Джон, Мері та Джулія: біолог та педагоги про виховання сучасних дітей

Джон, Мері та Джулія: біолог та педагоги про виховання сучасних дітей

У заголовку до цього огляду використано імена авторів, яких  варто мати у домашній бібліотеці та радити зацікавленим батьківською літературою читачів.


Джон Медіна – молекулярний біолог-еволюціоніст, який, крім своїх наукових інтересів, має за мету виховати своїх двох синів. І не як зазвичай, а балансуючи між площиною об’єктивних знань про мозок та суб’єктивними батьківськими почуттями.

Мері Шіді Курсінка – докторка педагогічних наук, займається освітою батьків та викладає авторські курси. Тему американка обрала собі непересічну. Довгі роки роботи у дитячому центрі привели Мері до вивчення поведінки надзвичайних дітей. Тих, які змушують батьківські серця битися частіше навіть у простих, щоденних ситуаціях. Які хвилюють свідомість батьків мотивуючи їх дізнаватися, чи не є їх поведінка аномальною з психологічної чи то медичної точки зору, наскільки важливим у їх розвитку є темперамент. Мері сама мати не одної дитини, і зокрема сина, до якого вживає епітети з префіксом «над».

Джулі Літткот-Гаймс – педагог, яка має досвід не менший ніж Курсінка, проте працює зі старшими, з дорослими дітьми, адже мала честь працювати деканом першокурсників та радником старшокурсників у Стенфорському університеті. Виховує двох підлітків. ЇЇ досвід роботи із сучасними студентами вмотивував вивчати питання «дорослості», «самостійності», «самоефективності» дітей.

Чому дані книги у нашому огляді так поєднані? Окрім того, що вони науково-популярні та входять до спільної серії видавництва – «Світоглядна література», ідеї книг тим чи іншим чином торкаються питання щастя.


Якщо вам зручніш слухати, а не читати, тримайте подкаст:


1

Джон Медіна «Правила розвитку мозку дитини»

Ви питаєте мене як батька, чи як біолога?


Автор пише маніфест для батьків, які надто впускають медичні правила у виховання своїх дітей. Справді, мозок проходить свої етапи, будує зв’язки, але не варто вишукувати у спеціалістів того чи іншого профілю універсальний рецепт щастя. Кожен бачить його зі свого зросту, чи, інакше кажучи, своє «професійне щастя», бо для когось це відсутність подразників для свідомості малюка, математичні здібності, чи міцний імунітет, а для когось – просто сприятливе середовище для розвитку мозку дитини. Одне іншому не заважає, але і не поєднується ідеально.

Джон Медіна, подаючи читачам результати просто нескінченної кількості наукових досліджень, на додачу пише ще й як свідомий батько, який попри свою професію теж розбив деякі стереотипи щодо «правильного виховання». Теж відчув, що поки не маєш власних дітей, питання щодо їхнього розвитку та етики виглядають чіткими, простими й зрозумілими.


Професійне пояснення щоденних ситуацій


Автор декілька разів вибачався за професійний сленг, пояснюючи, наприклад, роботу дзеркальних нейронів у розділі про емпатію, проте в цілому написав дуже ясну, чітку книжку-порадницю, яка допомагає створити середовище для розвитку дитини, яка має здібності на 50 % успадковані, а на інші – набуті шляхом того чи іншого «ґрунту» – обставин, за яких виховувався малюк.

У кінці книжечки окремим розділом підбиті підсумки. Їх би можна було використати як конспект освітнього заходу для батьків, і бажано – майбутніх. Цікаві, асоціативні знання про роботу мозку, які можуть вплинути на те, чи виросте Ваша дитина здібною, духовно багатою, чи матиме багато друзів тощо (читай – чи буде щасливою).

А справді неповторними видалися поради від Джона-батька двох синів – це і про читання перед сном, і про ігри з картонними коробками з ІКЕА.


Поле для вибору


Книга мотивує читати інших авторів, вивчати питання сну дитини. Наприклад, Медіна радить роботи Вільяма Сірза для тих, кому близьке батьківство-прив’язаність.

Думки Джона Медіни змушують по іншому дивитися на відносини «дружина-чоловік», адже це першооснова гармонійних стосунків в сім’ї та належного розвитку діток. Біолог відверто просить чоловіків краще ставитися до матерів їхніх дітей, допомагати їм.

Автор пропагує годування грудним молоком, підтримку знайдуть батьки, які не дозволяють дітям дивитися телевізор.

Цитати:

«Ми єдині примати, які дозволяють іншим дбати про своїх дітей»

«Емоції потрібно визнавати і називати, а не осуджувати»


2

Мері Шіді Курсінка «Виховання надзвичайної дитини»

Розібратися в дитині і в собі


Роботу читачі вже нарекли і книгою-тестом, і книгою-тренінгом. Бо перша частина дозволяє глибше зрозуміти темперамент та задатки власної дитини та свого «я», батьківського. Друга частина – мотивує спробувати конкретні напрацювання, дає досвід, хоч і на папері, про сон, годування дитини, ігри.

