Мало яка книжка обіцяє стільки драйву самою лише назвою і зображенням на палітурці, як підліткова новинка від видавництва «Фонтан казок» «Файні товсті дівки, йо!». Йдеться у ній не про проблеми з фігурою і не про позитивне сприйняття свого тіла – а про те, як модна столиця зустрілася з автентичними Карпатами, і що з того вийшло.
Переможець конкурсу «Напишіть про мене книжку»
Молода письменниця Тетяна Стрижевська – дебютантка у дитячій і підлітковій літературі. Втім, опублікована книга за її плечима вже є – «дорослий» роман «Ad Libitum» три роки тому вийшов у видавництві «Смолоскип». Текст повісті «Файні тОвсті дівки, йо!» Тетяна написала всього за два тижні – і відправила на конкурс «Напишіть про мене книжку» від «Фонтану казок». Перше підліткове «дитятко» виявилося життєздатним і успішним – повість стала переможцем конкурсу.
Незвичайна назва книжки прийшла з юнацьких спогадів авторки: коли Тетяна з однокурсницями відпочивала взимку в Карпатах, фразою «файні тОвсті дівки, йо!» до них зверталася місцева бабця Катря. Вираз так полюбився подругам, що вони часто його вживали. А письменниця не лише зробила його назвою книжки, а й вивела у тексті бабусю Катрю як одну з персонажів.
Київські модниці у Карпатах
Зоряна й Мілана – дві столичні школярки і найліпші подруги. Їхні будні крутяться між трендами і брендами: модні журнали, кольоровий манікюр, балачки у Viber, Ріанна у вухах і шоппінг в Accessorize. Стовідсоткові діти цивілізації й похресниці гламуру, вони не знають, як, не вміють і, відверто кажучи, не дуже й хочуть жити ближче і гармонійніше з природою. І треба ж такому статися, що на літні канікул батьки відправили їх у невелике містечко далеко в Карпатах!
Там їх зустрічає загадкова Зорянина родичка бабця Катря, яка балакає місцевою (і малозрозумілою дівчатам) говіркою, одразу називає їх «файними товстими дівками» (чим викликає обурення струнких модниць) і пригощає домашньою смакотою.
Спершу дівчатка, звиклі до маминих модних фрітатт і парових котлеток, вернуть носа і від кулеші й налисників, а час марнують, намагаючись завантажити з повільного, як слимак, інтернету черговий Youtube-ролик чи фотки однокласниці.
Але потім – чи то мольфарські чари так діють, чи магія Карпат, а чи товариство сусідського хлопця Мирослава, – але дівчата закохуються у гори і в бабусині смаколики, підкорюють вершини, ласують палачінтами й кухликами і захоплено слухають розповіді Мирка про цей неймовірний край.
Ця невелика книжечка виявляється справжньою енциклопедію розваг по-карпатськи: влаштовувати пікніки на схилах гір, гойдатися на підвісному мості, ховатися від щедрої зливи у напівзруйнованій пастушій хатинці, танцювати на сільській дискотеці, лоскотати нерви нічною екскурсією на старе кладовище, їсти ожину пригорщами і грітися біля живого вогню у справжній колибі. Куди там тому Києву з його модними розвагами, на які без батьків – зась!
Не лише пригодами цікава ця книжка. Як кожна підліткова повість, вона заторкує дві улюблені теми – дружба і кохання. Тут про те, що дружба може бути ще тим випробовуванням, коли у твоєї подруги непростий характер. І про те, як прикро, коли твої однокласниці уже встигли в когось закохатися, а то й бойфренда завести, в тебе у серці місце для коханого досі порожнє. І про те, що робити, коли, схоже, вас із подругою причарував один хлопець. Нормальні такі підліткові проблеми, які читачок віком 13-14 років точно не лишать байдужими.
Компліменти для авторки, зауваження для редактора
Зазвичай, коли мене захоплює сюжет, я поблажливо ставлюся до видавничих недопрацювань. Але «Файні тОвсті дівки, йо!» примусили мого внутрішнього редактора розгулятися. Тому без зауважень не обійдеться. Та спершу – компліменти.
