна революція змінених станів» — это книга о тихой, почти незаметной, революции человеческих возможностей, прометеевское восстание. Авторы утверждают, что мы являемся «свидетелями взрыва, роста движения, направленного на штурм небес и похищение огня», что мы живем в эпоху демократизации измененных состояний, когда впервые в истории, благодаря достижениям науки и прорывным технологиям, возможности, ранее доступные только привилегированному меньшинству или отчаянным, может открыть для себя практически любой. Они собрали истории людей, сообществ и организаций, которые успешно охотятся за этими состояниями и открывают знания о них другим.

Герои книги — античные философы и пророки, хиппи и агенты спецслужб, инженеры, употребляющие микродозы психоделиков, военные, которые ездят на медитационные ретриты, бизнесмены, которые отрываются на фестивале в пустыне и трейдеры с Уолл-стрит, которые имплантируют в мозг электроды. Всех их объединяет стремление «заглянуть за облака» — давняя мечта человечества, к осуществлению которой мы подошли ближе, чем когда-либо в истории.


Стивен Котлер — автор бестселлеров (по версии New York Times), лауреат журналистских премий, основатель и научный директор Flow Genome Project. Среди его книг — Tomorrowland, Bold, The Rise of Superman («И приходит супермен»), Abundance, A Small Furry Prayer, West of Jesus и The Angle Quickest for Flight. Его труды переведены на сорок языков, а статьи опубликованы в более восьмидесяти изданиях, в частности The New York Times Magazine, Atlantic Monthly, Wired, Forbes и Time. Стивен — известный спикер и консультант по вопросам технологий, инноваций и пиковой производительности. Его можно найти онлайн на www.stevenkotler.com

Джейми Уил — эксперт по пиковой производительности и лидерству мирового масштаба, специализируется на нейрологии и применении потоковых состояний. Консультировал множество лиц и организаций — от Военно-морского колледжа США и Командования специальных операций США к спортсменам Red Bull, топов Google, Deloitte, Young Presidents’ Organization и владельцев самых успешных профессиональных спортивных команд в США и Европе. Джейми — популярный спикер и консультант самых продуктивных людей в различных областях, а его работы опубликованы в антологиях и рецензируемых научных журналах.


Книга вышла недавно в издательстве Yakaboo Publishing в переводе Александры Бойченко.

викрадачі

Територія тіла


Наприкінці 1990-х років філософ Единбурзького університету Енді Кларк, який займався дослідженням кіборгів, раптом зрозумів, що злиття людини з машиною є набагато ближчим, ніж будь-хто був готовий визнати. Якщо у вас є кардіостимулятор, слуховий апарат чи навіть окуляри, ви «прокачуєте свою біологію» за допомогою технологій. Кларку видалося дивним, що ніхто цього не помічав. Якщо ми заб’ємо у пошуковий рядок слово «кіборг», то перший результат матиме такий вигляд: «вигадана або гіпотетична особа, чиї фізичні здібності долають нормальні людські обмеження за допомогою механічних елементів». Однак в окулярах чи смартфонах немає нічого вигаданого (як і, зрештою, у штучному серці чи біонічних кінцівках). Чому ж тоді — хотів знати Кларк — ми не визнаємо, що вже почали перетворюватися на кіборгів?

Раптом він зрозумів, що ми обмежені культурним переконанням — назвімо його територією тіла, — яке стверджує: те, ким ми є (біологія), важливіше за те, що ми створюємо (технології). У своїй книжці «Natural Born Cyborgs» Кларк пояснює: «Це упереджене твердження, буцім наша свідомість залежить винятково від того, що відбувається всередині нашої біологічної шкаралупи, всередині стародавньої фортеці зі шкіри й черепа».

Нам важко визнати, що ми є кіборгами, адже сама ідея підсилення своїх можливостей за допомогою технології видається підозрілою.

