Гарячі пиріжки Форуму видавців: збірка оповідань #Невимушені

Діагноз: до Форуму менше місяця. Видавництва на фінішній прямій із допрацювання новеньких текстів. Серед новинок цього року не лише рясний набір перекладної прози, а й новинки української сучасної літератури. Потрошки будемо знайомити вас із найцікавішими новинками, які варто внести у to read list.

Післямова Любко Дереша у книжці Марка Лівіна “Бабине літо” стала передумової нової збірки. “Невимушеними” Дереш назвав покоління, до якого належить Лівін, і представником якого є його герой.

#Невимушені – збірка оповідань українських молодих авторів – Катерини Бабкіної, Мирослава Лаюка, Марка Лівіна, Ірини Цілик, Артема Чеха. Книжка виходить у харківському видавництві Віват. Автор післямови Володимир Єрмоленко. Автори оповідань розповіли у Facebook, про що їхні оповідання:

Катерина Бабкіна, письменниця, авторка книжки “Шапочка і кит”, “Щасливі голі люди” та інших: “Моя повість в цій книжці називається “Піф”, пам’ятаєте, була така собака з французьких коміксів. Але це не про собаку. Це про дитинство, втрати, вибір і любов. Крім моєї, там іще чудесні історії. ‪#‎невимушені‬ – перша спроба співпраці з новим видавцем, аєє. Чекайте восени на Форумі Видавців.”

Іра Цілик, письменниця, режисер, авторка збірки оповідань “Червоні на чорному сліди” та інших: “У мене є вірш “Канікули”, а в ньому строфа – “поранені в серце минулими шлюбами, смішними любов’ями, грішми, людьми, ми дуже старанно нікого не любимо і надто самі недолюблені ми”. До Форуму у харківському видавництві “Віват” вийде прозова збірка ‪#‎невимушені‬, в якій серед інших буде й моє нове оповідання “Канікули”, написане приблизно на ту ж, заявлену вище тему. Здається, цей текст вийшов ще більш кіношним, ніж завжди; то майже сценарій, сама бачу. Виглядатиме, певно, дуже особистим, але ні, автобіографічного там, насправді, мало… Цікавий досвід. По-перше, знайомство з новим для мене й очевидно симпатичним видавництвом. По-друге, я знову зустрінуся з моїм чоловіком під спільним дахом одного видання і вперше (здається?) – з іншими авторами, чиї оповідання тут зібрані. А, по-третє, нова книжка, йоу.”

Артем Чех, письменник, військовий, автор книжки “Цього ви не знайдете в Яндексі” та інших: “Якось так сталося, що на війні я багато писав. Між постами і виходами, між буденними клопотами і заклопотаними буднями. Там взагалі від депресій і пригніченого настрою мене рятували дві речі: спорт і писання. Коли видавництво “Віват” запропонувало взяти участь в проекті ‪#‎невимушені‬, я одразу погодився, тому що вже знав, про що писатиму. І написав дуже швидко (рекордно для мене) – за півтори доби (згадалося, як хтось з наших насипав з ПКМа по імовірному ворогу, а я в планшеті дописував абзац:)).
Це найбільше моє оповідання майже про війну, майже про любов і здебільшого – про те, чого зі мною не відбулося після дембеля, хоча відбувалося кожного разу, коли я приїздив до Києва у відпустку. Це майже автобіографічне і багато в чому відверте оповідання можна почитати в новій книжці видавництва “Віват”. Воно там останнє, якщо що (я завжди в усіх антологіях та збірках – останній, і в шкільному журналі завжди був у кінці списку). Хоча ні, після мого оповідання йде післямова Володимира Єрмоленка, яка заслуговує бути окремим твором, адже саме в ній найширше і найглибше розкривається тема невимушених.
А взагалі, нас там п’ятеро. І кожен невимушений по-своєму, як, власне, і нещасний.”

Мирослав Лаюк, письменник, переможець літпремії Літакцент, автор збірки “Метрофобія” та “Осоте!”: “Ось яка гарненька книжечка скоро буде. тут оповідання від 5 авторів, серед яких і я. Твір називається “Суперстар”. Це про одного сильно наполегливого молодчика, який прагне стати суперзіркою – і його, звісно ж, недооцінює людство. Ширше – це твір, як сказав у післямові Володимир Єрмоленко, про те, «як швидко люди забувають» і як «легкість може бути важкою». А тут – ширший коментар, а також трохи інформації про ще одну мою книжку: «Персонаж мого оповідання дуже хоче стати суперзіркою, виділитися з маси (але в цьому пориві він стає банальним, адже таких, як він, багато). Він не сильно талановитий, але дуже наполегливий, не надто співчутливий, але дуже «модний». Його проблеми пов’язані з великими амбіціями і неможливістю їх втілити – важко знайти більш трагічних істот, ніж ті, у яких великий зазор між бажаним і дійсним. Він жорстокий у своїй егоцентричності, бажає тільки брати і нічого не віддавати. Але я не збираюся його засуджувати. Хтось здатен борсатися і деколи прориватися крізь умови, які стискають, а в когось – не вистачає м’язів, розуму і душі. Зрештою, завжди відбувається забуття – людську одиницю забувають через місяць після того, як вона засвітилася на екрані; якщо ти менш-більш відомий – тебе забудуть за сотню чи кілька сотень років; навіть найзначніших забудуть – тисяча років є мізерією з погляду космосу. Всі покоління будуть забуті. Але це не скасовує того, що, можливо, окрема мить – не менш цінна, ніж ціла вічність», — говорить про свій текст Лаюк (цитата із fashioneditor).”

Марк Лівін, письменник, автор книжки “Бабине літо” та інших: “У мене виходить нова книга — прям до Форуму у Львові. Не тільки моя, а ще 4-х талановитих молодих колег, які наважились написати дуже особисті оповідання про цінності нашого покоління. Я вклав у цей текст значно більше себе у порівнянні з попередніми книгами. Майже місяць проводив над оповіданням по 8-10 годин: вичитував інформацію про те, як говорити з маленькими дітьми про втрати (дуже-дуже мало корисного), малював, креслив, вирізав, компонував і тільки потім писав (майже під чистовик). Так за 24 дні створився ‪#‎стриж_чорний‬, у якому одна мить — як все життя — і навпаки. Для читача, який зі мною давно — це спін-оф до книги ‪#‎бабине_літо‬, для нового читача — цілісна розповідь про тінь втрати, яка лягає на свідомість дитини. Редагував книгу Ростислав Мельників, післямову написав Володимир Єрмоленко — це все під чіткою координацією Світлани Скляр. Добре вийшло!”

Володимир Єрмоленко, філософ, публіцист, автор книжки “Далекі близькі” та інших: “Дуже хороша збірка, сильні оповідання. Катерина Бабкіна, Мирослав Лаюк, Марк Лівін, Ірина Цілик, Артем Чех. — дуже раджу. Я радий, що долучився (післямовою).”