Уривок із книги «Нонсенс» Джеймі Голмза

Ця книга — дебют американського письменника Джеймі Голмза, який одразу здобув популярність серед читачів. «Нонсенс: осягнути і перемогти» — неперевершена суміш психології, історії та відмінного почуття гумору. Українською книга вийшла у видавництві «Наш Формат».

Що відбувається, коли ми стикаємося з чимось невідомим та суперечливим? Чому прагнемо за будь-яких умов уникнути плутанини і знайти однозначну відповідь? У книзі Джеймі Голмза по-новому осмислено роль неоднозначності в нашому житті, розглянуто, як різні обставини посилюють нашу потребу в завершеності. Автор пояснює, як ми осягаємо світ, переживаємо напружені життєві колізії і як це впливає на наші рішення. У ситуаціях, які кидають нам виклик, неоднозначність може допомогти нам розвинути в собі винахідливість і досягти успіху.

***

Пропоную три логічні головоломки, відомі як «автомобіль, що застряг», «настільна лампа» і «три лампочки». Ви можете спробувати розгадати їх чи просто ознайомитися
з ними.

1. Водій фури проїжджав під естакадою, коли раптом почув, що зачіпає кузовом міст. Проте він не звернув уваги й безтурботно поїхав далі під естакаду, що мала таку ж висоту, як і вантажівка. Урешті-решт вантажівка застрягла під естакадою так сильно, що водій не зміг рухатися ні назад, ні вперед. Як йому самотужки вибратися з цієї халепи, щоб не пошкодити ні естакади, ні вантажівки?

2. Із невідомих причин хтось прикрутив настільну лампу до стіни. Ваше завдання – зняти лампу зі стіни, не пошкодивши ні стіни, ні лампи. У кімнаті більш немає нічого, так само, як і у ваших кишенях. Ви не можете вийти з кімнати, і ніхто не може ввійти. Тож як зняти лампу зі стіни?

3. У кімнаті є три лампочки. У коридорі, що веде в кімнату, три вимикачі, що розташовані у вимкненому положенні. Ви не знаєте, який вимикач під’єднаний до якої лампочки. Лампочки в кімнаті без вікон, а двері зачиняються щільно, не пропускаючи світла. Як визначити, якій лампочці відповідає той чи інший вимикач? Ви можете відчинити двері лише раз, і, відчинивши їх, ви не можете змінити позиції жодного вимикача. Це звичайні лампочки, а в кімнаті ви перебуваєте наодинці. Чи зможете ви це зробити?

Найкраще розглядати ці загадки як хитрі натяки в кросвордах. По-перше, вам потрібно визначити й відкинути природну відповідь. Ви маєте подивитися глибше, щоб віднайти й інші можливі рішення. Наприклад, у випадку з фурою люди переважно зосереджуються на даху вантажівки. Це хибний слід. Розв’язання проблеми в тому, щоб трішки спустити шини, аби вантажівка могла проїхати назад або вперед. Проте можливий й інший спосіб вийти із ситуації. Вочевидь, фура застрягла під естакадою не кабіною, а кузовом, тож можна пересунути вантаж ближче до переднього мосту машини. У першому випадку ви розглядаєте шини як те, що визначає висоту автомобіля. В обох випадках не потрібно зосереджуватися на тій частині, яка безпосередньо є причиною проблеми.

Друга ситуація трохи складніша. Якщо лампа прикріплена до стіни лише одним шурупом, то ви можете зняти її, обертаючи саму лампу. Якщо ж вона тримається на двох шурупах, вам доведеться бути більш творчими, а саме – використати штекер. Витягти його з розетки й за допомогою контактного штиря вилки викрутити шурупи. Отже, викрутка не єдиний предмет, яким можна щось викручувати, а штекер не лише «штекер».

Гравці переважно замислюються над кінцем головоломки. Коли ми думаємо про кімнату з лампочками й вимикачі в коридорі, то одразу ж уявляємо клацання вимикачів й залиту світлом кімнату. Наш перший імпульс – увімкнути два вимикачі, щоб, коли ми відчинимо двері, горіли дві лампочки, і тоді ми якось здогадаємося, який вимикач від якої лампочки. Однак такий план заведе вас у глухий кут. Натомість подумайте про те, щоб поклацати світло кілька разів, перш ніж відчинити двері. Якщо ви відійдете від того, що лампочки лише світять, а згадаєте, що вони ще й нагріваються, то розв’яжете проблему. Увімкніть одну лампочку на п’ять хвилин, а тоді другу лише на хвильку, і зайдіть у кімнату. Тепер ви матимете два різні індикатори.

