Мій січневий топ-5, до якого увійшли ділова, художня та дитяча література.
Бен Горовіц “Розбудова бізнесу в умовах невизначеності”
Це мій перший досвід читання подібної літератури. Я б ніколи за таке й не брався, якби це була банальна історія успіху. Привабив передусім заголовок “Розбудова бізнесу в умовах невизначеності”. Ця тема здалася дуже близькою, бо саме невизначеність якнайповніше має місце в моїй діяльності. Тобто я не до кінця визначився: книговидавництво – це таки бізнес чи цікаве хобі. Тобто для мене це точно не бізнес, але, якщо хотіти далі ним займатися, то треба зробити бізнесом, інакше припинить існування.
І ще дуже сподобалося, що дуже багата людина може детально й покроково розповісти, звідки в неї ці гроші. Бен Горовіц розповідає, як їх заробив, бо заробив, а не здобув якимось іншим шляхом. Як долав труднощі не з допомогою впливових родичів, а за сприяння власної голови. Ця обставина дала розуміння, чому нема подібних книг від українських багатих людей. Вони не можуть поділитися історією успіху, бо, насправді, це історія рейдерства, рекету тощо.
Я б так хотів почитати книгу подібного типу, написану українцем. Чи хоча б написати.
Оповідання обсягом у невелику книжку. “Виховання” Клер Кіґан триває дуже спокійно, без якихось надто особливих подій. Сім’я, яка має багато дітей і чекає на ще одну, віддає старшу дочку в іншу сім’ю, щоб там перебула літо, бо важко утримувати багато дітей.
Але в новій сім’ї нічого не стається. Хіба дівчинка наприкінці твору падає в криницю і трохи застуджується. Ага, ще дізнається, що носить одяг сина господарів, який нещасно загинув. Але це не стає переломом чи поворотом сюжету.
Найцінніше – опис співжиття цієї сім’ї з дівчинкою.
– Виховання?
– Доброзичливість.
Олег Лишега “Поцілунок Елли Фіцджеральд”
Цю книжку можна читати довго, бо в ній багато книжок. Першу частину з есеями Олега Лишеги прочитав ще як вона вийшла. Це тексти з тої когорти, що їх можу читати довго. Постійно. По кілька сторінок на тиждень.
А потім ще й щоденники Генрі Торо. А потім ще й фантастична поезія Робінзона Джеферса в перекладах Лишеги.
Така гарна книжка. Тут ідеться навіть не про прочитати, а просто читати. Любити читати.
Анджела Нанетті “Мій дідусь був черешнею”
В мене є певне уявлення, як би хотів писати книжки для дітей. І ця чи не найкраще відповідає їм, з прочитаних досі. Дитяча безпосередність межує з “трагізмом” дорослого життя і смерті.
Часом аж надто сумна, а все ж, з більш-менш хорошим закінченням, бо погане неможливе. Часто дуже весела. Аж так, що можна сміятися, а на тебе ззиратимуться.
І дуже щемка книга. Я би теж хотів так писати. Може, навчуся.
Мюріел Спарк “Помічники та підбурювачі”
Переважно люблю читати щось таке, що прийнято називати “високою” літературою, хоча це доволі відносне визначення. Але тут сталося щось вражаюче – виявляється, детектив теж може бути високим.
Чудова, весела, захоплива і майже моторошна книжка Моріел Спарк “Помічники та підбурювачі” – прекрасне читання зимовими вечорами. Та й ранками, зрештою, й обід можна проґавити, зачитавшись.
Тішуся, коли знаходжу такі добрі речі.
І як не додати про “живих” персонажів. Маючи часто справу з творами початківців, добре виписаний текст – як свіжа вода.
17 thoughts on “5 книг січня від директора Літературної агенції «Discursus»”