Юрій Винничук. “Аптекар”, Фоліо, 2015

Юрій Винничук знову всіх перехитрував. Після “Танґо смерті”, з усіх боків успішного і винятково популярного (хоча в письменника тексти такими були через один), публіка з лазарету української літератури очікувала – бо така вже химерна її натура – чогось якщо й не слабшого і банально прохідного, то принаймні не настільки етапного.

Чекала на підтвердження того втішного для неї стереотипу, що письменник не може видавати на гора один за одним – і з проміжком у якісь лишень три роки – непересічні романи. Винничук частково підтвердив ці очікування: “Аптекар” зовсім не схожий на “Танґо”, але й по всьому. Письменник явив нам ніяк не гірший роман – але зовсім інший.

Простих сюжетів Винничук ніколи не шукає, але де в “Танґо” було два часові відрізки і чотири головні герої в одному з них, там в “Аптекарі” – і хай мононазва вас не зводить на манівці – троє центральних персонажів і цілий розсип другорядних, але таких, що хтось би інший за них і безталанну руку віддав на відсіч. Перший – Лукаш Гулевич, власне, аптекар, але насправді хірург і вірний друг загиблого Мартина, який на виконання останньої волі товариша і бере на себе управління геть не безтурботним бізнесом.

Другий – львівський кат (а “Аптекар” просто до останньої сюжетної жилочки саме львівський роман), Каспер Яніш, спадковий відтинач голів і невротичний організатор тортур, свідомий свого ізольованого становища, але не готовий покірливо прийняти долю і затятий будь-що розкрити таємницю свого народження.

Третя – юна чарівниця Рута, донька чаклуна і вихованка старої відьми Вівді, незугарні чари якої в один момент і призводять до того, що дівчина фактично стає дружиною ката. Це, так би мовити, партер: герої-маргінали, люди з сірої порубіжної зони суспільства, кожен зі своєю таємницею і дулею в кишені елегантно гаптованого наряду.

А на сюжетних балконах розмістилися, висять і постійно норовлять злізти вниз і бурґомістр Зиморович, і аптекарський слуга-єврей Айзек, і доктор-втікач Калькбреннер, який от-от змайструє голема і який вже, між іншим, засвітився колись у “Танґо смерті”; а ще ж є Юліана-Лоренцо, львів’янка, яку приводить у місто сімейна драма,  і два колоритних розбійники, і декілька фактурних коханок, і навіть пірати, але мало того – навіть і чорт Франц, бо якщо є відьма, то чом би і йому не бути? І всі ці герої і геройчики живуть, люблять, ненавидять, працюють і борються з відчаєм у Львові – цьому Вавилоні на берегах Полтви, буквально в переддень облоги міста козаками Хмельницького, тобто в переддень початку новітньої української історії.

Химерно? Без сумніву, але де гарантії, що було не так? І якби хтось захотів зробити буктрейлер до цього роману, то він цілком міг би бути виконаним у стилі “Демонів Да Вінчі”, чи “Парфюмера”, чи й навіть “Венеційського купця” (та краще всього потроху): жарти жартами, але й “високого” драматизму Винничукові не позичати.

Видно, що наш авантюрист-провокатор хоче засунути в роман якомога більше – але ж він і засовує, і воно не вивалюється. Композиція, де настільки туго та наполегливо переплітаються щонайменше три оповідні нитки, а кожні стосунки неухильно призводять як мінімум до трикутника (і декілька з них таки любовні), врешті витворює настільки пружну – і схожу на найтоншої роботи мереживо – сюжетну павутину, що їй під силу витримати будь-які письменницькі примхи. Але ж Винничук ще й страхується: то обставляє розповідь фрагментами записок, спогадів і трактатів, таким собі автентичним mocumentary, а то раптом вкручує такі запаморочливі описи та пейзажі класичного штибу – розділ “Айзек” тут поза конкуренцією, – що й сам Гюго перевертається у своїй домовині в Пантеоні.

“Винничук передовсім блискучий оповідач: він, мов той львівський батяр, який може заговорити до смерті, і галицька Шехерезада в одному флаконі. Правда, й любителям великих ідей тут є чим поживитися: “країна, яку ми втратили” – ось як ще це можна представити, якщо збіднити й узагальнити “Аптекаря” до однієї “головної думки””.

