Війна – вічна тема в літературі, про неї вже написано безліч книг і ще немало буде написано. Адже твори на воєнну тематику не просто дозволяють переосмислити жахливі історичні події, але й навчитися цінувати мир тоді, коли він є. На жаль, навіть після двох світових війн масові убивчі сутички не залишилися в минулому: в сучасному світі держави продовжують вирішувати конфлікти за допомогою зброї та надто пізно розуміють, що війна насправді не є вирішенням. Моторошно усвідомлювати, що й для України війна стала частиною сьогодення, вже п’ять років вона забирає життя та змінює наше повсякдення. Зимове бінґо від Yakaboo пропонує читачам звернутися до теми війни й прочитати щось зі справді важливих книг, які про неї розповідають.
Коли автор не з чуток знає, що таке війна, бо сам пройшов усі кола пекла на Сході України, це помітно відразу й неозброєним оком. Зі сторінок «Безодні» виглядає Чорний Бог, який готовий забрати з собою кожного, хто не встоїть перед жахом війни. Історії з оповідань Влада Сорда близькі до документальності, зокрема, завдяки реалістичності персонажів та увазі до побутових деталей, але поєднані елементом вигадки, який залишає книжку в полі художньому. Ідея «Безодні» чітка: хто хоча б раз опинився на краю прірви і заглянув всередину безодні, той уже завжди носитиме в собі її частинку.
Війна на Балканах стала справжнім жахом Європи кінця XX століття. Але найбільшим жахом вона обернулася для покоління молодих людей, у домівки яких війна увірвалася саме в найкращі роки їхнього життя. Замість яскравих безтурботних розваг їм довелось бачити навколо руйнівні метастази, що розповзаються по всій країні, гинути самим та втрачати друзів і рідних, які навіть не встигли зрозуміти, проти кого та за що їм довелося воювати, переживати за долю ще не народжених дітей і жорстокого світу, в який вони мають прийти. Роман з автобіографічними елементами «У трюмі» сербського письменника Владимира Арсенієвича став культовим у 90-их роках, а цьогоріч нарешті добрався і до українського читача, для якого, на жаль, буде значною мірою актуальним.
У своєму романі Сергій Жадан максимально далекий від романтизації війни. Його «Інтернат» символізує окуповану частину України, а вчитель Паша – пасивного і безініціативного обивателя, хата якого завжди була скраю. Але війна на те й війна, – вона зачіпає навіть лежачі камені, і сховатися від неї всередині себе самого ніяк не вийде. Вимушена триденна вилазка Паші в «сіру зону» перетворюється для нього на екстремальне випробування на межі життя і смерті. Та хтозна, можливо, якби не племінник Саша, якого потрібно було забрати з інтернату по той бік блокпосту додому, Паша так і залишився б замкненим у своїй інфантильності, не бажаючи знати, де тут свої, а де чужі.
Про Другу світову війну написано немало книг. Але, на відміну від більшості авторів, Ромен Ґарі зумів зосередитись на людських слабкостях, які в реаліях війни стають ще більш помітними і ще менш привабливими. Надмірної героїзації учасників воєнних дій у «Летючих зміях» ви не знайдете. Натомість прочитаєте душевну історію про тих, хто таємно перебуваючи в Русі Опору Франції з останніх сил докладався до того, щоб справедливість і людяність взяли гору над продажністю і пристосуванством. Суперечлива роль Франції у Другій світовій очевидно вплинула і на особистий вибір кожного її громадянина. Втім, окупація країни рано чи пізно мала скінчитися, а отже час, як завжди, все розставлятиме на свої місця.
«Щоденник Майдану та війни» і «Сірі бджоли» – обидва твори Андрія Куркова, що увійшли до цієї книги, – об’єднані спільною темою війни. У першому випадку маємо справу зі своєрідним часописом очевидця, який в щоденниковому форматі фіксує події з різних куточків країни, стривоженої революцією, а пізніше – окупацією і війною. А друга частина – це роман про так звану «сіру зону», окуповану частину Донбасу, де російсько-українська війна розвела по різні сторони конфлікту двох найближчих сусідів-ровесників. Від страху перед цією війною навіть бджоли не хочуть вилітати зі своїх вуликів та збирати мед, що вже й казати про людей…
Рано чи пізно кожна війна підходить до свого завершення, а це означає, що у ній з’являються переможці, а є переможені. Для обох життя має якось продовжуватись. Воєнні щоденники «Жінка в Берліні», хронологія яких охоплює період з квітня по червень 1945-го року, написані авторкою саме тоді, коли Червона армія займала Берлін, і остаточний результат Другої світової вже ні в кого не викликав сумнівів. «Визволителі-переможці» не тільки паплюжили місто, а й не гребували принижувати людей, яких у ньому застали, здебільшого – глумились над жінками і мародерствували. Про свої моторошні досвіди в ролі такої «переможеної», жінка з Берліна писала зі сховку, в оточенні десятків таких самих жінок, як вона, а тому побажала зберегти анонімність.
