Три найкращі книжки 2017. Версія блогерів: частина перша

Видавництва, критики, книгоблогери – усі вони розповіли про найкращі видання 2017 року. Настав час і нашим авторам поділитися книжковими враженнями. Ми запитали у них про складне – про три най-най книжки року. І вони чесно у всьому зізналися.

Читати: Новий річний флешмоб розпочинається уже сьогодні! Долучайтесь та вигравайте валізу книжок!

Яна Грицай

У 2017-ому році я прочитала 65 книг. Жодну з них не можу назвати своїм читацьким розчаруванням. Здається, я навчилася практично безпомилково визначати за анотацією, іменем автора, або темою, чи може цей твір стати моїм. Щоправда, тут головне не перетворитися на літературного сноба, який не читаючи певної книги, уже її засуджує. Тому у 2018-ому планую трохи виходити з зони свого читацького комфорту і прочитати щось абсолютно неочікуване для самої себе.

Головною книгою року для мене стали «Довгі часи» Володимира Рефєєнка. Це роман про нашу війну, де в міфологічній та карнавальній формі описується все те пекло, у якому опинилося місто Z. Епізоди, які нагадують страшну казку, чергуються з реалістичними оповіданнями про долі окремих людей. Дуже сильна і глибока книга, яка, я впевнена, вражатиме читачів і через сто років.

На другій сходинці – книга Вілла Ґомперца «Що це взагалі таке? 150 років сучасного мистецтва в одній пілюлі». Ідеальне читання для тих, хто хотів системності у своїх знаннях про сучасне мистецтво. Вілл Ґомперц, який сім років був директором галереї «Тейт», розповідає про ключових митців останніх 150 років та те, як вони змінили світ.

Також хотілося би виділити книгу, що була найбільшим естетичним фаворитом – «Про це говорять лише з кроликами» Анни Хьоґлунд. Ця книга пухнаста й тактильні відчуття тільки посилюють враження від напрочуд пронизливої та щирої історії кролика, який відчуває себе не таким, як усі.

Олександра Орлова

Цього року я вперше залучилася до челенджа на Goodreads і старанно відмічала всі прочитані книжки. Зрештою заплановану сотню подужала була ще восени, але, направду, це був не найвдаліший читацький рік через банальний брак часу та фізичного ресурсу. Серед книжкових подій було багато затишних презентацій та читань у книгарнях Сіетла, був запаморочливо метушливий, але багатий на прекрасні зустрічі Форум видавців у Львові, проте номером один серед літературних заходів цього року для мене стала сіетлська презентація “Norse mythology” Ніла Ґеймана. Безумовний улюбленець серед авторів не розчарував – сторітеллерство наживо вдається йому не гірше, ніж на письмі.

Назвати книжки, які б мене вразили цьогоріч за край, не беруся (старію?), але фаворити, про яких хочеться згадувати й говорити, звісно, були. Передусім, мемуари «вічної дівчинки Ґілмор» Лорен Ґрем “Talking as Fast as I Can: From Gilmore Girls to Gilmore Girls (and Everything in Between)” – цілком заслужений лідер Goodreads-2017 у жанрі гумористичної книжки. У дотепній і дуже щирій манері Лорен розповідає про свій акторський шлях від маленьких театральних сцен до відомих кіно- й теле- пректів, про роботу з командою серіалу “Gilmore Girls”, котра стала їй другою родиною, і купу-купезну смішних ситуацій на знімальному майданчику. Для мене це унікальний досвід, бо книжку, я маю (і раджу) у двох форматах: друковану, оскільки там багато цікавих архівних світлин, а також аудіо, адже начитана самою Лорен, вона скидається на чарівний моноспектакль, над яким можна сміятися до сліз.

Друге вподобання – це роман Марґарет Етвуд “The Blind Assassin“, відзначений Букерівською премією 2000-го року та ще кількома престижними літературними нагородами. Він же увійшов у перелік 100 кращих романів англійською мовою за версією Time. Це трохи сімейна сага, трохи сповідь, трохи містифікація. Це багатошарова, нерівна, заплетена клубком, зшита клаптиками, склеєна колажем історія однієї й багатьох. Оповідь перекидає читача в часі і просторі, говорить на кілька голосів, але навіть коли ти не маєш розуміння, що тут насправді відбувається, відірватися несила, і зрештою, усе стає на свої місця, а крапки – над «і». Загалом, Етвуд дуже винахідлива, як авторка й ніколи мене не розчаровує, а український читач заслуговує на значно більше її перекладів.

