Війна молодих проти старих: рецензія на «Щоденник війни зі свиньми»

Молоді почали вбивати старих, щоб ті не псували їхній світ своєю старістю. Натомість старі ховають друзів, тікають від нападників і намагаються ще трошки пожити. Такий сюжет цієї шокуючої антиутопії. Якщо вам здається, що у вашому житті все підозріло нормально, почитайте цей роман, і світ перестане здаватись кольоровим. Давно не читала чогось аж настільки депресивного. Навіть «Грона гніву» – це добра казочка, по зрівнянню зі «Щоденником війни зі свиньми».

Новий для України автор

Адольфо Бйой Касареса знають як близького друга та співавтора Борхеса. Він пішов з життя не так давно – у 1999 році – лишивши по собі десяток романів. На російську з них перекладено буквально декілька, а українською автора почали видавати зовсім недавно. Минулого року Видавництво Старого Лева видало збірку «Шість головоломок для дона Ісидро Пароді» — у співавторстві з Борхесом. А кілька тижнів тому вийшов з типографії — ще фарба не охолола — «Щоденник війни зі свиньми».

Перші враження

Ця книга далася мені непросто. Перед тим, як почати її читати, варто ознайомитись з рецензіями, яких в мережі доволі багато. Бо автор не дасть роз’яснень, що відбувається. Він з перших сторінок занурює читача у “війну зі свиньми”, не роз’яснюючи, як же, власне, молоді дійшли до того, щоб вбивати старих. Ніяких тобі прелюдій. Так не надто турботливі батьки кидають дитину в басейн і дивляться, чи випливе.

Десь на середині книги я ледве не потонула. Багатообіцяючий початок вилився у безкінечні діалоги, сповнені ностальгією та безглуздістю однакових буднів. Ближче до кінця сюжет знову став динамічним, і дочитувалась книга вже швидко і з цікавістю, що там на наступній сторінці.

Безнадійна безвихідь

Я б виділила у цьому романі кілька моментів.

• Ніби зумисно гидкий опис старості

В романі не буде щасливих, стильних та успішних пенсіонерів. Герої — хворі, зі вставними щелепами, залежні від пенсії (яку платять не вчасно і не завжди). Їхні дні схожі один на одний, вони боягузливі і скоріше не живуть, а доживають. Старість буває не тільки такою, вона може бути доволі яскравою і гідною, але автор ніби зумисно зображує її похмурою і безпросвітною.

До речі, цей текст автор написав у віці лише 55 років. Цікаво, що він думав про старість наприкінці свого життя, коли йому було 84.

• Автор підкреслює найгірші якості людської природи

По-перше, у людей автоматично та безпричинно виникає неприязнь по відношенню до старших. Наприклад, на самому початку роману літні чоловіки сидять у барі, щоб пограти в картярську гру. Поруч проходить ще більш літня жінка, і один з героїв в серцях вигукує: «Стара відьма!». І відразу ж починає аналізувати власну реакцію, намагаючись виправдати себе, але врешті приходячи до висновку, що «старій можна дорікнути хіба старістю». Тобто навіть сам будучи літнім, герой не втримається, щоб не висловити агресію щодо старої людини. Що вже й казати про молодих.

По-друге, люди нічого не роблять, щоб припинити насилля. Навіть якщо не згодні з ним. Наприклад, коли в романі вбивали першу жертву, свідки цього – ані старі, ані молоді, не зробили нічого, тільки спостерігали.

Старі – бо самі бояться. А потім виправдовуються тим, що втручатись, мовляв, вже пізно.

– Треба щось робити, – нечутно вигукнув Відаль. – Вони ж його вб’ють!

– Тихо, – звелів Джимі. – Не привертай уваги.

– Мусимо втрутитися. Вони його вб’ють, – правив своєї Відаль, під’юджений байдужістю друзів.

– Він уже мертвий, – флегматично мовив Аревало.

Молоді вважають, що достатньо просто висловити незгоду і піти далі. А розбиратись, мовляв, має поліція.  

– Я виступаю проти будь-якого насильства, – підкреслено чітко вимовила дівчина.

Не зважаючи на холод, яким віяло від цих слів, Відаль закликав парочку до співчуття:

– Ми тут нічим не зарадимо, але поліція – нащо ж вона тоді?

• Герої чекають, що хтось щось зробить і війна зупиниться

Вони майже не пручаються, лише намагаються зайвий раз не виходити з дому, щоб їх не вбили. У розмовах вони постійно обговорюють, що в ситуацію мала би втрутитись поліція або держава. І що війна має скінчитись. Але натомість не об’єднуються, щоб щось змінити. Загалом це доволі типова поведінка для суспільства, але так і хочеться, щоб літні люди врешті об’єднались і почали боротись, а не просто чекали розв’язки. Проте цього не відбувається.

І навіть найменші спроби протестувати не сприймаються скептично налаштованими героями.

Ви чули про запланований Марш старих? – поцікавився Рей. – Вчасна маніфестація; думаю, буде мати ефект.

Я тебе прошу, – скривився Аревало. – Ти можеш уявити, що це буде? Дантове пекло. На них визвіриться всеньке місто.

• У книзі є і любовна лінія

Але спойлерити не буду, самі прочитаєте.

Післясмак

«Щоденник війни зі свиньми» викликав у мене страшні думки про те, що ми теж боремось проти старості – проти застарілого способу життя, не актуальних вже ідеологій та світосприйняття. Звісно, це не фізичне знищення, але літнім людям доволі важко виживати у новому динамічному світі, важко до нього пристосуватись.

Автор так і не пояснює, чому почалась ця війна і з яких мотивів молоді почали вбивати. І – можливо – зумисно не створює очевидно хороших, яскравих, позитивних героїв. Це було б занадто просто. Можливо, посил книги саме в тому, щоб викликати у читача співчуття до героїв не через якісь їхні позитивні якості, а просто тому, що вони люди – з усіма їхніми недоліками. Просто люди. Такі, якими вони є.  

Кому читати: тим, хто не боїться депресивних книг, не очікують стрімкого сюжету і любить іспанську літературу.
Схожі книги: Джеймс Баллард «Висотка», «Чоловік на ім’я Уве», «Баборня»