1879 рік, околиці міста Сантандера, північна Іспанія. Місцевий землевласник у печері Альтаміра натрапляє на приголомшуючу знахідку – зображені у натуральну величину поліхромні фігури бізона, мамонта, коня, кабана, окреслені впевненими плавними лініями. Хто це малював? З якою метою? Що спонукало людей прикрашати важкодоступні місця, в яких неможливо було жити? Хай там як, а вони були створені 30 тисяч років тому і досі не втратили ані дивовижної яскравості, ані вражаюче-незабутнього ефекту.
Це – палеолітичне мистецтво, котре у свій спосіб прагнуло надати форму незримому, як і життєво-достовірно відтворити вигляд великих чотириногих тварин. Це – найдавніша форма мистецького вираження, яка (подумати тільки!) застосовувала техніки напилення, трафаретного малюнка, гравюри, рисунка вугіллям, малюнка пензлем, нанесення пігменту рукою… Альтаміра, або ж «Сікстинська капела печерного живопису» – це справжня ода творчому началу та величі людського духу. Ода споконвічному покликанню людини – творити, а не руйнувати.
«Я писав цю книгу, пам’ятаючи про вищість практики щодо теорії»
Так зазначає у вступі до «100 ідей, що змінили мистецтво» автор – британський мистецтвознавець, письменник і журналіст Майкл Берд, теж додаючи, що «мав на меті радше відчинити двері до покою, ніж облаштувати його». Закінчивши коледж Мертон при Оксфордському університеті, він викладав історію мистецтва, а також входив до редакторської команди словника Macmillan Dictionary of Art. З 2005 р досліджує сучасне британське мистецтво. Пише статті та огляди для газет The Times, The Guardian, журналу Modern Painters, створює програми про мистецтво на BBC Radio, читає лекції в університетах Великобританії. З-під його пера вийшла низка книг, присвячена творчості сучасних англійських художників, історія мистецтва для дітей та антологія дитячої поезії The Grasshopper Laughs.
Захоплююча мандрівка крізь епохи, стилі та ідеї
Практики розмальовування печерних стін та випалювання глини – це найдавніші форми мистецтва, що збереглися до наших днів. Вони мали величезне духовне значення, а деякі і досі мають, як-от наскельний живопис для австралійських аборигенів. У випадку ж випаленої глини – є відображенням багатьох космогонічних міфів про створення перших людей із глини. Стоунхендж, кам’яні менгіри біля Карнака, «лінії Наски» – це зразки найранішого «ленд-арту», метою якого було, найімовірніше, впорядкувати простір, зробити зрозумілішими форму земної поверхні, зміни на небі й у порах року, котрі надихають і сучасних митців. Власне, ідеї створення чогось нового найчастіше походять саме з досвіду минулого, якому, як і спіралі історії, притаманно постійно оновлюватися в реінтерпретаціях: навіть у ХХІ столітті митці використовують техніки та візуальні формули, які з’явилися ще в античному світі й виникали на кожному наступному етапі розвитку мистецтва.
Чим є книжка «100 ідей, що змінили мистецтво»? Це – впорядкована у сотню есеїв історія мистецтва в контексті філософії, винаходів та формування світогляду: від малюнків у печерах до стріт-арту, від мистецтва палеоліту крізь античність, середньовіччя, Ренесанс і аж до сучасності, причому кожна стаття є цілком самодостатнім хронологічним відрізком – візуально багатим, інформативним та направду таким, що спонукає до переосмислення сприйняття мистецтва кожним читачем.
Про мистецтво для не-митців: легко і зрозуміло
З усіх ідей, що згадуються в книжці, хочу зупинитись на есе, присвяченому дзеркалам. І справді, що ми бачимо у них: відображення чи реальність? Історія створення перших дзеркал сягає п’ятитисячної давнини, а сама ідея їх використання у мистецтві у ролі метафори, образу, інструмента та засобу передачі інформації як невід’ємної складової ідеї самого мистецтва, починає фігурувати з доби Ренесансу. Навіть Леонардо да Вінчі казав: «Розум художника має бути подібний до дзеркала». Плюс, важко не погодитись, що «зображення у дзеркалі – це не стільки віддзеркалення реальності, скільки образи, що є не тим, чим здаються».
«100 ідей, що змінили мистецтво» – розкішна та надихаюча книга, завдяки якій кожен, крізь призму ідей, що його творили та видозмінювали, має змогу доторкнутися, наблизитися до розуміння мистецтва як того, що покликане залишатись у спадок нащадкам, несучи у собі відображення часу та культурний меседж. Адже ars longa, vita brevis.
Тематично схожі книги
Вілл Ґомперц «Що це взагалі таке? 150 років сучасного мистецтва в одній пілюлі», Марина Абрамович «Пройти крізь стіни», Сара Торнтон «33 митці у трьох актах», Майкл Бьорд «Зоряна ніч Ван Гога та інші оповіді. Історія мистецтва для дітей».
13 thoughts on “Від печерних малюнків до стріт-арту: рецензія на книгу Майкла Берда «100 ідей, що змінили мистецтво»”