Том Генкс — зірковий голлівудський актор, володар двох «Оскарів», а віднедавна ще й письменник. Збірка «Історії, наклацані на друкарській машинці» складається з сімнадцяти оповідань, які відкривають читачеві різну Америку і різну американськість. Якісь оповідання змусять реготати до сліз, якісь розчулять і здивують.
Оглядачки блогу Yakaboo вже прочитали ці історії і готові поділитись враженнями.
Оглядачки
Юлія Дутка: Одразу скажу, що не фанатію від коротких історії. Мені треба томик сторінок на 300 мінімум – і щоб це був суцільний текст (можна з малюнками). Оповідання і новели – не моє. Але для кожного правила і для кожного читача є винятки – дуже вже зацікавила зміна амплуа – від актора до письменника. Що ж, цей виняток був приємним.
Віталіна Макарик: А я навпаки ціную коротку прозу, адже талановито написане оповідання може на своїх кількох сторінках вмістити концентровану і повнокровну історію. Втім, це особлива майстерність, якою володіє далеко не кожен автор хороших “товстеньких” романів. Тим-то мені було цікаво, як із цими “короткометражками” у світі літератури впорається Том Генкс – адже в кіно він таки віддає перевагу повному метру.
Він ще й книжки пише?
Юля: Для мене відверто було відкриттям те, що Том Генкс, поза тим, що актор, ще й сценарист, колумніст і нарешті письменник. «Він ще й книжки пише, — сказала моя мама, коли побачила ясно-синій томик «Історій, наклацаних на друкарській машинці», і зрезюмувала: — То це тому його взяли на роль професора до екранізацій Брауна».
Думаю, що перше з другим все ж не пов’язане, але у Генкса не було права на помилку. Блискучий актор не міг писати щось пересічне. Тож не здивована, що він довго збирав ці історії в шухляду. Але можемо з полегшенням видихнути — письменник з Генкса вийшов добрий: непересічні сюжети, легкий стиль, прикольні герої та друкарська машинка у кожній історії. Віто, ти теж це помітила?
Віта: О так, друкарська машинка для Тома Генкса — це не лише інструмент і далеко не просто художня деталь, яка мандрує з оповідання в оповідання, а часто ще й повноцінний герой чи рушій сюжету. Воно насправді й не дивно, якщо зважити на те, що ще одна пристрасть Генкса, окрім літератури – це колекціонування друкарських машинок. До речі, вони не припадають пилом на полицях – актор майже щодня користується котроюсь із них. Тож як тут не наклацати кілька історій? 😉
Від знаменитого, двічі оскароносного актора можна було б очікувати автобіографічних відвертостей і подробиць із професійного життя. Але лише одне – радше іронічне, аніж біографічне – оповідання присвячене кільком дням із життя кіноактора. Натомість у цих текстах – кавалки з тих “життів”, які він проживав на екрані: польоти до Місяця, як в «Аполло-13», драматичні епізоди війни, як у «Врятувати рядового Райяна», чи колонки головного редактора газети – не зовсім Бена Бредлі із «Секретного досьє», але його колеги по газетярському цеху. Але – що важливо – оповідання Тома Генкса не цитують його ролі і не “списують” з них, вони абсолютно самобутні. Дивовижно, але факт: цей чоловік один із тих людей, про яких кажуть: якщо талановитий – то талановитий у всьому.
Герої, а не ролі: персонажі Генкса-письменника
Віта: Мені дуже колоритним видався цей провінційний колумніст, оповідання-колонки якого у книжці зверстані, як газетні шпальти. Це, очевидно, така особа “у віці”, доволі відкрита до світу, але з шаленим почуття локального патріотизму і гідності. Тож, відвідуючи нью-йоркські ресторани, він все одно хвалить місцеві смаколики. А найяскравіші краєвиди “Великого Яблука” хоч і захоплюють журналіста, але не можуть зрівнятися для нього з мальовничістю рідним місць. І це так мило!
Взагалі ж в «Історіях…», як на мене, практично всі образи виразні, чудово виписані, мають свій “характер”. Чого лиш варта Анна, дівчина з пропеллером у самі-знаєте-якому місці, за енергійністю і діловитістю якої нікому не угнатися! Чи підстаркуватий мільярдер, який міг здобути (читай – купити) усе, що тільки забажав, але найцінніше, найбажаніше і найнедоступніше знайшов у далекому минулому. Юлю, а тебе хто найбільше зацікавив?
Юля: Поза оповідачем, яскравим голосом кожного оповідання безперечно був Стів Вонґ – майстер ідеальної гри, який постійно забиває (чи збиває) “страйк”. Цікаво спостерігати еволюцію його любові до боулінгу – від розваги для друзів до повного згасання інтересу через перенасичення. У чомусь я його чудово розумію: надмір вбиває смак. Як на мене, один із найбільш філософських образів всієї збірки.
