Як добре бути батьками — є можливість знову читати дитячі книжки. Тим паче, що зараз вони ще гарніші, яскравіші, ніж в часи нашого дитинства, їх хочеться гортати, розглядати малюнки та, звичайно ж, ділитися враженнями, і не тільки із дітками, а й

Нарешті я маю впевнену відповідь на традиційне ранкове запитання мого чоловіка «Де друга шкарпетка?». Усе просто — її з’їли шкарпеткожери! Щоб дізнатися, що це за істоти і чому на них з легким серцем можна перекинути провину за всі зниклі шкарпетки світу, варто прочитати новинку Видавничого дому «Школа» — «Шкарпеткожери» Павела Шрута.

Говорячи про дитячу літературу, мені на думку завжди спадали улюблені «Полліанна» та «Гайді», рідше – оповіді про мумі-тролів та загадкову Нарнію. Яким же було моє здивування, коли у віці гарно за двадцять я вперше почула про дуже відомий у світі

Скажу чесно: на книгу Кристини Нестлінґер «Конрад, або Дитина з бляшанки» дивилася рік, поки нарешті придбала. Щоразу, коли вона трапляла мені на очі, з’являлося відчуття, що після прочитання повісті буде шкода витрачених коштів. На щастя, я помилилася, бо ця невелика дитяча

Френсіс Годґсон Бернет – одна з тих письменниць, яких, на мою думку, треба читати в дитинстві. І не тому, що в той час інше сприйняття в людини. Ні, в дорослому віці на таких письменників просто не вистачає часу, але знати