Налаштовуємось на літо. Уривок із “Літньої книжки” Туве Янссон

Туве Янссон – фінська письменниця, яка стала всесвітньовідомою завдяки своїй серії дитячих книжок про мумі-тролів. Окрім них, Туве Янссон написала кілька книжок для дорослих, зокрема і «Літню книжку», яка нещодавно вийшла у Видавництві Старого Лева в перекладі Наталі Іваничук.


Це історія про маленьку дівчинку Софію та її бабусю, про дачу на морському острові посеред фіордів, про пригоди і виховання, про любов, дорослішання, життя і смерть. У книжці вповні розкривається дивовижна здатність авторки писати про веселе із нотками суму, про сумне – спокійно, без лишніх емоцій, про звичайне – просто і чарівно. Літо, проведене на маленькому острові, нагадає читачеві ціле життя – недаремно ж «Літня книжка» починається з опису раннього літа і закінчується змалюванням близької осені.

Софія з бабусею і татом проводять літо в хатинці на острові, оточені природою і майже на безлюдді. Тут неспішно минають дні, узбережжя обвівають вітри й оминають рибацькі човни, вряди-годи навідуються нечасті гості, а морем до берега прибиває залишені кимось «скарби». Бабуся з онукою вибираються на прогулянки і говорять про все на світі: про птахів і квіти, про Бога і страхи, про ночівлю в наметі, забобони, нестерпних родичів. І хоч вони й словом не згадують про найважливіше: про смерть мами і самотність, — любов і взаємне прийняття пронизують кожну хвилину їхнього маленького затишного літа.

Дизайн обкладинки створила ілюстраторка Оксана Була.

Читати: 102 роки мумі-мамі: десять порцій мудрості та посмішок


Litnia knygka COVER_3D

Уривок

Однієї теплої, безвітряної серпневої ночі з моря долинув басовитий, оглушливий гудок. Ніби труби затрубили Судного дня. Подвійна доріжка світла, м’яко вигинаючись, пролягла до острова; велетенська яхта воркотіла, як уміють лише воркотіти дорогі, швидкохідні судна; різнобарвні лампочки мерехтіли усіма кольорами, від яскраво-синіх до криваво-червоних та білих. Море затамувало подих. Софія з бабусею стояли на скелястому березі в нічних сорочках і дивилися на розкішну з’яву. Чужа яхта підпливала щораз ближче, приглушивши двигуни, ліхтарики віддзеркалювалися у воді, блищики, схожі на язички полум’я, танцювали на хвилях. Потім корабель зник за скелею. Софіїн тато похапцем натягнув штани й побіг зустрічати гостей. Довго панувала тиша, а згодом із гавані долинула ледь чутна музика.

