Письменниця Маргарита Сурженко: про перші дві книжки, луганських біженців та нове життя

Фото: radiosvoboda.org / Маргарита Сурженко

Нещодавно серед українських прозаїків з’явилося нове ім’я. Молода письменниця Маргарита Сурженко видала, одну за одною, дві книжки: «АТО. Історії зі Сходу на Захід» і «Нове життя. Історії з Заходу на Схід», збірки оповідань про луганських біженців, їх страхи, зміну поглядів та життя за межами рідного окупованого міста. Що ж наштовхнуло авторку торкнутися такої болючої для українського народу теми і чи має вона сама якесь відношення до воєнних дій сьогодення, Якабу розпитав у пані Маргарити особисто.


Маргарито, розкажіть чому саме тема біженців зі Сходу України?
– Бо я сама родом з Луганська, в якому жила доки в моєму місті не почались бойові дії. Звісно, прийняти рішення покинути рідне місто було нелегко, але коли починалася стрілянина під вікном, а у нас не було світла – я все більше стверджувалася в рішенні поїхати з Луганська. Ненадовго. У мене була можливість поїхати до друзів, які мешкали в Кривому Розі. Порошенко якраз тоді став президентом, і ми всі чекали закінчення АТО за два тижні. Разом із сином та мамою, взявши мінімум речей – я не люблю великі торби, але з купою подарунків ми і поїхали до Кривого Рогу… З тих пір в Луганську я так і не була.

Читати: Маргарита Сурженко: «Натхнення – це потужний потік енергетики, він не може даватись комусь просто так»

Тобто, можна сказати, що ваші історії в книжках хоч і вигадані, та все ж мають під собою підґрунтя ваших власних переживань, як очевидиці, що опинилася в епіцентрі того жаху?
– Так, це вигадані історії на основі реальних подій. Все змішалося в домі Облонських… І в моїй підсвідомості. Щось пережила сама, щось чула, щось бачила, щось дофантазувала. Емоції в книжках справжні. Можливо, я їх і сама тоді в собі не помічала. Біль, сум, горе. Я все вважала, що потрібно триматись, бути оптимістичною, не здаватись. Про це і писала в першій книжці. Але люди бачили глибше, ніж я, що за тим оптимізмом і жартами є ще багато болю…

Вже пізніше, я перечитала свої твори і дозволила собі, особливо після другої книжки, прожити жаль до самої себе. Це теж дуже потрібно іноді, щоб потім відпустити. Але ні в якому разі не замикати в собі, щоб потім це не трансформувалось у якісь хвороби чи щось, що рано чи пізно вибухає. І проживши це горе до подій, що стались, у мене відразу ж посилилась емпатія до інших переселенців, не дивлячись на те, які вони мають політичні погляди, рівень політичної культури, і те, що вони, можливо, самі винні в тому, що з ними сталось.

Герої ваших книжок, які втікаючи з Луганська нажахані і не мають спочатку жодного уявлення де і як жити, потрапляючи до столиці України, а потім в її Західні регіони, починають жити на повну. Війна стала для них якимсь спасінням?
– Герої першої книги молоді і тому для них війна – це можливість втілити в життя заповітні мрії. Якби важко не було, вони живуть далі, дозволяють собі жити далі і намагаються навіть радіти життю. Вони питають себе, чи маю я право стрибати на концерті Океану Ельзи у Львові, коли мої ровесники зараз гинуть на Сході? І ці питання я думаю, тоді задавало собі багато українців. І однієї правильної відповіді немає на це питання. Кожен сам для себе її знаходить, як і місце собі в житті. Герої книги кажуть, так ми маємо право жити, бо війна – це страх, а страх вбиває і паралізує. А ми – живі і значить ми маємо право рухатись далі і маємо право дозволити собі займатись своєю справою і відчувати за це щастя, бо це природньо. При цьому, вони залишаються людяними, і не просто насолоджуються, але й допомагають воїнам, як волонтери.

Друга книжка про людей більш старших, їм починати життя спочатку важче. Хоча тут я торкнулась не лише проблем більш зрілих людей, й ще й заручників ситуації. Ваня – 11-річний хлопчик, який щиро вірить в молоду республіку і вухам, на яких висить локшина. Але його очі бачать, як та сама оспівана сепаратистами молода республіка стає все більш бідною, сірою і нещасною.

Читати: Історії переселенців, які вселяють надію

Як багато часу ви витратили на написання першої книги і чому саме така назва?
– АТО – це перші літери імен головних героїв: Ангеліна, Толік, Оксана. Над першою книжкою працювала близько двох місяців.
За роботу над другою збіркою оповідань, прийнялася одразу після виходу першої. Поки їздила по різним містам з презентаціями «АТО…», писала другу книжку при любій нагоді: в поїздах, в готелях, в кафе. Та не дивлячись на те, що часу не гаяла, далась вона мені в два рази довше попередньої.