У романі «Містер Піп» оповідь ведеться від імені тринадцятирічної дівчинки. Разом із матір’ю вони живуть на тропічному тихоокеанському острові, де періодично відбуваються військові зіткнення – навколо вирує громадянська війна. Люди там виживають, як можуть, проте навіть за таких обставин організовують у своєму селищі своєрідну «школу», в якій один білий чоловік погоджується бути вчителем. Навчання стає головною радістю в житті дітей, адже наставник робить все можливе, щоб з дня у день вони могли дізнаватися для себе щось нове. Він відкриває інший світ для тих, хто звик жити у постійному страху, перетворює їхнє повсякденне життя на захопливу пригоду і, головне, вчить їх думати, відповідати за власні вчинки і вміти бути вдячними просто за мить, за ще один прожитий день.
Герої «Східного синдрому» дуже різні між собою, у 2014-му у кожного з них були свої мотиви вирушити в зону бойових дій на Сході України. Кимось рухало бажання помсти, кимось – намагання втекти від інших проблем. Не всім вдасться повернутися з цієї війни, а іншим буде непросто залишити війну в минулому, навіть після свого повернення з неї. Ця книга про те, що долі сотень людей після того, як в їхні життя увірвалася війна, стають позначені посттравматичним стресовим розладом. А це означає, що в майбутньому нам ще довго доведеться пожинати наслідки російсько-української війни. Та для початку потрібно дочекатися принаймні її закінчення…
Вінстон Черчілль – одна з найвидатніших постатей часів Другої світової війни. Будучи прем’єр-міністром Великої Британії у найважчий період XX століття, він зобов’язаний був не тільки приймати доленосні рішення для своєї країни, але й як політичний діяч – впливати на перебіг боротьби усього світу проти нацизму. Усі ми знаємо про багато в чому вирішальну роль Великої Британії у закінченні Другої світової, перебільшити її насправді важко. Майстерність оратора і талант письменника вжилися у цій людині поряд з його політичним генієм; Черчілль навіть був нагороджений Нобелівською премією з літератури за свої воєнні мемуари. У своїх книгах Вінстон Черчілль не просто розповідав про війну, а й ділився власними роздумами, аналізував події, зазначав історичні нюанси, які вплинули на перебіг Другої світової, тож книга буде цікава широкому колу читачів.
Роман Гемінґвея «Прощавай, зброє» побачив світ у 1929 році. У цій частково автобіографічній книзі історія кохання розгортається на фоні Першої світової війни. Гемінґвей, як відомо, брав у ній участь – служив на італійському фронті, де був поранений і згодом лежав у госпіталі в Мілані. Там у нього зав’язався роман із медсестрою, який і ліг в основу книги «Прощавай, зброє». Трикутник війна-смерть-кохання відіграє в долях головних героїв визначальну роль, назавжди змінюючи їхнє майбутнє. Книга, за допомогою якої Ернесту Гемінґвею вдалось якнайкраще показати, як саме сформувалося «втрачене покоління».
Світова війна з нацизмом не оминула і Балкани. Зокрема, у 1944-му році німці уже поспішно відступали зі Словенії. На зміну їм прийшли партизани, а жертвами воєнної м’ясорубки, яка утворилась між ними, ставало все більше випадкових мирних мешканців. У такому пекельному горнилі раптово зникає зі свого маєтку подружжя Зарніків. Ніхто не знає, чи вони врятувалися втечею до Швейцарії, чи пропали безвісти з якихось інших причин. Втім, є кілька людей, які здогадуються, що могло трапитися в їхньому маєтку тієї зловіщої січневої ночі. Яскраву Вероніку Зарнік неможливо було не запам’ятати, до неї неможливо було залишитися байдужим, а тому кожен із п’яти оповідачів у романі «Цієї ночі я її бачив» розповідатиме свою історію про Вероніку, сподіваючись, що у її випадку справедливість таки восторжествувала.
Героями тривожних і жаских замальовок Мілєнка Єрґовича «Жертвам сниться велика воєнна перемога» стали прості мешканці блокадного Сараєва, яке знаходилось в облозі протягом довгих чотирьох років. Не вкладається в голові, але весь цей час люди в місті залишалися без води, без тепла та інших умов, тож вони не жили, а буквально виживали, до того ж – із відчуттям постійного страху перед смертю, адже обстріли обложеного Сараєва не припинялися. Період, описаний у книзі, охопив 1993-1995 роки і став своєрідною воєнною хронікою блокадної столиці країни, якої сьогодні внаслідок тієї війни вже й не існує – Юґославії.
За 6 років війна в Нагірному Карабасі забрала тисячі життів і скалічила долі цілих сімей із прикордонного містечка Берд. Ті, хто дивом вижили під обстрілами, мусять якось жити далі – уже без своїх рідних та близьких, з важким серцем, із ранами як тілесними, так і душевними. Але й війна для мешканців Берду так і не скінчилася, вона просто переросла в затяжний ворожий конфлікт між азербайджанцями та вірменами, де все замішано на кровній помсті. Наріне Абґарян помістила в одну книгу 32 оповідання про людей, що волею випадку опинилися по різні боки конфлікту, але страждають при тому однаково: втрачають все, позбуваються віри, впадають в розпач, одним словом – всіляко потерпають від жахів війни, з якими їм доведеться провести решту свого життя.
19 thoughts on “Книжки про війну: біль, випробування, надія”