В память о Блаженнейшем Любомире Гузаре публикуем отрывок из книги “Любомир Гузар. Хочу бути Людиною” Екатерины Щоткиной, которая вышла в издательстве Vivat.
Украине времен независимости очень повезло, что у нее есть Блаженнейший Любомир Гузар. Он почти полвека жил сначала в США, затем в Италии, много путешествовал с миссиями, и теперь стал примером — каким может быть украинец, сформированный в условиях свободного мира. Приняв управление Украинской греко-католической церковью на том этапе, когда ее называли «региональной» или даже «зарубежной», и доведя до статуса церкви для всей Украины, патриарх Гузар добровольно передал власть молодому преемнику, чтобы еще быть полезным стране, которой не везет на правителей. Стать хорошим советчиком по гамбургскому счету. Указателем. Гордостью нации.
Екатерина Щеткина (Паньо) — украинская журналистка, детская писательница, редактор отдела «Церковь» еженедельника «Зеркало недели. Украина». Первый лауреат Премии имени блаженного Кароля Войтылы (Папы Римского Иоанна Павла II) для журналистов, пишущих на религиозную тематику, за аналитические публикации в DT.UA. Училась на гуманитарном факультете Национального университета «Киево-Могилянская Академия». Кандидат наук. Автор нескольких книг для детей (Цвет мандрагоры, Охота на Слипс, Солнышко для мамы Лу, Имена льда и тд.).
Фрагмент издания
У промовах Блаженнішого завжди є проста, прозора конкретика, що вигідно відрізняє його від інших ораторів, які повторюють загальні фрази про знеособлені колективні «сили», «сторони конфлікту» та інші ухильні конструкції.
Його незмінний успіх, ключ до «загадкового» авторитету — у чесності перед слухачем і співрозмовником. В основі формули його успіху — величезна людська сміливість.
Якби мені запропонували добрати прикметник, який найточніше відповідає образу патріарха Гузара, я б не вагалася ні секунди — безстрашний.
Можливо, це результат глибокої віри в Бога, прояв специфічного фаталізму віруючої людини, яка беззастережно «йде в ім’я Любомир Гузар. Хочу бути Людиною Господнє», озброєна упевненістю, що «на все воля Божа».
Хай там як, Гузар вражає своєю сміливістю. Не «відчайдушною», а цілком «розважливою» сміливістю людини, яка робить, що має, і готова прийняти те, що буде. Для радянських людей це було неймовірним відкриттям — те, що можна так жити. «У людей усе ще багато страху», — повторює патріарх, тому одним із головних його закликів під час обох Майданів і взагалі будь-яких змін був і лишається «Не піддавайтеся страху». Це вільне перекладення заповіді папи Войтили «Не бійтеся». Цей заклик неможливо зрозуміти однозначно, як гасло революційних масс «зберігати спокій і валити режим». Сутність зводиться до простого й складного водночас стану — безстрашності людини, яка знає, що робить і розуміє, чому вона не може чинити інакше.
Фото: Бабуся Вільгельміна Гузар, тато Ярослав, Марта і Любомир, 1936
У Гузара цей заклик має й цілком прикладний сенс: не боятися іншої людини, точніше, не боятися вступати в контакт. «Ми маємо страх перед співрозмовником, якого виховані у свободі люди не мають, — пояснює він. — СРСР був побудований на страху. Навіть удома боялися все говорити. Пам’ятаєте, дітям у школах ставили в приклад Павлика Морозова, хлопчика, який доніс на батька? Із такими «героями» не дивно, що страх проростав усюди: що менше сказано — то краще. Три покоління виховувалося у страху перед іншими людьми. Тепер ми вже не боїмося, що нас репресують, але підсвідомо продовжуємо недовірливо ставитися одне до одного. Сподіваюся, через одне-два покоління це мине».
Фото: Любомир у роки навчання в університеті, Вашингтон, 1952
Роль Любомира Гузара на українській політичній арені важко оцінити — і по суті, і за масштабом. Він ніколи не прагнув присутності на ній, але кожен із політиків уважав за велику удачу бути поміченим поруч із ним. Блаженніший не шукав їхнього товариства, але й не уникав. Поруч із політичними діячами був настільки іншим, що часом здавався чужим усьому, що відбувається навколо.
Гузар справді був далекий від тієї політики, яку ми звикли бачити на екранах телевізорів. Він розуміє її цілком в інший спосіб — не так, як люди, виховані в СРСР.
І не лише ті з них, хто «перестрибнув» у вишиванки з райкомівських крісел, а й ті, хто за радянських часів чинив опір системі. Причина досить проста: Любомир Гузар ніколи не жив за тоталітаризму. Він був вихований у демократичній країні, в атмосфері громадянського суспільства, де компроміс означав згоду сторін, досягнуту в діалозі, а не угоду із совістю, як чомусь це часто вважали в нас. Під таким викривленим пострадянським оглядом Блаженнішого можна назвати «безкомпромісним». Попри всю м’якість інтонацій і ввічливість манер, відкритість у діалозі, його неможливо схилити до надто простих і сумнівних схем, якими мислили наші політики — або не дуже освічені й розумні, щоб будувати хитромудрі комбінації, або занадто цинічні, щоб витрачати на це сили.
Читать: Передпрезентация книги «Прорив» Павла Шереметы. Фрагмент новинки Yakaboo Publishing
Читать: Почему книгу «Куркуль» нужно прочитать именно сейчас. Фрагмент новинки от Максима Бутченко
Читать: Воспоминания об imaginary boy. Фрагмент книги “Ми, дороги і Кузьма”
9 thoughts on “Хочу быть Человеком. Фрагмент книги в память о Блаженнейшем Любомире Гузаре”