Упередження стосовно біологічної шкаралупи простягається від інструментів, які покращують наше тіло, до прийомів, що підвищують рівень нашої свідомості. У 2012 році дослідження Американської академії педіатрії показало, що кожен п’ятий студент університетів Ліги плюща вживає «розумні колеса» для покращення академічної успішності. Станом на 2015 рік уже троє з п’яти вживали такі речовини (серед усіх студентів). Дуже швидко це викликало негативну реакцію. Можна б припустити, що така реакція була пов’язана із небезпекою цих речовин. Зрештою, термін «розумні колеса» стосується неконтрольованого і часто небезпечного використання ліків для ADHD (риталін, аддеролл) не за призначенням. Проте громадське здоров’я було тут ні до чого.

У листопаді 2015 року USA Today, Washington Post й інші популярні видання поставили одне і те запитання: «Чи є вживання “розумних колес” шахрайством?» Воно непросте. Студенти вживають ці речовини, тому що вони покращують концентрацію уваги і допомагають їм ефективніше і довше працювати. Такого результату можна досягти завдяки горняткові кави або збираючись для підготовки групою. Однак накачаних кофеїном студентів, які вчаться разом, не вважають шахраями, тож у чому проблема з «розумними колесами»?

Або, скажімо, наша недовіра до психоделіків. Сімдесят років тому впливовий історик із Чиказького університету Мірча Еліаде запровадив термін «архаїчні техніки екстазу» для позначення співу, танцю, читань і медитації — усіх «оригінальних і чистих» технік, які використовували шамани для зміни свідомості. Він забув про одну важливу категорію. Шамани на всіх континентах із давніх-давен для зміни станів і доступу до осяяння використовували ще й такі психотропні рослини, як гриби і кактуси, але Еліаде проігнорував цей факт, тим самим намагаючись переписати історію на користь біологічної шкаралупи. «Наркотики, — стверджує він у своїй класичній книжці “Shamanism”, — є лише вульгарним замінником “чистих трансів”… імітацією стану, якого шаман вже не може досягнути іншими способами».

Тож і у випадку зі студентами, які ковтають таблетки, і у випадку із шаманами, які вживають психоделіки, спрацьовує однакове упередження. Це питання зусиль. Підготовка до екзамену, яка триває всю ніч, вимагає зусиль. Аддеролл здається шахрайством. Те саме із виснажливими годинами співів, биття в барабани і медитації порівняно з майже стовідсотковою трансформацією, яку надають психоделічні рослини.

Територія тіла є фундаментально аскетичною: без труда нема плода. Змінені стани, які виникають всередині нас за допомогою внутрішніх каталізаторів на кшталт молитви або медитації, вважаються стабільними, надійними і чесно заробленими. Якщо нашою метою є справжня трансформація, то щось настільки швидкоплинне і приємне, як потік чи психоделічний сеанс, не можуть замінити десятиліття молитов і медитацій. У своєму новому бестселері «Waking Up» Сем Херріс підкреслює: «Справжня мудрість просвітлення, хай би чим вона була, не може походити від швидкоплинних переживань… Пікові відчуття — це чудово, але справжню свободу породжує лише незмінена свідомість».
Іншими словами, осяяння, отримане зсередини шкаралупи, є дійсним і справжнім, а будь-що, побачене за межами шкаралупи, є підозрілим. Переживання, для яких потрібні зовнішні каталізатори, як-от психоделіки і «розумні колеса», є нестабільними, ненадійними і, головне, занадто легкими.

У 1962 році Уолтер Панке спробував вирішити цю суперечку про шкаралупу і провів один із найвідоміших психоделічних експериментів в історії людства. Вивчаючи теологію у Гарвардській школі богослов’я, Панке зібрав двадцятьох семінаристів у Страсну п’ятницю у каплиці Marsh Chapel на території Бостонського університету. Щоб дослідити, чи можуть психотропні речовини викликати «автентичні» містичні переживання, він дав одній половині групи псилоцибін, а другій — активне плацебо ніацин (речовину, що призводить до подібних фізіологічних змін, не впливаючи на когнітивні функції). Потім всі вирушили до каплиці на службу.