Третьою “книжкою року” мені хочеться назвати моє листопадове читання – «Дім для Дома» Вікторії Амеліної. Це дуже якісна, філігранно виписана проза, сильна з багатьох аспектів: подача (де наратором виступає зворушливий пес), мова (в умовах двомовності персонажів), історія (мультивекторна та мультиперсональна), настрій (начебто рівний за стилем оповіді, а втім напрочуд різний, калейдоскопічний), композиційно, і навіть – за конотаціями. Щемка, але не надміру, напружена, але легка на читання, трагічна, але не безпросвітна, ця книжка про одну невкорінену родину, але водночас про цілу націю і про кожного з нас.

Віталіна Макарик

2017-й став для мене роком Читацького бінго Якабу ? Завдяки участі в цьому челленджі я суттєво перевершила свої читацькі плани – замість запланованих 75 книжок прочитала 115. Серед них, звісно, були не лише «грубастики», такі як «Щиголь» (816 сторінок) і «Клуб невиправних оптимістів» (640 сторінок), а й набагато тонші дитячі книжечки. Завдання Бінго спонукали виходити за звичні рамки і братися за нові жанри. Так несподівано в списку прочитаних книг з’явилася мотиваційна література, психологічний бестселер і книга англійською мовою, яка допомогла подолати внутрішній бар’єр і почати читати англійською не лише статті, а й художні твори.

Традиційно фаворитом була література для підлітків – мені вдалося прочитати майже всі цьогорічні підліткові новинки, за винятком фентезі. Потішило, що видавці не тільки приділяють увагу цьому жанру, а і присвячують йому цілі серії: ВЦ «Академія» продовжує видавати молодіжні повісті сучасних українських авторів,  а Рідна мова – кращі зразки перекладного Young Adult’у.

Визначити топ-3 книг року надзвичайно складно,бо таких, про які хотілось би розказати, набереться не менше 30. Але спробую ?

1. «Привіт, це Чарлі, або Переваги сором’язливих» Стівена Чбоскі – книга, яка справила на мене таке потужне враження, що я ще наступних півроку принагідно згадувала про неї в різноманітних добірках. Проговорення дуже складних тем, гострі емоції, оголена щирість, мінімум святенництва й пуританства, мудрі поради й персонажі, у яких хочеться дечому повчитися – це те, що зробило її для мене особливою.
2. «Нічний цирк» Ерін Морнгенштерн – книга, яка занурила мене в казку. Я піддалася її атмосферності і, відверто кажучи, не дуже зважала на сам сюжет – за нього,до речі, авторку іноді критикують. Але цей роман дав мені те, чого книголюби часто чекають від літератури – чисте задоволення.
3. «Кулемети й вишні. Історії добрих людей із Волині» Вітольд Шабловський. У якийсь момент я згадала, що я, взагалі-то, журналістка, а кількість романів у моєму читацькому списку непристойно переважає кількість професійної літератури чи репортажів, і взялася за Шабловського,одного з найкращих польських репортажистів. Ця книга справила таке сильне враження, що примусила взяти тайм-аут у нонстопному потоці читання для того, щоби подумати. Волинська трагедія – це дуже непроста тема,а те, як над нею працює Шабловський, викликає захват і бажання в нього повчитися.

До цього списку варто було б додати й інші, сильні, важливі й цікаві книги – безперечно, «Інтернат» Жадана, а ще – прекрасно написаний  «Дім для Дома» Вікторії Амеліної, ностальгійну «Старшокласниця. Першокурсниця» Насті Левкової, підліткові «Сіль для моря, або Білий кит» Анастасії Нікуліної та «Рікі та дороги» Марка Лівіна, які зачіпають дуже непрості теми, красивезні видання Гаррі Поттера з ілюстраціями Джима Кея й багато-багато іншого. Що ж, 2017-й був наповнений чудовими книжками ?

У новому році я планую більше читати репортажистики, але не забувати і про великі романи – «Світила» Елізабет Каттон і «Руїни бога» Кейт Аткінсон уже зачекалися на полицях ?

Катерина Толокольнікова

Це був дуже книжковий рік – і це мене неймовірно тішить! Я взяла участь в YakabooBingo й почала звітувати про все прочитане в Instagtam, що виявилося цікавим заняттям. Наприкінці минулого року зареєструвалася в соціальній мережі для книгоманів Goodreads, де дуже зручно вести статистику свого читання і складати списки – що плануєш прочитати, які книги хочеш мати. Нарешті, дізналася, скільки книжок читаю за рік. Виявилося, що я маю доволі типовий темп, як для книголюба: книга на тиждень. Наразі прочитано 48 книжок, але сподіваюся дотягнути до 52!

