Ймовірно, ви вже знаєте, як я люблю «нових та дивних». Це такий дивовижний рух у фентезі, який плюнув на рамки жанру, перетворив чарівну казку в політичні маніфести та галюцинації, змішав всі доступні жанри та прикрасив гострими алюзіями на класику на кшталт Франца Кафки та інших Мервінів Піків. Головним чином, звичайно, через Чайна М’євіля. І Джеффа Вандермеєра. Та інших не настільки відомих письменників.
А одним з найбільших відкриттів минулого року для мене став Джонатан Барнс, який написав умовно пов’язану дилогію «Сомнабулист» і «Люди Домино», в якій розчавив міське фентезі.
І ось тепер у нас новий герой, який знущається над жанрами, стилями і самою структурою оповідання.
Прошу любити і жалувати, Джонатан Ховард і його неповторний Йоханнес (він же – Йоганн) Кабан. Який і некромант, і детектив, і сомнабуліст і ще багато хто.
Поки, на жаль, переклали тільки першу частину – «Йоханнес Кабал. Некромант». Зробили це добрі люди, ніяк не пов’язані з видавничим бізнесом: схоже, втомилися чекати, коли хтось зверне увагу на цей чортів бестселер.
Основна тема тут – угода з дияволом. Вони бували різні. Від «Фауста» Гете до «Корпорації М.І.Ф» Аспріна, який і зовсім перетворив таїнство в базарні торги.
Ховард не став експериментувати. Угода тут дуже стандартна. Йоханнес Кабал передав свою душу Сатані в обмін на «пізнання життя після смерті», в результаті чого став некромантом. Але це все – за межами тексту. Наша історія починається в той момент, коли Кабал з’являється в Пеклі та пропонує князю темряви нову угоду.
В результаті він виявляється щасливим володарем пекельної Ярмарки Розбрату, наповненої свіжовоскреслими демонічними істотами, зомбі та іншою нечистю. І угоди, згідно з якою через рік Кабал зобов’язується надати Сатані сотню свіженьких душ. Натомість (якщо встигне) він отримає власну. Здавалося б, що тут такого?
І тут Ховард починає гратися з оповіддю. Те, що починається як класична історія в стилі Террі Пратчетта перетворюється спочатку в витончений стьоб над Лавкрафтом та іншими класиками, а потім і зовсім змушує тремтіти від напруги. Гумор поступається місцем серйозних роздумів, абсурд змінюється жахом. Персонажі знаходять життя і ти вже не розумієш, за кого вболівати.
«Йоханнес Кабал» пройшовся по умовному жанру «угода з дияволом в умовах гротескного світу» паровим катком. І підлив олії у відносини «магія-наука» з витонченістю Індіани Джонса. І за це все ми повинні сказати Говарду спасибі. Говарду, Барнсу, М’євілю та іншим руйнівникам жанрових стереотипів.
Читайте завжди.
Джерело: Facebook Дмитра Бунецького
10 thoughts on “«ЧЧ: Читати. Четвер» з Дмитром Бунецьким”