«Піраміда Синтії» — це книжка для усіх допитливих, невгамовних і креативних дітей Написав її популярний український дитячий письменник Олег Чаклун, який вигадав також супергероя українських дітей Мікробота: “Образ Синтії з’явився десь разом з образом Мікробота. Спочатку я написав оповідку про роботів Тіка і Така, потім вигадав Мікробота, а потім з’явилася Синтія як персонаж. За емоційністю і темпераментом Синтія дуже схожа на мою старшу доньку Єву. Саме тому я думаю, що багато дітей впізнають себе в цьому персонажі, бо справді сучасні діти дуже допитливі і знають набагато більше, ніж дорослі, особливо про сучасні технології, і їм буде цікаво про це прочитати”.
Синтія, звісно, принцеса — але ж вона дочка Геніального Короля! Вибухова, ефектна, непередбачувана, цікава до всього нового й незвичного, лише вона здатна розгадати таємницю старовинного замку, запустити світловий комп’ютер, відкрити старанно замаскований портал і розплутати ще чимало загадок — щоб, зрештою, врятувати від нещастя цілий світ, заснований на дивовижних надновітніх технологіях. А допоможуть їй у цьому незвичні друзі — таємничий Дворецький і кумедні роботи Тік і Так.
Ця книжка відкриває нову науково-фантастичну «мультикову» серію від популярного українського дитячого письменника Олега Чаклуна. Пригоди невгамовної Синтії намалював молодий талановитий художник-мультиплікатор Тарас Сусак.
Олег Чаклун – один із найзагадковіших сучасних українських дитячих письменників. Лише за останні три роки було видано 12 його книг, деякі з них перевидавалися закордоном. Найбільшою популярністю серед маленьких читачів користуються пригодницькі казки-повісті про Мікробота, маленького робота, який понад усе полюбляє гратися в хованки. Випадково опинившись на нашій планеті, він заводить нових друзів, долає безліч труднощів, бореться з Кам’яним драконом і навіть з галактичним піратом! На сьогодні видавництво «Фонтан казок» презентувало вже три книги про цього маленького героя.
Сам Олег Чаклун любить подорожувати, мріяти та творити справжні дива. А ще він воліє залишатися інкогніто: практично не з’являється на публіці, не публікує власних фото та не розкриває справжнього імені.
Уривок із книжки
– Вау! — від подиву й захоплення тільки й вигукнула Синтія.
Вони опинилися у великій залі. Довкола безладно лежали кам’яні брили різних форм і розмірів, стирчали якісь дроти і висіли аж кудлаті від пилу жмути павутини. Притому звідкись згори й зі стін сочилося слабке світло, яке, тим не менше, доволі добре освітлювало приміщення.
— Не знаю, що це таке і навіщо воно, — заговорив Дворецький, — але господарювали тут явно якісь велетні…
І він замовк, замислившись. Тік вкручував собі око і щось буркотів при цьому. А Так дзиґою гасав по залі разом із Синтією.
Урешті дівчинка зупинилася й уважно придивилася до найвищої брили в центрі зали. Так видерся на ту брилу й заторохтів:
— Та це якась печера, повна каміння й сміття. Якщо тут щось і було, то воно давно згнило й розвалилося. Нам тут нема чого робити. Ходімо звідси! — і запитально подивився на принцесу.
— Але ж двері теж виглядали геть закинутими, — заперечила йому Синтія, — проте легко відчинилися, щойно ми дібрали до них правильний ключ! Ні, справа тут в іншому. Те, що відчинило нам двері, може допомогти й тут.
— Що може допомогти? — не зрозумів Так. — Ліхтарик?
— Світло! Ось наш ключ! — серйозно зиркнула на нього дівчинка. — Я думаю, що тут усе якось пов’язано!
Принцеса зібрала друзів і пояснила:
— Якщо ми зайшли сюди крізь двері, що відчиняються за допомогою світла, то й тут має бути застосована схожа технологія. Тож шукаймо все дивне, що може нам допомогти, — такі ж оптичні дроти, дзеркала, роз’єми… Я впевнена: щось таке ми неодмінно знайдемо.
І вони взялися до пошуків.
Незабаром маленький Тік виявив прохід між валунами й вирішив його дослідити. Одначе застряг і почав пищати й кликати на допомогу. Дворецький легко витягнув його звідти, майже не подряпавши. Одначе з’ясувалося, що Тік застряг не просто так. Вибравшись, він тримав у руці прилад — коробочку, від якої тягнулись якісь дроти. Вона була доволі широка й тонка, а поверхня з одного боку блистіла.
Синтія ретельно протерла її хустинкою і задумалась.
— Якщо тут щось можна увімкнути, то для цього потрібне живлення. Електричних розеток тут не видно — отже, працює на іншій енергії!
Вона ще раз глянула на прилад.
— Блищить — значить відображає. Відображає — значить дзеркало. Дзеркало — значить світло!
Дівчинка миттю вихопила у Дворецького ліхтар і приклала його просто до поверхні приладу. І за мить почалися дива: каміння мовби ожило — заблимало, засвітилося! Між брилами пробігли доріжки світла, на валунах з’явилися візерунки і хитромудрі схеми.
Друзі завмерли з відкритими ротами і мовчки спостерігали за тим, що відбувається.
Синтія схаменулася перша:
— Не вірю своїм очам! Це ж СВІТЛОВІ КОМП’ЮТЕРИ! Найшвидші у світі! Я читала про них, але тільки теорію! І не підозрювала, що вони існують насправді!
Читати: Я не хочу бути принцесою. 5 книжок про дівчачі пригоди
Читати: Чи може жінка-робот вижити на острові?
Читати: «Фанатка»: фанфікшн, коледж і перше кохання
10 thoughts on “Пригоди невгамовної принцеси, роботи та Мікробот. Уривок із дитячої книжки «Піраміда Синтії»”