Книга «Індустрії майбутнього» Алека Росса – це видання для всіх зацікавлених інноваціями та їхнім впливом на наше повсякденне життя й роботу. Її написав американський експерт з інновацій, який був держсекретарем у Гіларі Клінтон. У книзі мова піде про те, як підготувати себе та своїх дітей до роботі у світі майбутнього, як не відстати від часу, не застаріти на ринку праці. А також, звісно, не обійшлося без питання про роботизацію світу й роздуми, яким буде майбутні шлях людей: як керівників машин або як керованих машинами. Тож після прочитання цього видання ви будете впевнені в тому, що рухаєтеся в ногу з часом або навіть перебуваєте на крок попереду. Усе це завдяки увазі до інновацій і тривалому дослідженню цієї теми, здійсненому автором.
Фрагмент
Масштаби застосування роботів суттєво різнитимуться залежно від країн і регіонів світу. Так само, як багатші й бідніші громадяни перебувають на різних рівнях використання технологій, заможніші країни суттєво випереджатимуть менш економічно розвинені в поширенні робототехніки.
Кілька країн уже утвердили свої лідерські позиції як такі, суспільства яких використовують роботів. Близько 70 % від усіх продажів роботів припадають на Японію, Китай, США, Південну Корею й Німеччину. Цю групу вже називають «Великою п’ятіркою» ринку робототехніки. Японія, США і Німеччина — лідери в застосуванні дорогих промислових і медичних роботів, а Південна Корея і Китай зорієнтовані передовсім на дешевший сектор для масових користувачів. Найвищі показники продажів роботів зафіксовано в Японії, але Китай демонструє найшвидші темпи зростання ринку — із 2005 року продажі тут збільшуються на 25 % щороку.
Між цією «Великою п’ятіркою» та рештою світу існує величезна дистанція. І як споживачі, і як виробники роботів вони залишили інших далеко позаду. Для прикладу наведу такі статистичні дані: Південна Корея, країна з 50-мільйонним населенням, виробляє в декілька разів більше промислових роботів, ніж Південна Америка, Центральна Америка, Африка й Індія разом, тобто регіони із сукупним населенням 2,8 мільярда. Росія, попри наявну промислову базу, фактично не є гравцем на ринку робототехніки. Вона не виробляє й не купує роботів у кількості, що мала б хоч якесь значення, — натомість підтримує видобувні галузі (природний газ, нафта, залізна руда, нікель) і промислове виробництво, що має вигляд і функціонує точнісінько так само, як у 1970-ті й 1980-ті роки.
Порівняльна перевага «Великої п’ятірки» в майбутньому може лише посилитися. Бо найбільш імовірно, що саме в цих країнах відбудеться залучення наступного покоління роботів до суспільного життя, ділової активності й домашніх справ. Саме «п’ятірка» володітиме торговими знаками робототехніки на споживчому ринку, тут розроблятимуть програмне забезпечення і запускатимуть мережі, що дадуть змогу створювати роботизовані екосистеми. Міркуючи про такий симбіоз, я згадую ситуацію з поширенням
інтернету в 1990-ті. Кремнієва долина породила тоді не лише інтернет-компанії, що повернулися обличчям до масового споживача, а й виробників обладнання для функціонування мережі, як-от «Cisco Systems» і «Juniper Networks». Нині ці дві компанії сукупно мають 85 тисяч працівників і ринкову вартість 154 мільярди доларів. Аналогічні типи серверних систем функціонуватимуть і в робототехнічній індустрії. Країни «Великої п’ятірки» отримуватимуть вигоду від того, що в них розміщуватимуться бізнеси з високооплачуваними робочими місцями й накопичуватиметься капітал. Це дасть їм змогу залишити далеко позаду решту — 191 країну на нашій планеті.
Цікаво, що перед менш розвиненими країнами, які захочуть стати гравцями на цьому ринку, відкриється можливість зробити технологічний стрибок. Змогли ж країни Африки й Середньої Азії розбудувати мобільний зв’язок, оминувши етап стаціонарних телефонів, — так і вони мають шанс стрибнути вперед і в робототехніці, не маючи за плечима передової індустріальної бази.
Чудовим прикладом є AFRON — Африканська мережа робототехніки. Вона об’єднує окремих осіб та інституції, проводить заходи й реалізує проекти, що сприяють освіті, дослідженням і бізнесу, пов’язаним із розвитком робототехнічної галузі на континенті. Втілюючи в життя такі ініціативи, як «Створи робота за 10 доларів», AFRON заохочує розвиток дешевих робототехнічних освітніх технологій. Одним із переможців став розроблений в Університеті Аволово Обафемі (Нігерія) проект Robo Arm — пластикова рухома рукоподібна конструкція, складена з утилізованих деталей. Здатність генерувати ідеї нових корисних продуктів із низькою собівартістю й на основі обмежених матеріалів — така суть концепції економних інновацій, яку ми обговоримо пізніше в розділі «Географія майбутніх ринків».
Отже, роботи починають входити в наше повсякденне життя, й успіх країн в обставинах цієї нової доби до певної міри залежатиме від суспільної культури й того, наскільки люди будуть готові прийняти роботів. Західна і східна культурні традиції дуже різняться в поглядах на роботів. Справді, у Японії є економічна потреба й технологічні ноу-хау для виробництва роботів, але річ не лише в цьому. Вона має ще й культурну прихильність до цієї ідеї. Стародавня релігія синто, яку сповідує 80 % японців, спирається, зокрема, на анімізм — віру в те, що будь-які речі, як і люди, рослини й тварини, мають душу. Так, японська культура більш відкрита до сприйняття роботів як компаньйонів, ніж культура Заходу, де в роботах бачать бездушну машину. У культурі, де неживе сприймається таким самим одухотвореним, як і живе, до роботів можуть ставитися як до членів суспільства, а не просто як до машин чи джерела загрози.
Що ж до західної культури, то в ній, навпаки, глибоко закорінений страх перед роботами. Загроза людині через створення речей, які виходять з-під її контролю, — повторювана тема в історії літератури Заходу, довкола якої існує безліч застережливих сюжетів.
Прометей був покараний вічним стражданням за те, що дав людям вогонь. Коли Ікар злетів і піднявся занадто високо, сонце розтопило створені ним воскові крила, і він розбився на смерть. У романі Мері Шеллі «Франкенштейн» гротескне створіння доктора Франкенштейна спричиняє хаос і зрештою підводить свого творця до загибелі — цей сюжет надихає не одне покоління творців фільмів жахів на нові й нові римейки.
У культурі Сходу такі побоювання якщо й існують, то значно меншою мірою. Культурна динаміка в Японії типова для більшості країн Східної Азії, тож азійська роботоіндустрія, необтяжена таким тиском, спроможна швидко рухатися вперед. Інвестиції в робототехніку є проявом культурного комфорту в ставленні до роботів. Не випадково кафедри й наукові центри автоматизації широко представлені й мають повагу академічних закладів Китаю. Таких кафедр у китайських університетах налічується більше сотні, тоді як у США їх, якщо не помиляюся, лише 76, попри більшу загальну кількість університетів.
У Південній Кореї прихильно ставляться до роботів-викладачів. У Європі натомість цю ідею не сприймають… Європейці бачать у роботах лише машини, тоді як для азіатів вони — потенційні компаньйони.
Читати: Три сили. Як виховують в успішних спільнотах? Уривок з книжки
Читати: Як жити добре по-шведському? Лаґом. Секрети щасливого життя
24 thoughts on “Чому на Заході бояться роботів? Уривок з книги «Індустрії майбутнього» Алека Росса”