Які вони, Балкани? Екзотичні, далекі чи близькі й зрозумілі? Про них – у добірці-підказці найкращих художніх та нон-фікшин книжок до зимового бінго Yakaboo. Дракуліч, Войнович, Петрович, Жмирич діють на читачів як фільми Кустуріци - хочеться відразу купити квитки у Загреб чи Тіват та доїхати у всі закапелки Балкан, про які згадували в книжках.
Ґоран Войнович
«Югославія, моя батьківщина»
Одного разу Владан, який понад десяток років вважав свого батька героєм, полеглим у Югославській війні, дізнається приголомшливу правду: генерал Неделько Бороєвич – живий й досі непокараний воєнний злочинець, котрий, найімовірніше, переховується десь на території Республіки Сербської, та що його, як і багатьох інших обвинувачених Гааґою, захищають члени сербської таємної розвідувальної служби. Невже ласкавий дядечко, який лише раз у житті вдарив сина, коли той крав інжир у сусіда, і похмурий чоловік перед купою трупів на фотографії із хорватських Вішничів – одна людина?
Владан вирішує розшукати батька та довідатися істину, хай би якою болючою вона була…
Горан Петрович
«Крамничка «З легкої руки»
Студент-філолог останнього курсу спеціальності «сербська мова та література» Адам Лозанич отримує дивну пропозицію – втрутитися у текст книги, у якій, окрім описів розкішної вілли й довколишніх краєвидів, нічого не відбувається, як і немає жодного персонажу. Хто він, пан Анастас С.Браніца, і навіщо написав такий химерний роман, про який не згадується навіть у Національній бібліотеці? Редагуючи «Мою спадщину», Адам зустрічає у книзі й інших читачів, котрі у цю мить мандрують тими ж сторінками, а отже, як і він, досконало оволоділи технікою «повного читання».
Мартін Поллак
«Жінка без гробівця. Розповідь про мою тітку»
Досліджуючи історію своєї родини, Мартін Поллак прибуває до крихітного словенського містечка Лашко, німецькою Тюффер, звідки походив його дідусь по батьковій лінії. Там він вперше довідується про існування Пауліни Баст – двоюрідної бабусі, єдиної з усієї великої родини, яка трагічно загинула після Другої світової війни, а саме від нелюдського ставлення у концтаборі, організованому югославськими партизанами… Ця тиха й сором’язлива жінка-австрійка, що була заміжньою за місцевим словенцем, завжди трималася осторонь і політики, і міжнаціональних суперечок – на відміну від своїх братів-націоналістів. То чому ж її спіткала така доля?
Міленко Єрґович
«Іншалла, Мадонно, іншалла»
Всі історії в цій книжці – це прозові ремікси шістнадцяти традиційних боснійських пісень, або севдалінок, і трьох співзвучних їм далматинських. Їхні автори зазвичай невідомі, а кожен виконавець підлаштовує пісню під себе, залишаючи незмінною міцну ліричну основу. Героями Єрґовичевих переспівів постають різні за віком, соціальним статусом та віросповіданням боснійці, вигадані й реальні, котрі проживали в Сараєво та його околицях з часів Османської імперії по 90-ті роки минулого століття.
Оповідкам не притаманна спільна сюжетна лінія, однак саме особлива ритміка та мелодійність тексту, збережена і в українському перекладі, поєднує їх в один, напрочуд гармонійний роман.
Славенка Дракуліч
«Як ми пережили комунізм і навіть сміялися»
Тотальна цензура, тісні комунальні квартири, нестача та відсутність на прилавках товарів першої необхідності, засобів і предметів гігієни, солодощів, іграшок, косметики, фарби для волосся, – такими були реалії повсякденного життя для «маленьких» жінок при комунізмі. Як велося жителькам країн колишнього соціалістичного табору – Угорщини, Польщі, Східної Німеччини, Чехословаччини, Болгарії і Югославії? Як давали собі раду з побутовими труднощами, виховували дітей та залишались усміхненими? Відповіді – у збірці вражаючих есеїв, котрі у своїй сукупності змальовують нежіноче обличчя комунізму у всій його потворності.