Посібник Мері Шіді Курсінки дійсно практичний. Вона ділиться з батьками справжніми «формулами гармонії» – словами, які слід говорити дитини, речами, які можуть допомогти відволіктися, списком фраз-ярликів разом із замінниками.


Точка відліку — темперамент


Мері Шіді запам’ятовується як блискучий знавець темпераменту дітей. ЇЇ шкалу балів на «вимірювання» надзвичайності хочеться відкривати не один раз, вивчати й визначати власні риси, риси характеру своєї дитини. Книга мотивує вивчати поведінку своєї дитини, аналізувати її вдачу. Здорово порівнювати її досягнення сьогодні та в минулому.

Цитати:

«Ми можемо вважати кожну секунду порозуміння – зібраним колоском, кожну невдачу – гартом, міцні обійми – успіхом»

«Батьки так захоплюються їхньою завзятістю, що можуть несвідомо посилювати рівень напруженості дитини, замість того, щоб послаблювати її» 


3

Джулі Літткот-Гаймс «Як виховати дорослого?»

Хто вони-старші діти?


Книгу декана Стенфордського факультету ми недарма описуємо останньою. Серед тріади підібраних книг саме ця стосується стосунків зі старшими дітьми. Якщо в Джона Медіни питання ставляться ще в період вагітності, в Курсінки – чи не з самого народження, то в Гаймс – як мінімум від моменту, коли дитина почала самостійно ходити (перші конкретні поради стосуються діток від 2-3 років). Саме тоді перед нею відкривається світ, який необхідно тим чи іншим чином пізнавати рухаючись «на своїх двох».


Зробити замість дитини


Питання самостійності такого пізнання останнім часом підіймають багато фахівців, і не лише в темі виховання дітей. Наприклад, Клейтон Крістенсен у своїй роботі «Як ви збудуєте своє життя» писав про надзвичайну важливість залишати своїм дітям «поле відповідальності», щоб вони отримували поради, але самостійно приймали рішення, але й самі переживали їх наслідки. Ще далі пішов відомий педагог Януш Корчак, котрий гостро, але правдиво зазначав, що: «Ми так боїмося смерті власних дітей, що забираємо у них життя». Це про наших батьків і про нас.

Джулі відверто зізнається, що в процесі осмислення головних ідей, які стали наріжним каменем книги, вона сама бідкалася, що багато пропустила, що не в змозі абсолютно точно і повсякчас дотримуватися авторитетного батьківського стилю, який сприяє дорослішанню дітей.


Чи вміє ваша дитина жити?


Авторка сама зізналася, що обурилася кількості втраченого часу і сил на виконання роботи замість своїх дітей, для них, але абсолютно без їхньої участі. А коли подумала про майбутнє своїх дітей – стала рішуче навчати справжнім життєвим вмінням.

Стиль автора – відчутно насичений впливом спілкування зі студентами як декана. Джулі знайомить читача з усіма своїми співрозмовниками, з якими вона говорила про «дорослих дітей». Статус декана, і харизма справжнього студентського наставника зачаровує з перших сторінок, тримає марку авторитетного, досвідченого автора, який ґрунтовно готувався до написання актуальної для «покоління Міленіуму» книги.

Цитати:

«Як декан я спостерігала цей брак інтелектуальної та емоційної свободи – цю екзистенцій ну імпотенцію – зсередини»

«Людина, яка, тримаючись за чиюсь руку, крокує життям, що в ньому про все подбали, не здатна розвинути майстерності»


Кому читати


Усі три книжки звичайно, стануть в нагоді всім батькам, незалежно від віку чи темпераменту дитини. Проте, хочеться наголосити на широкому діапазоні знань, які можна отримати з книг. Автори підійшли до питання систематично і комплексно, акуратно поєднуючи різні сфери, різні точки дотику в темі виховання дитини. Студенти, молоді пари, педіатри, психологи, письменники знайдуть в книжках особистий полюс тяжіння, свої ключові моменти та точки для розвитку – як особистого, так і професійного.


Читати: «Не в капусті й не лелека»: як розповісти малюкам про народження дітей

Ірина Варламова
Десь два роки тому в моїх профайлах можна було побачити: юрисконсульт, депутат, помічник керівника... Усе так, певною мірою, і залишається, та зараз моя найголовніша роль - мама. А найбільшим хобі завжди було читання. То ж я заснувала спільноту про читання дітям "Читата: читає мама і тато". Зі своїми дописами можу трапитись вам ще на Барабуці та в блозі Видавництва Старого Лева, у рубриці "Книготерапія" в сумській студентській газеті "Academix". Допомагаю бібліотеці в рідному селі поповнювати фонд та триматися сучасності. Просто так. Мрію відкрити книгарню-кав’ярню з дитячою кімнатою. Мотиваційна література для батьків, дитліт; книги для бізнесу та саморозвитку, історичні романи завжди знайдуться на моїх поличках і сторінках блогу.

174 thoughts on “Джон, Мері та Джулія: біолог та педагоги про виховання сучасних дітей

    Залишити відповідь