«АТО…» – ваша дебютна робота. Вам одразу пощастило з видавництвом?
– Можна сказати, мені пощастило. Шукаючи в Гуглі видавництва я натрапила на «Діскурсус». Відправила рукопис, який їх зацікавив настільки, що вони погодились видати книжку безкоштовно. Звісно, я була дуже рада.

Серед коментарів до ваших книжок, є як захопливі, так і образливі, мовляв, подані вами історії принижують луганчан. Ваше ставлення до таких рецензій?
– Люди бачать те, що хочуть і те, що є в них. Те, чого в них самих нема, вони не помічають. На меті когось образити я звісно не мала. Перша книга взагалі розкриває луганчан, як звичайних молодих і свідомих українців навіть дещо ідеалістичних. Всі три герої переходять з російської на українську, наприклад. Хіба це принижує луганчан? Тоді якраз всі говорили про те, що мешканці сходу лише тікають, але не захищають свою землю. Тоді як мої знайомі з Луганська їхали воювати за Україну. В книжці хотілось також донести цю думку – не варто думати стереотипно і вважати всіх переселенців однаковими, завжди потрібно думати і відкривати людину, яка перед тобою, а не вішати ярлики. Друга книга так само багатьох змушує співчувати і це співчуття сильніше, ніж розбіжності в політичних поглядах. Звісно книга не може впливати на всіх однаково, але я часто чула, що вона саме змушує відчувати чужий біль і краще розуміти інших.

Ви бачите себе як письменниця і надалі?
– Це те, чим я дуже люблю займатись – писати. Тому письменницею я себе бачу, але не тільки письменницею.

І хто вас надихає, яких авторів читаєте зараз?
– Наразі мені цікаво читати про дуже успішного копірайтера, «батька реклами» Девіда Огілві. Ще дуже мотивуючу книгу двох успішних бізнесменів Девіда Ханссона і Джейсона Фрайда «Rework». Що ж до художньої літератури, то з сучасних авторів мене зацікавила Ніна Джордж і її «Маленька паризька книгарня», а у вільний час я б з радістю перечитала Германа Гессе «Сиддхартху», Рея Бредбері «Марсіанські хроніки». Дуже люблю космічну тематику.

Маєте намір повернутись до рідного міста?
– Я планую поїхати до Луганська на два дні, коли він буде українським, але навіть не знаю, де я там зможу зупинитись…

А де ви мешкаєте зараз, чим займаєтесь?
– Зараз я із п’ятирічним сином Стасом мешкаю в Києві. Працюю копірайтером в Топ-Шоп. Мені дуже подобається моя робота. Хоча, як творчій особистості важко всидіти на одному місці. А ще іноді у мене виникають геніальні новаторські ідеї , я починаю кричати, а давайте зробимо так, а тут виявляється, що це вже колись робили і не так вже цей й геніально, або це не впишеться в нашу цільову аудиторію. І я все лобіюю інтереси святкових оленів і фей, яких намагають засунути в описи нашого каталогу для більшої живописності. Часто вони не виживають в боротьбі з досвідом і здоровим глуздом. Але я продовжую боротись. А ще моя нова робота – це можливість спілкуватись з досвідченими професіоналами своєї справи і вчитись їхній майстерності – це велика удача. Мені пощастило з начальницею, і з іншими колегами, поруч з якими я сиджу в кабінеті. У вільний від роботи час я залюбки гуляю з сином в парку. З друзями відвідую нові заклади. Ще намагаюсь не пропускати заняття на Pole Dance і в спортзалі.

Ольга Літовченко

Ксеня Різник
Редакторка blog.yakaboo.ua, блогерка в Етажерка. 10 років пишу про книжки (OpenStudy, газета День, gazeta.ua, MediaOsvita, власний блог та блог Yakaboo). Природний для мене стан: читати, розповідати та писати про книжки. Трішки схиблена на сучасній британській літературі, шпигую за лауреатами усіляких премій, найкращих додаю у список "читати негайно"). У вільний від книжок час знайомлюсь із птахами, марную фарби та олівці.
http://ksenyak.wordpress.com

6 thoughts on “Письменниця Маргарита Сурженко: про перші дві книжки, луганських біженців та нове життя

  1. Have you ever heard of second life (sl for short). It is basically a online game where you can do anything you want. Second life is literally my second life (pun intended lol). If you would like to see more you can see these sl articles and blogs

  2. Have you ever heard of second life (sl for short). It is basically a video game where you can do anything you want. sl is literally my second life (pun intended lol). If you want to see more you can see these second life websites and blogs

  3. Have you ever heard of second life (sl for short). It is essentially a game where you can do anything you want. SL is literally my second life (pun intended lol). If you want to see more you can see these second life articles and blogs

  4. Have you ever heard of second life (sl for short). It is basically a online game where you can do anything you want. Second life is literally my second life (pun intended lol). If you want to see more you can see these sl websites and blogs

Залишити відповідь