Зоран Жмирич
«Блокбастер»
Як воно, воювати з ворогом, який ще вчора був твоїм братом, другом, сусідом, а все тому, що нині ви опинилися по різні сторони лінії на карті? Що відчуває людина, перед якою постає неминучий вибір – вбити або дарувати життя? Наскільки тонка межа між здоровим глуздом й божевіллям та як зберегти людськість у нелюдських умовах? Над цими та іншими питаннями спонукає задуматись роман спогадів про сербсько-хорватську війну 1991-1995 років, автор котрого як борець за незалежність Хорватії був безпосереднім її учасником. Ця драматична розповідь написана не для того, щоб когось засудити чи звеличити, а щоб кожен читач міг ідентифікувати себе з будь-яким героєм та переконатися, що війна – це завжди бруд, біль і надважкий вибір.
Міленко Єрґович
«Жертвам сниться велика воєнна перемога»
Збірка газетних колонок, нарисів, есе, воєнних замальовок та особистих хронік, що без прикрас й виправдань розповідають про драматичні події, дотичні до війни у Боснії і Герцеговині впродовж 1993-1995 років.
Війна – це переважно очікування миру, котре для боснійців перетворилося на зневірене чекання правди і встановлення справедливості… Міленко Єрґович на власному досвіді зазнав увесь відчай перебігу Боснійської війни, тож у своїй книзі наголошує на обіцянці, даній собі: ніколи й нічого не виправляти у її текстах, що писалися саме тоді й там – від початку сербської блокади Сараєва і до бомбардувань міста військовими силами НАТО.
Славенка Дракуліч
«Вони б і мухи не скривдили»
Заключна частина трилогії про югославські війни, котрі назавжди зруйнували батьківщину авторки, спричинивши сотні тисяч смертей, поранень і каліцтв, а також появу мільйонів біженців. Це збірка психологічних портретів 13-х підозрюваних у скоєнні воєнних злочинів під час воєн 1991-1995 років, чиї справи було передано на розгляд Міжнародного кримінального трибуналу щодо колишньої Югославії (ICTY) в Гаазі.
Тихомир Орешкович, Мірко Норац, Радомир Ковач, Ґоран Єлісич, Слободан Мілошевич, Ратко Младич, Радован Караджич, Біляна Плавшич… Наскільки страшними можуть стати люди такі ж, як і ми, яких легко зустріти у повсякденному житті? І чи будь-хто з нас, нашого оточення теж потенційно здатен перетворитись на «монстра» – за відповідних умов?
Вітольд Шабловський
«Як нагодувати диктатора. Саддам Хусейн, Іді Амін, Енвер Ходжа, Фідель Кастро і Пол Пот: історії, розказані кухарями»
Книга-розвідка, що балансує на межі історії, журналістики та кулінарії, оповідаючи про життя п’ятьох найжорстокіших диктаторів ХХ століття – очима й емоціями їхніх особистих кухарів. Що їв лідер Албанії Енвер Ходжа, правління котрого призвело до найбільшого в історії країни зубожіння, у той час, коли його співвітчизники варили суп з кори дерев? Скільки життів врятував десерт – шекерпаре, який готувався за особливим рецептом, зважаючи на сувору дієту Ходжі? Завдяки свідченням пана К., що досі боїться відкрито розказувати про свою колишню роботу, можна скласти уявлення і про приватне життя Енвера, і про його диктаторський режим, а також сповна відчути страх «маленької» людини, для якої кожен день міг стати останнім.
Славенка Дракуліч
«Кафе «Європа». Життя після комунізму»
Зустрічайте третю книжку Дракуліч в нашій добірці – без її есеїв важко уявити сучасну балканську літературу.
Збірка текстів, що писалися між 1992 і 1996 роками як результати спостережень за життям пересічних мешканців у пост-комуністичних столицях Східної Європи. Що спільного у Тірани, Будапешта, Заґреба, Варшави та інших великих міст країн колишнього соцтабору? Повсюдний дивний та нав’язливий запах, брудні вулиці, зіпсуті зуби місцевих, дивне ставлення до грошей, проблема з громадськими вбиральнями, як і те, що більшість людей брешуть чи хитрують, або ж мають звичку обвинувачувати інших у кожній своїй невдачі…
А головне – прогулюючись будь-яким бульваром у центрі міста, можна завжди натрапити на готель, кінотеатр, бар, ресторан чи кав’ярню (або й просто діру в стіні), що матиме назву, суголосну жаданням тутешніх жителів, – «Європа».