Книга кладбища. Пять книг Нила Геймана выйдут на украинском (фрагмент первой истории)

Фото: littlegothichorrors.blogspot.com

«Видавнича група КМ-Букс» анонсирует выход первого полноценного подросткового романа Нила Геймана«Книга кладовища». Перевела с английского Светлана Филатова. До конца января книга должна выйти из печати. В феврале КМ-Букс обещает издать сборник короткой прозы автора в украинском переводе «Осторожно, триггеры!» (“Обережно, тригери!”), В марте «Нибудь-где» (“Небудь-де”), в апреле — «Звездная пыль» (“Зоряний пил”), и наконец в мае легендарные «Американские боги» (“Американські боги”). 


О книге «Книга кладовища». Одной ужасной ночи младенец чудом спасается от безжалостного убийцы. Младенец выползает из дома и попадает на старое кладбище, где находит приют на долгие годы.

Жители кладбища дают мальчику имя, воспитывают и занимаются им. Здесь он учится, и попадает в водоворот невероятных приключений, которые помогут парню повзрослеть и полюбить мир живых — опасный, волнующий и манящий.


Нил Гейман — английский писатель-фантаст, автор многочисленных романов, графических новелл, комиксов и киносценариев. Его самыми известными работами являются романы «Звездная пыль», «Американские боги», «Коралина» и «История с кладбищем». Гейман — лауреат многочисленных литературных наград, таких как Премия Хьюго, Премия Небьюла и Премия Брэма Стокера, медалей Ньюбери и Карнеги.

Он является первым писателем, которому удалось завоевать премии Hugo Award for Best Novel и Locus Award for Best Fantasy Novel в номинациях «лучший роман», а также медаль John Newbery Medal за роман«История с кладбищем».


Книга_кладовища_HB5_2

Фрагмент из украинского перевода

 «Книги кладовища»

На вершечку пагорба туман рідшав. Півмісяць сяяв, безсумнівно, не так яскраво, як сонце, але його світла цілком вистачало, щоб роздивитися кладовище.

Погляньте.

Видко занедбану капличку для поховань — залізні двері на висячому замку, шпиль обвито плющем, а з ринви на даху росте маленьке деревце.

Видко надгробки, могили, склепи й меморіальні дошки. Подеколи можна вгледіти, як вилізе з нори й прослизне чи шмигне через доріжку заєць, польова миша чи ласка.

Якби ви були там тієї ночі, то роздивилися б усе це в місячному сяйві.

Та не побачили б ви пишної блідої пані, яка йшла повз головні ворота, а якби й побачили, то з наступним, уважнішим поглядом зрозуміли б, що це лише місячне світло, тінь і туман. Але пишна бліда пані все-таки там була. Вона йшла доріжкою, яка вела крізь ділянку напівзруйнованих надгробків до головних воріт.

Ворота були замкнені. Їх завжди замикали о четвертій пополудні взимку й о дев’ятій вечора влітку. З одного боку кладовище огороджував залізний паркан, увінчаний шпилями, а з іншого — високий цегляний мур. Відстань між ґратами воріт була незначною: дорослий чоловік крізь них не проліз би, дитину років десяти вони б теж зупинили…

— Овенсе! — покликала бліда жінка голосом, який міг би видатися шурхотом вітру серед високої трави.

— Овенсе! Йди-но поглянь!

Нахилившись, вона роздивлялася щось на землі, коли в місячному сяйві виринув клаптик тіні — і виявився сивим чоловіком на вигляд років сорока з гаком. Він подивився на дружину, потім на те, на що дивилася вона, й почухав потилицю.

— Пані Овенс, — нарешті сказав він, бо за часів життя подружжя етикет був куди суворішим, ніж нині.

— Чи це те, що я думаю?

І саме цієї миті той, кого він роздивлявся, схоже, помітив дружину пана Овенса, бо відкрив рота, з якого на землю випала гумова соска, й простягнув маленького пухкого кулачка, наче хотів ухопитися за блідий палець пані Овенс.

— Побий мене лиха година, — мовив пан Овенс.
— Та це ж немовля.
— Звісно, це немовля, — відповіла йому дружина.
— І постає питання, що з ним робити?

— Насмілюся зауважити, пані Овенс, що питання це неабиякої ваги, — мовив чоловік. — Але воно не до нас. Адже цей малюк, безсумнівно, живий, а тому не належить до нашого світу й не має до нас жодного стосунку.

— Ти диви, як він усміхається! — перебила пані Овенс. — У нього ж наймиліша усмішка на світі!

І прозорою рукою вона пригладила розкуйовджене біляве волоссячко малого. Хлопчик радісно засміявся.

Кладовищем промайнув холодний вітер, розганяючи туман на нижніх схилах пагорба (бо кладовище розкинулося всією його вершиною, доріжки звивалися пагорбом вгору, і вниз, і знову по колу). Почулося деренчання — хтось смикав і трусив головні ворота, гримів важким замком і ланцюгом, які замикали стару браму.

— Ну от, — сказав Овенс, — це батьки малюка, прийшли забрати його в родинне гніздечко. Облиш малого, — додав він, бо пані Овенс заходилася обіймати, пестити й гладити дитинча.

На що вона відказала:

— Той, коло воріт, геть не схожий на батька.

Чоловік у темному пальті дав спокій головним воротам і тепер оглядав маленьку бічну хвіртку. Її теж було замкнено: міська рада вжила заходів після кількох випадків вандалізму за останні роки.

— Нумо, пані Овенс. Поклади його. Отак, розумниця, — додав пан Овенс, а тоді побачив привида й застиг з відкритим ротом, бо він так і не знайшовся, що ж сказати. Ви могли подумати (і мали б рацію), що пан Овенс не повинен був так реагувати на появу привида, зважаючи на те, що пан і пані Овенс самі впродовж кількох століть уже були мертві, і, з урахуванням цього, все їхнє спілкування, чи то майже все, відбувалося з такими ж, як і вони. Але те, що він побачив різнилося від мешканців кладовища: тремтливе, невизначене щось мерехтливого сірого кольору (ніби картинка не налаштованого телеканалу) випромінювало жах і неприховану паніку, які виповнювали Овенсів, мов настрашені були вони самі. Три постаті, дві великі й одна менша, проте лише одна з них була чіткою, чимось більшим за обрис і мерехтіння. І вона кричала: «Мій малюк! Він хоче завдати шкоди моєму
малюкові!»


Читать: Общее пространство. Фрагмент романа «Свое время» Яны Дубинянской

Читать: В Киеве прочитают цикл лекций о фантастической литературе

Читать: Плоский мир Терри Пратчетта: как не заблудиться и не свалиться за Край

Читать: Дайджест недели: Пратчетт на украинском, победы и анонсы на 2017 год

(Visited 1 617 times, 1 visits today)
Ксеня Різник
Ксеня Різник
Редакторка blog.yakaboo.ua, блогерка в Етажерка. 10 років пишу про книжки (OpenStudy, газета День, gazeta.ua, MediaOsvita, власний блог та блог Yakaboo). Природний для мене стан: читати, розповідати та писати про книжки. Трішки схиблена на сучасній британській літературі, шпигую за лауреатами усіляких премій, найкращих додаю у список "читати негайно"). У вільний від книжок час знайомлюсь із птахами, марную фарби та олівці.
http://ksenyak.wordpress.com