У 1991 році Бібліотека Конгресу США провела серед читачів опитування. Попросили назвати книгу, яка змінила життя. Крім уже відомих українцям Біблії та «Атлант розправив плечі» Айн Ренд, у першій десятці була також книга Віктора Франкля «Людина у пошуках справжнього сенсу» (1946 рік). Це головна праця його життя, у якій викладений екстремальний досвід чоловіка: виживання в концентраційному нацистському таборі. Прочитайте її, і ви станете інакшими.
Цю книгу складно рецензувати. Її не можна ставити в один ряд із іншими свідченнями очевидців подій Другої світової війни, навіть тих, хто пережив концентраційні табори (чи ні, як Анна Франк). Ця книга відрізняється в першу чергу тим, що написана з позицій психолога. Автор робить над собою зусилля, переступає через емоції і досить відсторонено пояснює стан в’язнів — таких, як він. Від цього сцени постають в уяві дуже чіткими.
У часи Голокосту Віктор Франкль провів три роки у концтаборах Терезіенштадт, Аушвіц та Дахау. Один із фундаментальних аспектів його книги і вчення — тема виживання. Але «Людина у пошуках справжнього сенсу» — не стільки про деталі його життя, скільки про те, як люди реалізували свою здатність виживати і вистояти під гнітом нацистів, попри мізерні шанси.
У першій частині книги автор намагається відповісти: «Як повсякденне життя у концтаборі відбилося на свідомості пересічного ув’язненого?». Він наводить приклади в’язнів, які знайшли надію і волю, щоб продовжувати рухатися навіть у вкрай болісних умовах. На думку Віктора, це демонструє, що все залежить від наших рішень, а не лише від обставин.
Ідеться не про якусь вищу «місію», спільну для всіх людей, а радше про специфічний сенс життя окремої людини в певний момент. Для Франкля це було бажання знову побачити свою дружину (він не знав, що вона вже померла; вони прожили разом менше року) і надія дописати наукову працю про логотерапію.
Упродовж всієї книги вчений цитує Ніцше. Зокрема, думку про необмежені людські можливості: «Той, хто знає, навіщо жити, може витримати майже будь-яке “як”». А також відоме твердження, яке вже увійшло в словники: «Усе, що не вбиває, робить нас сильнішими».
На цих ідеях (та не лише на них) базується філософія автора. І це неординарно, бо показує, знову-таки, що все залежить від наших рішень і нашого сприйняття: нацисти зробили з Ніцше теоретика арійця-«надлюдини», а Франкль показав, що ніцшеанська теорія підносить людство і облагороджує страждання.
Він розповідає історію одного з наглядачів, нациста, який використовував власні гроші, щоб купити ліки для ув’язнених у концтаборі. Після звільнення союзниками євреї захищали цього «ворога» від жорстокості з боку рятівників. Ця доброта, навіть у шкурі ворога, показує помилковість расової теорії німців. «…У світі існують лише два різновиди людей — «раса» гідних людей і «раса» негідників. Їх можна знайти будь-де; вони є в усіх суспільних групах. Але жодна група не складається винятково із гідних людей чи негідників. У цьому сенсі не існує «чистої» раси — гідну людину можна знайти і серед охоронців табору», — пише Франкль.
У другій частині книги автор розповідає про свою терапевтичну філософію, на яку спромігся після пережитого — логотерапію. Він порівнює її з психоаналітичною школою Зигмунда Фрейда, яка в той час поширювалася в Європі. Франкль вважає, що Фрейд незаслужено ігнорував духовні та світоглядні аспекти людського досвіду. Він вважав, що це наріжний камінь людської психіки.
«Основний мотив людини — це пошук сенсу життя, а не реалізація інстинктивних потягів», — пише Франкль. Він переконався на власному досвіді, що навіть найстрашніші страждання можна пережити, якщо наповнити їх сенсом. Психолог вважає, що людина не просто існує, але й кожної миті вирішує, що буде існувати далі.
Варто відзначити, що робота Франкля надихнула й інших теоретиків, наприклад, Абрахама Маслоу, відомого як творця ієрархії потреб. Саме Віктор спонукав його вивчати позитивні сторони людської природи, і це призвело до гуманізації психологічної науки.
У постскриптумі до видання 1984 року (яке є і в українському перекладі) Франкль пише про «трагічний оптимізм». Саме тому, що він пройшов через величезні страждання, він зрозумів, що не обставини мають значення, а те, які рішення ми приймаємо і як ставимося до ситуації. Звучить банально, але досвід автора говорить саме так. А ще він каже, що у будь-якій ситуації можна залишатися «святим», а не бути «свинею», як він часто спостерігав у концтаборах. І хоча «святих» меншість, потрібно приєднуватися до них.
«У світі, який не в найкращому стані, усе тільки погіршуватиметься, якщо кожен із нас не докладе до його порятунку максимальних зусиль», — пише Франкль.
Схожі книги: «Все те незриме світло» Ентоні Дорра, «Мистецтво любові» Еріха Фромма, «Читець» Бернхарда Шлінка.
Катерина Кролевська
26 thoughts on “Який сенс можна знайти у концтаборі?”