Первая часть истории, по мотивам которой создали известный мультфильм “Як приручити дракона”, британской писательницы Крессиды Ковелл вышла на украинском. Издательство Рідна мова начинает серию о приключениях викинга и его дракона.
Вы, может, не знаете, когда-то каждый викинг имел собственного дракона. Другие народы приручали собак, лошадей, буйволов … А викинги — драконов. Однако юный викинг сначала должен поймать себе дракона. Это было непросто. Потом — приручить его, а это еще сложнее. Все вместе называют испытанием драконьим воспитанием. Того, кто его не пройдет, выгоняют из племени.
Когда Гиккус, совсем не крепкий юноша, сын вождя племени лохматых разбойников с острова Лобур, отправился на охоту на своего дракона, он не ожидал, что пройти испытания будет легко. Однако даже не подозревал, что ему с дракончиком Беззубком суждено стать героями!
Крессида Ковелл родилась в семье пэра Англии Майкла Джона Хеара, виконта Блекенхема и Марши Персефоны Хеар, которая также относится к аристократической семьи потомственных пэров. Живет и работает в Лондоне. Замужем, имеет троих детей — дочерей Мейзи и Клементину и сына Александра.
Отрывок из первой части
***
Сходження було важке й ризиковане. Ноги ковзали по засніженій скелі, а хлопці, поспішаючи дістатися печери, частенько забували про обачність. Дурко якось не так поставив ногу — і, послизнувшись, упав на Захеку. Добре, що той схопив його за край штанів і повернув на скелю, інакше потягнув би Дурко за собою всю компанію.
Коли врешті вилізли до печерного отвору, Гиккус зиркнув на море внизу, що лупило у скелі, та насилу ковтнув тугий клубок у горлі.
— Відв’язати мотузки! — дав команду Лакузько. Уже від самої думки про загрозу, що чигала попереду, він заводився так, що йому мало очі на лоб не вилазили. — Гиккус іде в печеру перший, адже ВІН у нас — син Вождя… — Лакузько вишкірився на всі зуби. — І якщо там хтось із драконів НЕ СПИТЬ, він знатиме про це перший! І пам’ятайте: у печері кожен сам за себе. Тільки сильні можуть належати…
Гиккус не був бездумним горлопаном розбишацького роду, але й тюхтієм він так само не був. Якщо ти чогось боїшся, це ще не означає, що ти боягуз. Хто зна, може, Гиккус найвідважніший з-поміж усіх, бо йшов-таки на драконячі лови, хоча вже дуже добре знав, що то за звірі. Тож коли, ризикуючи власним життям, дістався до входу в печеру, за яким починався довжезний, кручений-покручений тунель, він, не вагаючись ступив у нього, хоч і не був любителем довжезних, кручених-покручених тунелів, що ведуть у самісіньке лігво драконів.
Тунель був мокрий і слизький. Склепіння його то підіймалося, і хлопці йшли тоді по ньому не згинаючись, то низько опускалася, і вони мусили повзти на животі, стискаючи смолоскип у зубах і по-зміїному протискуючись у вузький прохід.
Через довгеньких десять-п’ятнадцять хвилин ходьби та плазування тунелем драконячий дух (солонуватий запах морських водоростей і сморід зогнилих макрельних голів) помітно подужчав. Коли ж він став зовсім нестерпний, тунель різко урвався, а за ним відкрилася неозора печера.
Там було стільки драконів, що Гиккус зроду такого не бачив!
Дракони були всіх можливих барв і розмірів, усіх відомих Гиккусу порід. Чимало було й таких, що про них він раніше не чув.
Гиккуса аж піт пройняв, коли він, роззирнувшись, побачив силу-силенну драконів: одні зграї гуртувалися внизу, інші обліпили стіни, треті вмостилися на каменюках. Гиккусові навіть не снилося, що разом може зібратися стільки драконів!
Читать: Межпланетный квест в поисках жизни
Читать: Волшебные миры Дианы Винн Джонс
15 thoughts on “Как приручить дракона. Известная история вышла на украинском (отрывок)”