А ще ніяк не можу забути впертого і наполегливого болгарина-грека, який шукав у Нью-Йорку щастя. Він не мав куди відступати, бо й так ночував на вулиці і втратив всі гроші через майстерного злодюжку, тому пішов ва-банк і досягнув свого, сподіваюсь, що й поза оповіданням у нього все склалось добре.
Наклацана історія, яка ніколи не забудеться
Юля: В мене їх кілька, збірка доволі рівна, погодьтесь. Хоча б «Три виснажливих тижні» про парочку, де дівчина-гестапівка готує свого хлопця до іспитів юного космонавта – бо як інакше пояснити те, що вона його так немилосердно тренує день за днем, поставивши високу планку. Ми всі, мабуть, бачили таких.
Для себе виділяю: «Роздуми мого серця», «Тобі до Костаса» та «Його ідеальність Стів Вонґ». Перше – з друкарською машинкою у головній ролі і з такими смачними описами різних моделей, що я мимоволі задумалась, що мені теж треба. Друге – про цілеспрямованість на шляху до мети. Третє – про те, що занадто багато уваги і завеликі сподівання змушують зненавидіти улюблену справу.
Віта: Важко обирати, бо в кожному є щось особливе і дуже тепле. Том Генкс ділиться з нами своєю “домашньою” Америкою (вона, до речі, чимось нагадує Америку Стівена Кінга, тому я – не знаю, чому – з острахом чекала якихось “кінгівських” поворотів сюжету, чогось поганого, одним словом, але ні, тексти Генкса добрі, людяні і затишно-“лампові”).
Одне із тих, які мене зачепили найбільше — «Святвечір 1953»: щаслива родина, затишна передріздвяна пора, батько сімейства, який турбується про те, щоб у домі все було найкраще, найкомфортніше. А потім вмикається флешбек на 10 років назад – і ти розумієш, якою ціною був досягнутий оцей затишок. І чому цьому чоловіку так важливі ці любов, спокій і тепло. Також хочу виокремити оповідання «Біографічна довідка» – про провінційну актрису, яку Нью-Йорк зустрів так непривітно, що вона вже було зневірилася і передумала підкорювати Бродвей, аж поки не зустріла того, хто порадив їй, як поводитися з цим містом так, щоб воно стало до тебе прихильним.
«Життя схоже на коробку шоколадних цукерок: ніколи не знаєш, що тобі трапиться» — Том Генкс у кіно
Юля: Генкс-актор і моя улюблена роль – тут навіть думати не треба, для мене це однозначно оскароносний Форрест Гамп. Я мала всі шанси зненавидіти однойменний фільм, тому що на англійській в університеті ми розбирали його до кісточок – до останнього фразеологізму, але, тим не менш стрічка стала однією з найулюбленіших. Та й знакових, бо дала віру, що таки можна дивитись голлівудське в оригіналі. Хоча “Run, Forrest, run!” ще довго снилось.
Схиляюсь перед талантом Генкса – йому однаково переконливо вдається і грати людей розумом обділених – як от бідолаха Форрест, так і мудрих мужів а ля Роберт Ленгдон.
Віта: Форрест, звісно, поза конкуренцією, але тут я хочу згадати про «Зелену милю» (ось чому мені все Кінг ввижався! 🙂 ) – надзвичайно сильний фільм, який ми з руммейтками у студентському гуртожитку передивлялися з десяток разів і пролили над ним ріки сліз. Але насправді переконливо й органічно Том Генкс виглядає у ролі Бена Бредлі – редактора газети The Washington Post у фільмі «Секретне досьє». Можливо, тому, що він там багато часу проводить за друкарською машинкою 🙂
Кому варто читати:
Віта: Тим, хто любить коротку прозу, стару-добру Америку і Тома Генкса.
Юля: Як на мене, всім без будь-яких обмежень.Тут нема нічого такого, що може образити чиїсь почуття.
Кому не варто читати:
Юля: Тим, хто не хоче читати, іншим – варто.
Віта: Однозначно – тим, хто чекає на екшен і закручений сюжет та полюбляє велику форму.
Схожі книги
Віта: Ще одна новинка короткої прози від ВСЛ — «Церебро» Андрія Бондара. Тут, приміром, теж є чудовий різдвяний текст «Перше Різдво на віллі “С.О.В.А.”». А тим, хто хоче продовжити тему Америки, раджу збірку оповідань Френсіса Скотта Фіцджеральда «Я віддав би життя за тебе». Крім того, декілька “нью-йоркських” оповідань за атмосферою мені перекликаються зі «Щиглем» Донни Тартт.
Юля: Я з короткою прозою стикаюсь рідко, але такий легкий ненав’язливий стиль чомусь вперто асоціюється з Нілом Гейманом і його «M is for Magic», а ще чимось схожий на «Груші в тісті» Юрія Винничука.
437 thoughts on “#ДвіДумки: Том Генкс «Історії, наклацані на друкарській машинці» — смаки, звуки та образи справжньої Америки”