Третя книжка серії «Золота Полиця». #ЧитаємоРазом: «Робінзон Крузо» Данiель Дефо

Остання потрійна рецензія теми #ЗолотаПолицяКласики в рамках рубрики #ЧитаємоРазом – відгук про «Робінзона Крузо» Данiеля Дефо.

Докладніше про флешмоб і правила участі читайте в instagram. Він триватиме ще п’ять днів, а п’ятнадцятого травня ми дізнаємося імена переможців, які отримають будь-яку книжку з розділу Класична проза >

Читати: #книголав презентує проект серії класики «Золота Полиця»

Читати: Перша книжка серії «Золота Полиця». #ЧитаємоРазом: «Венера в хутрі» Леопольд фон Захер-Мазох

Читати: Друга книжка серії «Золота Полиця». #ЧитаємоРазом: «Джейн Ейр» Шарлотта Бронте

Оглядачки

Оля @helga_reads: не можу сказати, що я достатньо обізнана в класичних творах і усвідомлюю, що маю багато прогалин, які просто обов’язково повинна заповнити. Найпершим знайомством із класикою завдячую Марку Твену і його Тому Сойеру в парі з Геком Фіном. У підлітковому віці я читала пригодницькі романи Верна й Ріда, а також ознайомилась із популярними романами жінок-класиків Бронте, Остен, Маккалоу та Мітчелл.

Оксана @wanderlust_reading: з дитинства обожнюю товстенькі видання класики, які відшукувала в сімейній бібліотеці, а пізніше – у місцевій ? Діккенс, Остен, Бронте, Твен – я виросла з ними та їхньою творчістю. Класика мене заспокоює й дарує мрійливий настрій, тому у хвилини переживань завжди звертаюся до неї.

Поліна @belle_library: усе своє дитинство я була оточена книжками. І якщо батьки купували мені літературу згідно з моїм віком, то в дідусів були справжні великі бібліотеки з класичними творами. Тому, починаючи з 10 років моїми улюбленими книгами були ті, назви яких мене не лякали – «Робінзон Крузо» Дефо, «Острів скарбів» Стівенсона, дитячі детективи Енід Блайтон. Згодом я почала звертати увагу на більш серйозні твори, і так розвивався мій читацький шлях. Тепер кожен новий рік я починаю з книги Олександра Дюма. Класика для мене – це майже завжди запорука того, що я отримаю все те, що люблю в літературі. А люблю я логічний сюжет, яскравих персонажів та неймовірно красивий стиль викладення (навіть у перекладі). Мені приємно, що багато з моїх улюблених класичних героїв нарешті почнуть говорити українською. Дуже сподіваюсь не розчаруватися.

 Не тільки про виживання на безлюдному острові

Оля: як то часто буває, коли багато чого чуєш про відомий сюжет, а насправді все виявляється зовсім не так. Отже, оце у 27 рочків я, нарешті, ознайомилась із дійсно класичним твором Даніеля Дефо. Перший факт, що мене здивував – книжка не починається з корабельної аварії, чомусь я саме так уявляла початок твору. Насправді ж юний Робінзон встиг побувати в багатьох пригодах до цього злощасного острову. Ще одним здивуванням була любов Дефо до свого персонажу, хоч той нещасний Крузо й багато чого витерпів, але автор кожного разу дбайливо підстелив йому соломки. Не буду описувати конкретні приклади, щоби вам було цікавіше читати ?

Найбільший шок у мене викликав П’ятниця! Добрі людоньки, скажіть, ви теж вважали його темношкірим африканцем? Виявилось, що він зовсім іншої раси! У мене стався справжній розрив шаблонів.

Що я можу сказати про свої враження? Якщо бути відвертою, то Крузо часом мене просто виводив із себе нескінченним повторюванням одного й того ж. Як на мене, було забагато роздумів про Бога. А ще, оцінюючи тверезо, на долю одного чоловіка випало вже аж занадто пригод. Бо визволенням з острову історія не закінчується, далі на Робінзона чекатимуть усе більш неймовірні пригоди.

Незважаючи на вказані недоліки, я радію, що ознайомилась із таким відомим твором і тепер «з перших вуст» знаю, як там усе було насправді. Тим паче, не можу черговий раз не похвалити видання #книголав. Переклад знову чудовий!