Тепер до назви. Аптекар – він же не лише лікує і не лише, якщо історично на це подивитися, лікував: перш за все він відкривав нове, досліджував і впроваджував. Авантюрист від науки, так. І якщо з новим у Винничука, може, й не “супер-кляс”, то всіх інших параметрів дотримано неухильно: письменник крок за кроком досліджує ті різномасті й часто невимовно строкаті літературні засоби, за допомогою яких можна говорити про найсерйозніше: наприклад, про національні драми та передчуття великих катастроф. Есхатологічні настрої – ось що намертво зцементовує роман Винничука.

Додати трохи того, вкинути іншого, сипнути третього – рецепт, може, не настільки й хитромудрий, але піди повтори.

І хоч “Аптекар” іноді скидається на фентезі місцевого розливу (хоча це, на хвилиночку, лежить у діапазоні між “Конотопською відьмою” і гоголівськими “Вечорами”, а також прозою Шевчука і патентованою англо-саксонською готикою), а окремі пасажі іноді схожі на оповіді з історії для старшої школи (“захопливо і не без моралі”), але Винничук завжди вправно вирулює свій текст із тих поодиноких мілин і виходить на глибоке: не зовсім зрозуміло, наскільки метрів углиб там дно, але й теплою калюжею масової літератури це вочевидь не є. І якщо вже продовжувати літературні паралелі, то співвідношення серйозності-грайливості тут приблизно таке, що й у Переса-Реверте і Лоуренса Норфолка.

От і виходить, що перед нами пригоди не стільки персонажів (хоча вони тут ще ті: взірцево насичені і з провізерською точністю відміряні), скільки жанрів і стилістик – а це ж бо значно захопливіше. Від пригодницького і крутійського роману через фантасмагорію і містику і аж до гіньолю і першосортного детективу з вивершенням в історіософській елегії. І це при тому, що майже половину з цих жанрових регістрів Винничук буквально збризкує живою водою, повертаючи з царства мертвих – тобто з лона масової літератури. У вигляді окремих текстових одиниць ці сюжетні лінії цілком могли бути прохідними, нехай і професійно виписаними. Всі ж разом вони складаються в нову перфектну єдність: і навіть якщо це й не філософський камінь, то точно й не спиртова настоянка, яку можна придбати в першій ліпшій аптеці. Сертифікований продукт, чистий і високоякісний.

Винничука вкотре не підводить жанрове чуття: у “Танґо смерті” він правильно вловив, що Голокост – подія цілком ірраціонального плану – потребує такого ж ірраціонального витлумачення, містичного і таємничого, і не забарився з ним. В “Аптекарі” письменник відчув, що, попри всі викрутаси і вихиляси, роман про ХVII століття не може не прийти, врешті, до трагедії. Хоча й тільки нею бути не може. Якраз навпаки – саме нею йому ставати і не випадає: занадто це логічно і передбачувано. Значно складніше і веселіше замаскувати це все під щось геть інше. Наприклад, під альтернативно-історичний і фантасмагорично-химерний авантюрний роман.

Якби певність, що це легко буде зчитуватися широким загалом, то цю рецензію варто було б назвати “Доктор Гулевич і містер Винничук” – аж надто це все нагадує нещодавній серіал “Доктор Стрендж і містер Норрелл”, що його знято за однойменною книгою Сюзанни Кларк, в якому йдеться про двох англійських чарівників, які живуть і працюють у правдивому історичному контексті ХІХ століття, достовірному і до дрібниць точному; просто попутньо вони ще й займаються магією – то білою, то чорною.

Присутній навіть окремий, але повний сюжетний збіг – щоправда, у Кларк це одна з головних ниток роману, а у Винничука лише побічна (письменник узагалі щедро розсипає такі історійки, які комусь могли б правити за повноцінний сюжет – хороший показник масштабу таланту). Мова про зачарування молодої дівчини, яка після цього наче й живе, але насправді існує у вигляді примари. Цікавезний, до речі, збіг, і зовсім поза площиною плагіату: просто жанр диктує своє, і нема на то ради.