У 2005 році психолог із Массачусетського університету Тоні МакКеффрі, спираючись на праці Карла Дункера, вирішив дослідити, чи можна науково обґрунтувати розв’язання таких й аналогічних проблем. МакКеффрі та його колеги проштудіювали сотню недавніх відкриттів і понад тисячу історичних винаходів і зрештою виявили певну схему. Майже всі досягнення передбачали послідовність дій, що нагадує ту, яку ми щойно бачили в головоломках. МакКеффрі дійшов висновку, що майже всі відкриття відбуваються у два кроки. По-перше, потрібно виявити приховану рису предмета. По-друге, знайти рішення, що ґрунтується на цій властивості. Виходячи із цього двоетапного процесу, МакКеффрі розробив перший систематичний і високоефективний шлях подолання функціональної непорушності. Він описав свій метод під назвою «техніка складових частин» у журналі Psychological Science за 2012 рік: «Я пропоную, щоб суб’єкти окремо описали кожну частину об’єкта, не розкриваючи її функції». Опис кожної складової об’єкта без уточнення її функцій змушує нас відійти від стереотипних класифікацій. Замість того, щоб розуміти вантажівку як транспортний засіб, що їздить на колесах, ми, наприклад, маємо уявити її як металеву коробку, що містить рухомі об’єкти і яка стоїть на наповнених повітрям гумових трубках.

Техніка МакКеффрі передбачає формулювання двох запитань про кожну частину об’єкта й побудову діаграми. По-перше, запитайте себе: «Чи можна розкласти його на дрібніші частини?». Якщо так, то у вашій діаграмі слід створити ще один ієрархічний рівень. По-друге, потрібно спитати себе: «Чи передбачає ця характеристика якесь використання?» Якщо так, то варто визначити її функцію. Наприклад, якби вам довелося розкласти чайник на частини, ви отримали б ручку, кришку, контейнер та носик. Після цього ви розділили б кожну з цих частин.

Щоб здійснити це дослідження, МакКеффрі роздав суб’єктам логічні головоломки, схожі на ті, що були описані вище, і навчив їх техніки складових частин. У роботі було перевірено одну з проблем розуміння. Використавши зазначений метод, ви зможете розв’язати це завдання:

Вам потрібно з’єднати два кільця разом так, що, коли ви візьмете одне кільце і піднімете його, нижнє залишатиметься міцно закріпленим. Кожне кільце виготовлено з металу, важить 1,36 кг і має 7,62 см в діаметрі. У вас є довга тонка свічка, один довгий сірник, що можна запалити, і п’ятисантиметровий металевий куб. Тож як можна з’єднати два кільця?

Якщо ви візьмете на озброєння техніку складових частин, питання стане трохи легшим. По-перше, врахуймо, що розтоплений віск вам не допоможе. Але, розклавши свічку на частини, ви отримаєте віск та ґніт, які мають різні функції. Розділіть їх ще, і віск, за словами МакКеффрі, стане «циліндричними ліпідами», а ґніт – мотузкою, а мотузка – «довгим сплетінням волокон». Тепер вихід очевидний. Роздробіть свічку на металевому кубі, зішкребіть віск з ґнота і використайте його, щоб зв’язати кільця. За даними МакКеффрі, суб’єкти, знайомі з технікою складових частин, розв’язували на 67 % більше завдань.

Виявлення нових функцій предметів допомагає не лише розгадувати головоломки чи розуміти хід думок винахідників. МакКеффрі стверджує, що це може врятувати вам життя у випадку небезпеки. Ось один з улюблених прикладів науковця. Як писала преса, айсберг, через який затонув «Титанік», був заввишки понад 120 метрів й сотні метрів завдовжки. Корабель міг пришвартуватися до нього і використати його як пліт. Однак капітан, швидше за все, уявляв айсберг як руйнівну силу, а не як щось плавне́. «Якщо ви називаєте щось айсбергом, – наголошує МакКеффрі, – то вам ніколи не спаде на думку, що цю річ можна використати як плавзасіб, тобто як рятівний човен».