– Вони там бенкетують і веселяться, – прошепотіла Софія. – Ходімо й ми! Одягнемося і теж погуляємо!
Але бабуся сказала:
– Почекаймо трішки, поки за нами прийде тато.
Вони полягали чекати повернення тата й дуже швидко поснули. А вранці яхти вже не було, поплила собі далі.
Софія впала на землю і заридала.
– Він же міг за нами прийти! – хлипала вона. – Покинув нас спати, а сам розважався! Ніколи йому цього не пробачу!
– Так, тато повівся дуже негарно, – суворо промовила бабуся. – Я скажу все, що про нього думаю, хай лишень прокинеться!
Софія нараз ще яскравіше уявила собі таємничий корабель і знову гірко заплакала.
– Не реви! – сказала бабуся. – Звичайно, це велике розчарування, та все ж висякай носа й не плач! Маєш жахливий вигляд! – вона замовкла, а потім мстиво додала: – Мені здається, то були непорядні гості. Отримали яхту, мабуть, у спадок, а самі анітрохи не знаються на корабельній справі. І інтер’єр там, напевно, у нестерпних кольорах – жодного смаку в людей!
– Ти так думаєш? – скиглявим голосом сказала Софія і сіла на камені.
– Так, неймовірна відсутність смаку, – запевнила малу бабуся. – Блискучі шовкові гардини, коричневі з жовтими вставками й бежево-лілові, торшери й порцелянові фігурки на телевізорі, і випалені на дереві картини з примітивними, мабуть, гумористичними сюжетами…
– Ага… – запопадливо підхопила Софія. – А що іще?
– Може, вони й не успадковували яхту, а просто її украли!
– У кого?
– У якогось бідолашного контрабандиста. А заразом привласнили собі весь контрабандний алкоголь, самі ж пили тільки сік. Лишень нажива їм у голові, – бабусина фантазія вже не мала стриму. – Уявляєш, подалися у плавання без морських карт і весел!
– А навіщо вони до нас припливли?
– Щоб заховати крадене в ущелині й потім за ним повернутися.
– Ти сама віриш у те, що кажеш?
– Трішки, – невпевнено відповіла бабуся.
Софія підвелася і висякала носа.
– А тепер моя черга, тепер я розповім, як воно було, – дівчинка вже не плакала. – Сідай ось тут і слухай. Коли тато прийшов до них, вони зажадали, щоб він купив увесь їхній товар з майже стовідсотковою націнкою, а це страх як дорого. Уяви, що ти – тато. Що ти їм відповіла б?
– Тато гордо їм відрізав, що платити таку високу націнку вважає негідним себе. Він сказав: я й сам роздобуду такий товар, якщо захочу, хай навіть з дна моря, хай навіть з ризиком для життя. Ха, панове, моя родина, до речі, не любить алкоголю! Тепер – ти!
– Он як, шановний пане!? То ви маєте родину? Де ж вона?
– Далеко, не тут.
– Але ж ми весь час були поруч! – вигукнула Софія. – Чому він сказав, ніби нас немає?
– Щоб врятувати.
– Від чого? Навіщо рятувати, коли нічого не стається? Ти мене обманюєш! Не треба нікого рятувати там, де грає танцювальна музика!
– Вони ввімкнули радіо, – знайшлася на відповідь бабуся. – То було просто радіо! Вони хотіли почути прогноз погоди й послухати новини, щоб знати, чи не розшукує їх поліція.
– Знову дуриш! – сердито викрикнула Софія. – О першій вночі новин не буває! Вони святкували й розважалися… без нас!
– Ну, як хочеш, – теж розсердилася бабуся. – Хай буде по-твоєму – вони святкували й розважалися. Але ж ми не веселимося з першими-ліпшими незнайомцями.
– А я веселюся! – грізно насупилася Софія. – Я веселюся з першими-ліпшими, тільки потанцювати б! Ми з татом завжди так робимо!
– Ну й веселіться собі на здоров’я! – буркнула бабуся і рушила вздовж берега. – Бенкетуйте з нікчемами, якщо вам так хочеться! Головне, щоб ноги тримали, а про інше й байдуже!
Гості з яхти викидали сміття за облавок, просто в море. То були дорогі рештки, можна було легко вгадати, чим вони пригощалися. Більшу частину непотребу винесло хвилями на берег.
– Помаранчі й карамельки. І раки! – з притиском сказала Софія.
– Нікчемці дуже ласі до раків, – завважила бабуся. – Ти не знала?
Вона стомилася від цієї балачки, не надто правильної у сенсі виховання.
– Зрештою, що заважає негідникам ласувати раками?
– Ти зрозуміла все навиворіт. Ось подумай сама! Я кажу, що тато їв раків разом з негідниками й так захопився, що забув про нас. З цього все й почалося! – пояснила Софія.
– Та добре, добре, – втратила терпець бабуся. – Не віриш моїм словам, то сама собі щось вигадай!
Порожня пляшка з-під віскі «Old Smugglers» раз по раз вдарялася у каменистий берег.
– Припустімо, що він нас зовсім не забув, просто хотів побути сам на святі. Його цілком можна зрозуміти.
– О, я знаю! – вигукнула Софія. – Тата приспали. Саме тоді, як він збирався піти за нами, йому в келих підсипали купу снодійного… Тому він тепер так довго спить!
– Скажімо, нембутал, – мрійно мовила бабуся, вона дуже любила поспати.
Софія глянула на неї вибалушеними очима.
– Не кажи такого! – скрикнула вона. – А якщо він зовсім не прокинеться!
Дівчинка розплакалася від страху за тата й кинулася бігти, вона бігла, шпортаючись, аж раптом помітила біля болітця привалену камінцем коробку шоколадних цукерок. То була чималенька червоно-зелена коробка, перев’язана сріблястою стрічкою. Від її яскравих кольорів навколишній ландшафт раптом здався сірим і марним. Жодного сумніву – цукерки були подарунком! Усередині кокарди виднілася маленька цидулка. Бабуся почепила окуляри й прочитала: «Щире вітання тим, хто надто старий або надто юний для нашого товариства».
– Яка нетактовність, – процідила бабуся крізь зуби.
– Що там написано? Що вони кажуть? – нетерпеливилася Софія.
– Кажуть: «Ми повелися дуже нечемно, каємося! Вибачте, якщо зможете».
– А ми зможемо?
– Ні, – твердо сказала бабуся.
– Можемо! Треба їм пробачити! Навіть негідникам треба пробачати. Уявляєш, усе ж то були негідники! Як гадаєш, шоколад отруєний?
– Та ні! І їхнє снодійне було дуже слабким.
– Бідолашний тато! – зітхнула Софія. – Ледве врятувався!
Так воно й було. Татові боліла голова до самого вечора, він не міг ні їсти, ані працювати.


Читати: 10 непересічних книжок для спекотного літа

Читати: Родом з дитинства: 10 книжок улюбленої дитячої класики

Читати: Два роки, вісім місяців і двадцять вісім ночей. Уривок із нового роману Салмана Рушді

Ксеня Різник
Редакторка blog.yakaboo.ua, блогерка в Етажерка. 10 років пишу про книжки (OpenStudy, газета День, gazeta.ua, MediaOsvita, власний блог та блог Yakaboo). Природний для мене стан: читати, розповідати та писати про книжки. Трішки схиблена на сучасній британській літературі, шпигую за лауреатами усіляких премій, найкращих додаю у список "читати негайно"). У вільний від книжок час знайомлюсь із птахами, марную фарби та олівці.
http://ksenyak.wordpress.com

8 thoughts on “Налаштовуємось на літо. Уривок із “Літньої книжки” Туве Янссон

  1. Have you ever heard of second life (sl for short). It is essentially a online game where you can do anything you want. Second life is literally my second life (pun intended lol). If you want to see more you can see these Second Life websites and blogs

  2. Have you ever heard of second life (sl for short). It is basically a online game where you can do anything you want. SL is literally my second life (pun intended lol). If you would like to see more you can see these second life websites and blogs

  3. Have you ever heard of second life (sl for short). It is essentially a game where you can do anything you want. SL is literally my second life (pun intended lol). If you want to see more you can see these second life authors and blogs

  4. Have you ever heard of second life (sl for short). It is essentially a video game where you can do anything you want. Second life is literally my second life (pun intended lol). If you want to see more you can see these second life articles and blogs

Залишити відповідь