Цього року, як і минулого, я читала доволі багато нон-фікшну, бо продовжую його оглядати для роботи. Я, нарешті, закрила деякі давно заплановані пункти: прочитала «Всьо ясно» Джонатана Сафрана Фоєра, уперше – щось Стівена Кінга (в мене це була «Країна розваг»), оповідання Еліс Манро («Забагато щастя»), класику – «Сагу про Форсайтів» Джона Голсуорсі, книжки Агати Крісті та Кейт Аткінсон (про «Руїни бога» якої розповідала й на Yakaboo).

Чимало із прочитаного мені дуже сподобалося, але до трійці найулюбленіших (які було ох, як непросто вибрати!) потрапили… дві художні книжки – «Інші голоси, інші кімнати» Трумена Капоте та «Усмішки долі» Адама Джонсона, а також збірка есеїв українського письменника Артема Чеха «Точка нуль».

Чому?

Капоте вкотре зачарував стилем і ніжною, щемливою історією про дорослішання підлітка, який опинився в дещо містичній ситуації серед незнайомих людей, яких він потроху пізнає, а разом із ними пізнає й саме життя. Про це я розповідала у відгуку на Yakaboo.

Джонсон – точністю й майстерністю формулювань, коли оповідання за силою не поступаються романам багатьох відомих письменників. Автор шокує й не лишає у вас ілюзій щодо чорно-білого світу, де є хороше й погане, і водночас усі історії в збірці – дуже людяні.

Артем Чех – моє відкриття в українській літературі. Перші його книжки, хоч і популярні 7-10 років тому, я не читала, тож знаю його тільки як хлопця, який послужив у АТО й написав про це книжку. Щиру, без прикрас і без надмірного драматизму, просту й водночас дуже талановиту.

Побажаю всім книголюбам і собі самій – ще більше читати у 2018-му році й відкривати для себе нових улюблених письменників і героїв!

Катя Гавриш

Читацький 2017-й виявився в мене несподівано дуже насиченим. Насамперед, завдяки флешмобу Бінго – довелося не тільки читати більше, а й сумлінніше звітувати про прочитане (на радість багатьом друзям, як виявилося ?). Цікавих книг було дійсно багато, безліч новинок, і виділити серед них най-най складно. Однак спробую.

Беззаперечний лідер цього року для мене – «Ловець океану» Володимира Єрмоленка, про якого я згадую всюди й завжди. Книга дійсно дуже музична, її мова міниться й перетікає, як океан, вона розмовляє з тобою, і як у шепоті хвиль, у її словах ти чуєш те, що хочеш почути. Її хочеться розтягти на цитати, завчити напам’ять, щоби музика океану залишалася з тобою.

«Другие барабаны» Лєни Елтанг – книга зовсім іншого штибу, але засідає в голові не менш успішно. Це справжня серйозна література, яка ставить більше запитань, ніж дає відповідей. Це психологічний детектив, але особистість злочинця тут значно цікавіша, ніж сам злочин. Роман-потік свідомості, роман-підземна річка, ніколи не знаєш, де й коли тебе знову винесе до світла й чи винесе взагалі. Вбивця зовсім не дворецький, і коли до кінця книги залишається заледве 100 сторінок і, здається, ось воно, ти все зрозумів, сюжет робить сальто мортале.

І, звісно, жодні підсумки року не можуть для мене обійтися без улюбленого Макса Фрая й одного з останніх романів «Скриня мерця». Це той випадок, коли хочеться і проковтнути історію за декілька годин, і розтягувати ледь чи не на тиждень.

Романтически пронзительное ощущение хрупкости самого фундамента бытия.

Тут буде про те, що все може закінчитися дуже раптово, без жодних попереджень і підготувань. І про те, що насправді зі смертю нічого не закінчується. Не знаю, як Фраю вдається такими словами говорити, здавалося, цілком очевидні речі, які, хоч і постійно під носом, але якось постійно вислизають із поля зору і взагалі забуваються.

І наостанок трішки дитячого – «На добраніч, Норі!», мила книжечка-засиналочка. Усе тут надзвичайно просто і зрозуміло, але малюнки такі прекрасні, що просто неможливо не закохатися ?

Читати: Книжкові рейтинги 2017: підсумки голосування книгоблогерів