Згодом суб’єкти оцінили службу за такими різноманітними критеріями містичності, як святість, невимовність, викривлення часу і простору, а також відчуття єднання з Божественним. «Учасники [які прийняли псилоцибін] оцінили свої містичні переживання набагато вище, ніж члени контрольної групи, — пояснює Джон Горґан у своїй книжці «Rational Mysticism». — Через шість місяців члени псилоцибінової групи доповіли про тривалий позитивний вплив на їхній настрій і поведінку, той досвід зміцнив їхню віру… Експеримент було розцінено як доказ того, що психоделічні речовини можуть призводити до містичних переживань, які покращують наше життя».

І настільки покращують, що дев’ять із десяти семінаристів, які прийняли псилоцибін, стали священиками, тоді як жоден учасник із контрольної групи не продовжив шлях до висвячення.

Однак упередження щодо біологічної шкаралупи не так легко подолати. Попри те, що ці результати отримано в процесі жорстко контрольованого дослідження в одному з найкращих університетів країни, вони не надто змінили громадську думку чи науковий консенсус. Дослідники двічі перевіряли працю Панке. У 2002 році психофармаколог із Університету Джона Гопкінса Роланд Ґриффітс отримав такі ж результати, коли повторив експеримент із сучасними стандартами подвійних сліпих досліджень. Коли автор видання New Yorker Майкл Поллан 2015 року запитав його, чи потрібна така надмірність, відповідь Ґриффітса була вичерпною: «Первинний містичний досвід несе в собі настільки сильне відчуття влади, що воно може стати загрозою для чинної ієрархії. Тож ми демонізуємо ці речовини. Чи можете ви уявити собі будь-яку іншу галузь науки, яка вважається настільки небезпечною і табуйованою, що всі дослідження в ній припиняються упродовж десятків років? Це безпрецедентний випадок у сучасній науці».

Проте важливо пам’ятати, що упередження стосовно біологічної шкаралупи є не лише відображенням нашої недовіри до фармакології — не важить, «розумні колеса» чи психоделіки. Насправді воно є відображенням нашої недовіри до технологій загалом. Саме це мав на увазі «кіборгофілософ» Енді Кларк. Ми пропустили це тому, що розмови про змінені стани були затьмарені великою війною з наркотиками. Однак технології для змінення свідомості швидко розвиваються, даючи нам можливість тестувати нові випадки «чесно заробленого» екстазу.

Розгляньмо шолом Бога, винахід нейролога Лаврентійського університету Майкла Персінджера. Понад п’ятдесят років тому дослідники відкрили, що електрична стимуляція правої скроневої частки може викликати видіння Бога, відчуття чиєїсь присутності й інші виразно змінені стани. Персінджер створив шолом, який спрямовує електромагнітний імпульс у цю частину мозку. Понад дві тисячі людей випробували пристрій, і більшість із них отримали якийсь незвичайний досвід.

Комерційні версії шолома Бога вже можна придбати в інтернеті, а хакери-самоуки відтворюють його ефект за допомогою лише кількох дротів і дев’ятивольтової батарейки. Ширяться чутки про розробку версії для віртуальної реальності, яку можна буде інкорпорувати у відеоігри.

Інші дослідники пішли ще далі в нейротехнологіях. Стартап у Кремнієвій долині Palo Alto Neuroscience розробив систему, яка може визначати біомаркери зміненого стану — мозкові хвилі, зміни частоти серцебиття й електричну активність шкіри — і використовувати зворотний зв’язок для досягнення такого стану згодом. Досвідчені медитатори на кшталт тибетських монахів можуть досягти трансценденту, а пристрій запише їхній досвід. Тоді новачок може одягнути пристрій і використати ці біомаркери для досягнення схожого стану.

Однак, якщо ми знову наполягатимемо, що «розумні колеса» і психоделіки є шахрайством, до чого це призведе, коли кордони між нами і нашими інструментами й далі розмиваються? У часи, коли покращення і зміни нашого внутрішнього стану стають дедалі популярнішими — що чекає на територію тіла, якщо цілі натовпи людей почнуть знаходити Бога у машинах?


Купить книгу в Yakaboo

(Visited 356 times, 1 visits today)
Yakaboo
Yakaboo
Найбільша online-книгарня України. Любимо книжки понад усе:)