Тетяну Стрижевську хвалять за те, що вона зуміла вплести в атмосферу Карпат деталі з життя сучасних підлітків, – і абсолютно справедливо! Загалом образи дівчаток дуже живі і сучасні.
Мілка й Зоряна слухають сучасну музику, шопляться у модних крамничках, мріють про макіяж «смоукі айз», на вихідні ходять в мотузяний парк або кататися на сеґвеях (я навіть мусила гуглити, що це!:) і за кожної зручної нагоди намагаються залізти в Інтернет.
Але не тільки образи, а й манера письма у Тетяни цілком сучасна і стильна. Особливо мені полюбилися порівняння, які вона використовує, оповідаючи про враження дівчат від Карпат чи про їхні почуття, – близькі і зрозумілі модним столичним підліткам, урбаністичні і незатерті. Так вода з любистком «жовтувата, як перетриманий зелений чай», страх – «кусючий, як татків вовняний светр, який він одягав у київські морози», береги річки «вузькі-вузькі, як джинси-скінні», укол ревнощів – неприємний і гидкий, «як таблетка левоміцетину». А ще весь текст насичений маленькими яскравими мікроісторіями, які і підліткового колориту додають, і легше уявити ситуації допомагають.
А тепер про зауваження. Перше, що впало в око – багато, дуже багато окличних речень. Звісно, у певних моментах вони виправдані і підсилюють емоційність оповіді. Але коли кожне друге або третє речення закінчується знаком оклику, це справляє десь такий ефект, як капслок у коментарях на Фейсбуці. Дратує. Щоправда, зрештою мені вдалося абстрагуватися і не зважати на ці «окличності». Але чи не ліпше було б прорідити густий паркан знаків оклику і спробувати обійтися меншою кількістю?
Друге, що засмутило, – неправильне вживання слів. Мабуть, намагаючись додати тексту більш українського звучання, авторка використала слова, які їй, вочевидь, здалися більш правильними, – і схибила. Так, замість пирога з начинкою ми отримуємо пиріг з «начинням» (з кухонним посудом? з інструментами?). А у фразі «темрява була оковита» важко зрозуміти, що мається на увазі – п’янка, чи що? Адже слово «оковита» має лиш одне значення – горілка.
Таких випадків можна нарахувати ще кілька. Але, як на мене, цих помилок можна було б уникнути, якби редактор уважніше поставився до тексту.
Натомість коректор попрацював чудово – жодна помітна одруківка, помилка чи неправильна кома мені не трапилася. І художниця Ольга Кузнєцова виконала свою місію просто чарівно – ілюстрації красиві, ніжні й мовби оповиті легким гірським серпанком.
Книжка на літо
Відчутно, що «Файні тОвсті дівки, йо!» – книжка, створена з любов’ю. У ній не має складних конфліктів, інтриг і травматичних епізодів. Вона для того, щоб розвіятися, подумати, налаштуватися на позитивний лад. Ідеальне літнє чтиво для молодших підлітків!
Для кого
Для дівчаток віком 11-14 років; для міських школярів, які ніколи не були в Карпатах; для тих, хто любить Карпати; для дітей, яких батьки на літо збираються відправити до бабусі в село, і вони не знають, як це пережити.
Пряма мова
« – Дивіться! Дощинки танцюють! – сказав Мирко. Він стояв біля входу, а дівчата стояли на поваленій колоді під сяк-так вцілілою стріхою.
Що ти вигадав? Краплі – балерини якісь, чи що? – відразу взяла на кпити Зоряна.
Ати поглянь!
Довелося їм підвестися. А й справді! Вітер дув навскоки, виривав декілька крапельок із прямовисної цівки, і вони летіли навскіс – проти всіх! – у якомусь чудернацькому танку!
Танець краплинок-бунтарів… – замилувалася Мілка».
Схожі книги: «Щоденник Ельфа» Наталка Малетич, «Все починається в 13» Валентин Бердт, «Старий будинок» Олександра Дорожовець.
Читати: „Сторожова застава“ — урок історії з ефектом присутності
Читати: Ніколи не зраджуйте мріям
Читати: Якось в Озерному, або «Відчайдушні» виходять на слід
7 thoughts on “Як файні дівки магію Карпат відкривали”