Про книгу «Таємнича історія Біллі Міллігана» Деніела Кіза

Про автора: Деніел Кіз – американський письменник, автор оповідання «Квіти для Елджернона», яке здобуло премію «Х’юго», і роману з такою ж назвою, який згодом вийшов після оповідання, «Квіти для Елджернона», удостоєного премії «Небьюла» (найпрестижніша премія у сфері фантастичної літератури).

Про книгу: «Таємнича історії Біллі Міллігана» – це історія в стилі Олівера Сакса про людину з діагнозом «множинна особистість». В кінці 70-х в США, в штаті Огайо, Біллі Мілліган був заарештований за звинуваченням у декількох пограбуваннях і зґвалтуваннях. В ході психологічного обстеження з’ясувалося, що в його голові проживають 24 (двадцять чотири!) окремі особистості, серед яких: інтелектуал-англієць, югослав, шахрай, електрик, художник, лесбіянка, восьмирічна дитина, – і ціла купа інших.

Деніел Кіз обрав відсторонену, документальну лінію оповіді – мінімум белетристики та роздумів. Автор ні на секунду не дає читачеві забути про те, що перед ним не якийсь там фантастичний роман, а справжня історія про судову експертизу. Текст нуднуватий, але побудований грамотно – історія арешту і суду над Біллі Мілліганом перемежовується зі стенограмами розмов автора з головним героєм; точніше – з героями, що живуть в його голові. Кіз поступово знайомить нас з ними, – а це нелегко, адже не всі особистості Біллі доброзичливі, – є і такі, хто хоче приховати свою присутність – вони заважають один одному, брешуть, прикидаються, плутають сліди або просто грублять.

Тут є все, що ви хотіли знати про механізм роботи «множинної особистості», але соромилися запитати: всі ці дивні характери – вони можуть бути об’ємними або одновимірними – вони схожі на мікроспільноту, де у кожного є роль: один захищає, друга – любить, третій – бере на себе весь біль, четвертий – завдає болю, і т.д. Але, навіть не дивлячись на це, вони – не просто раз і назавжди задані психотипи – вони розвиваються, вчаться, творять і проживають свої життя там – в дальньому кутку лімбічної системи Біллі. Взагалі, найцікавіше тут – це стежити за тим, як розкриваються персонажі: вони товчуться в голові «носія», як в тісній темній кімнаті – і кожен хоче (або – не хоче) розповісти свою історію. І оскільки тіло на всіх одне – вони начебто стоять в черзі, там, в підвалах свідомості, чекаючи можливості вийти назовні, до світла («зайняти пляму»).

І вся ця цікава (і не дуже), навколо наукова тяганина могла б тривати довго, але Деніел Кіз – хороший письменник: він чітко вибирає час – і запитує найважливіше: «а що ж з Біллі?» І дійсно: що з Біллі? Що відбувається з основною особистістю, коли одне з його / її побічних свідомостей виривається вперед і займає тіло?

І після цього питання книга набуває нового сенсу – психотерапевтичний казус перетворюється в трагічну історію про людину, яка втратила контроль над тілом; про людину, замкнену всередині власної підсвідомості. Коли Біллі – істинний, справжній Біллі – отримує можливість говорити, то перші його слова – це благання про допомогу.
Є над чим замислитися …

Джерело: блог Олексія Поляринова.