Винничук передовсім блискучий оповідач: він, мов той львівський батяр, який може заговорити до смерті, і галицька Шехерезада в одному флаконі. Правда, й любителям великих ідей тут є чим поживитися: “країна, яку ми втратили” – ось як ще це можна представити, якщо збіднити й узагальнити “Аптекаря” до однієї “головної думки”. Перед нами, якщо хочете, зліпок того моменту української історії, коли все могло би піти будь-якою звивистою колією і в перспективі найрадикальнішим чином вплинути на наше сьогодення: громадянська війна могла б завершитися по-іншому, Україна вже б тоді усім корпусом розвернулася в напрямку до мамці Європи, а ненависна Московія зазнала б невиправної поразки ще на початках своєї імперської кар’єри. Тут це все подано натяками і недомовками, інтуїціями і “передбаченнями заднім числом” – але ж дано, будь ласка, ось воно, лишень придивіться. Тобто провокація, певно, й не рівня “Танґо смерті”, але чималу зграю патріотів і любителів “об’єктивної” історії довести до стану осатаніння цей роман абсолютно спроможний.

Можливо, героям дещо не вистачає драматизму і глибини, можливо навіть, вони надто залежать від жанрових матриць і образних кліше, але й на дворі не ренесансна пора титанів, а таки похмуре бароко і його похмура людина, оте паскалівське “щось середнє між усім і нічим” – і як тут не впасти в сантименти. Бог ще спить, натомість нечисті є де розгулятися. Мільтон у “Втраченому раю” все правильно зрозумів. Як, зрештою, і Кальдерон: усе сон, тобто фантазія. Тобто – у випадку Винничука – фантасмагорія. Іспанець десь саме в той час пише “Великий театр світу” – а герої “Аптекаря”, як вірні діти своєї доби, грають відведені їм ролі, і не їх провина, що іноді вони не надто переконливі. Все ілюзія, і в будь-який момент неосяжні світові обшири готові миттєво обернутися спорохнявілою сценою провінційного театру. Та тільки не у Винничука.

Так, він багато цитує – або робить вигляд, що цитує, – старі фоліанти про відьом, тортури і методи страти, але ж як це все смачно (пуритани, на вихід!) і доречно. Можливо, тут дещо забагато сентиментальності й подекуди навіть мелодраматизму – та все це з верхом перекриває серйозного закрою психологізм (роздуми і терзання ката тому переконливий доказ). Вочевидь Винничук міг би аранжувати це значно серйозніше і з меншою часткою “винничуківства” – хоча тоді це вже був би не він. Певно, що і “фірмових” авторських кпинів над фемінізмом тут також не бракує, проте і вигадливий метод тієї серії детективних убивств, і сама персона вбивці недвозначно свідчать про солідарність письменника зі “слабкою статтю”. І  – так, роман міг би завершитися по-іншому, а герої могли б дочекатися великої історичної драми, яка з хвилини на хвилину щосили загупає у міську браму, а втім буде ж продовження.

Найважливіша річ, яку варто постійно тримати в голові, – “Аптекар” це роман із продовженням: багато що саме цією обставиною пояснюється і багато що саме за це йому можна вибачити. Винничук задумував його значно “щільнішим” із погляду сюжетного наповнення, але, керуючись чи то логікою ринку, чи то здоровим письменницьким глуздом, у якийсь момент вирішив таки зупинитися.

Зупинитися, аби з часом продовжити: матеріал (і що важливіше – письменницький напір і запал) якнайкраще до того спонукає, та й лаври творця химерного епосу ще нікому не зважали. І взагалі: чому це їхній Гіларі Ментел з її Томасом Кромвелем можна замахуватися на три томи (та й ще два Букери за те відхопити), а нашому Винничукові з його Юрієм Немиричем і Бартоломеєм Зиморовичем зась? Не бувати несправедливості!

“Видно, що письменника аж “пре”, він буквально впивається своєю історією – і таке сп’яніння не може не передатися читачеві”.

Але ми також маємо побачити, як дорослішає, стаючи жінкою, Рута і повертається, адже от-от розпочнеться велика війна, Юліана; як приречено продовжує шукати домашнього затишку Каспер і знаходить у собі сили зізнатися в підміні Лукаш; як за старе береться ще геть не квола Вівдя і як Франц із комічного біса перетворюється на фігуру значно важливішу і в рази впливовішу. Та й узагалі, чорт забирай, – у нас є право дізнатися, як розпорядиться своїм недокінченим големом Калькбреннер і чи буде той допомагати городянам боронитися від козацької навали. Тільки уявіть: битва на стінах Львова – і монструозний голем, який зтинає козакам голови. Толкієн і Мартін ридають ридма обійнявшись. Дасть Бог – одного дня все ж побачимо, тобто прочитаємо. Хоча у випадку з талантом Винничука це майже тотожні речі.