Коли лиш переклад рятує

Оксана: дивовижно, як змінюється наше ставлення до деяких книжок із віком. У дитинстві історія про Робінзона, котрий аж 28 років прожив на безлюдному острові (а в дитинстві 28 років дорівнюють цілому життю), мене захоплювала. Зараз же я взялася за книгу Дефо з ентузіазмом, проте дочитувала її просто через силу. Усе здавалося дуже повільним та однотипним, наче події законсервувались у часі – що парадоксально, адже Дефо перескакує роками. Ось перший пройшов, а ось уже і три. Тут уже й п’ятнадцятий настав… Коли? Можливо, через це я не прониклась історією та не відчула ці майже три десятиріччя героя на острові.

Переклад у виданні від #книголав просто чудовий, як і в попередніх книгах серії. Мабуть, він аж надто досконало відтворює написаний Дефо текст, – і звучить ідеально… Ідеально нудно. Мова плине, як річечка, але роздуми героя та моралізаторство викликали в мене нудьгу. Склалося враження, наче Робінзон то картає себе за жахливі вчинки (можливо, автор щось не доказав? Так, пишатися нічим, але ж і не вбивця герой!), то прикриває цими монологами про божу кару захоплення самим собою. Знову ж проситься до загального враження слово «парадокс» – такі ось емоції викликала в мене признана світом класика.

Читати переклад #книголав – задоволення. Сама ж історія мене змучила та змусила нудьгувати. «Нарешті», – видихнула я, коли перегорнула останню сторінку. Шкода, що мені не 12-15 років, тоді історію Крузо я сприймала інакше ?

Віднайти втрачене та знайти нове

Поліна: я не приховую, що іноді досить скептична щодо світової літератури в шкільній програмі, але от роман Даніеля Дефо «Робінзон Крузо» якраз на своєму місці. Коли вперше знайомилася з історією Робінзона у 12 років, то мені сподобалося. Я з великою цікавістю читала, як загублений у цілому світі чоловік намагається зберегти те, що притаманно цивілізованій людині. Описи про створення стільців, про висадження насіння та пошук харчів на острові створювали в моїй дитячій голівці велику пригоду та віру в неможливе. Проте, мені вже не 12 років. Саме тому в мене залишилося трохи інакше бачення цієї історії.

Остаточне враження про книгу – вона сповнена роздумів, які не зацікавили мене у 12, проте створили дискомфорт у мої 28. Головний герой роману занадто переймається теологічною складовою життя. І, хоча в його ситуації це досить зрозуміло, то ось у читача може викликати нудьгу. Якщо раніше я сприймала «Робінзона Крузо» лише як пригодницький роман, то під час повторного читання він відкрив свої філософські сторони. Це не добре й не погано, це просто інший кут бачення одного з класичних творів, який уже багато років є одним із найбільш читаним у світі.

Посварила книгу, тепер і про хороше ? У книзі дуже багато цікавих роздумів героя про розуміння природи речей і взагалі людського характеру. Використовуючи призму важкої ситуації, герой Даніеля Дефо шукає відповіді на багато запитань, що виникають у душі кожної людини. Самотність та майже стовідсоткова відсутність надії лише сприяли таким роздумам – про вічне та теологічне. Цю книгу треба прочитати принаймні для того, аби впевнитись, чи є там відповіді, які зможуть полегшити життя саме вам. Мені «Робінзон Крузо», на жаль, відкрити таємниці всесвіту не зміг, але саме ця книга надихнула мене на пошук схожої книги, і так у моєму житті з’явився Жуль Верн. Проте, це вже зовсім інша історія.

Кому варто прочитати

Оля: любителям пригодницьких романів.

Оксана: усім, хто бажає зануритись у світ пригод, піратства та кораблів ?

Поліна: тим, хто вважає, що виходу немає (а він є, навіть, із безлюдного острова).

Кому не варто читати

Оля: тим, хто полюбляє швидкий розвиток сюжету.

Оксана: романтикам, котрі дивляться на виживання на безлюдному острові в рожевих окулярах.

Поліна: людям, які уникають історій із довгими роздумами героїв.

Схожі книжки

Оля: «Таємничий острів» Жуль Верн

Оксана: книги Роберта Льюїса Стівенсона та Жуля Верна

Поліна: «Діти капітана Гранта» Жуль Верн

Читати: 7 книг, у яких події відбуваються весною

Читати: Друга частина серії для бінґо у двох томах. Том другий