На Винничука, без сумніву, грає українська літературна ситуація: на такому перманентно безрадісному тлі і куди менш талановитий роман виблискував би тисячею розжарених світил. Але ж і Винничук, своєю чергою, грає на неї: без “Аптекаря” цього року знову могло бути надто сіро і нестерпно тужливо.

Можливо, “Аптекар” не найкращий і потенційно не найгучніший роман Юрія Винничука, але це роман справжній. Живий. От вже, дійсно, цілющий бальзам на душу – на роз’ятрену і змарнілу від підробних ліків  українську читацьку душу.

І нема чого влаштовувати полювання на відьом (читай – дорікати авторові в жанровості та заграванні з читацькими смаками): якщо Винничук і біс, то точно не мілкий. Видно, що письменника аж “пре”, він буквально впивається своєю історією – і таке сп’яніння не може не передатися читачеві. Завдання літератури – приносити насолоду і потрясіння. І роман Винничука тонко працює на цій на межі: він несе потрясаючу насолоду.

Євгеній Стасінович, Insider

Купити в Yakaboo.ua

15 thoughts on “Юрій Винничук. “Аптекар”, Фоліо, 2015

  1. I wanted to post you that tiny remark to say thanks a lot over again just for the pleasant solutions you have featured in this case. It was really shockingly open-handed with you to grant publicly just what many of us might have offered for an ebook to generate some dough for themselves, mostly now that you might have tried it in case you desired. These secrets as well served to be a good way to understand that the rest have the same zeal the same as my very own to understand way more with regards to this problem. I think there are thousands of more pleasurable times up front for those who take a look at your website.

  2. I needed to draft you one little bit of observation so as to say thank you once again for those incredible opinions you’ve documented here. It is quite pretty generous of people like you to deliver freely exactly what a number of people could possibly have made available as an e book to end up making some cash for themselves, most importantly given that you could possibly have done it if you ever decided. These inspiring ideas also served like the fantastic way to comprehend other individuals have similar eagerness like my own to know great deal more on the subject of this issue. I’m sure there are many more fun occasions in the future for individuals who look over your blog post.

  3. I am commenting to let you know of the fantastic encounter my cousin’s daughter experienced reading your site. She even learned many issues, not to mention what it’s like to have a wonderful giving mindset to have many people quite simply grasp chosen grueling subject areas. You really exceeded our expectations. Many thanks for giving the informative, healthy, educational and as well as easy thoughts on the topic to Jane.

  4. I precisely had to appreciate you all over again. I’m not certain the things I might have done in the absence of the actual ideas documented by you directly on such field. It became a real difficult condition for me personally, but discovering a new professional form you managed it forced me to jump for delight. I’m just happier for the guidance and even have high hopes you find out what a powerful job you’re doing instructing most people through your blog. I am sure you’ve never encountered all of us.

  5. I am just writing to make you understand what a notable experience my wife’s girl had using your web site. She mastered so many details, including how it is like to have a great coaching character to get a number of people clearly completely grasp a number of advanced issues. You actually did more than her desires. I appreciate you for churning out such beneficial, dependable, edifying and cool guidance on that topic to Emily.

  6. I simply wished to thank you very much yet again. I do not know what I would have undertaken without those tips shared by you regarding this theme. Previously it was the terrifying setting in my view, nevertheless understanding your well-written technique you solved the issue took me to weep with joy. Now i’m thankful for your support and thus trust you really know what an amazing job you were putting in training the others via your website. Most probably you haven’t met any of us.

  7. Have you ever heard of second life (sl for short). It is basically a video game where you can do anything you want. Second life is literally my second life (pun intended lol). If you would like to see more you can see these sl authors and blogs

  8. Have you ever heard of second life (sl for short). It is essentially a game where you can do anything you want. sl is literally my second life (pun intended lol). If you would like to see more you can see these sl authors and blogs

  9. Have you ever heard of second life (sl for short). It is essentially a video game where you can do anything you want. SL is literally my second life (pun intended lol). If you would like to see more you can see these sl articles and blogs

  10. Have you ever heard of second life (sl for short). It is essentially a online game where you can do anything you want. Second life is literally my second life (pun intended lol). If you want to see more you can see these sl authors and blogs

Залишити відповідь