У мене є стійке відчуття, що колись, давним-давно, я вже писав рецензію на цю книгу. Але, зізнаюся щиро, тоді я не усвідомив повністю всю крутість і глибину твору, пробіг його по діагоналі й відклав, а тепер згадав, перечитав ретельніше і зрозумів: це геніально.
Отже, Ієн М. Бенкс, «Алгебраїст».
Так, це той самий Бенкс, який «Осина фабрика» і покинув нас зовсім недавно. Так, він зазначав свої науково-фантастичні твори (яких чимало) буквою «М» між ім’ям і прізвищем. Так, він реально псих і за рівнем стьобу над читачем і жанром знаходиться вище Террі Пратчетта, тому що той був більш прямим хлопцем, а цей заховав все глузування в дуже багатослівні й саме тому чудові тексти.
Історія, розказана в «Алгебраїсті» – це Джеймс Бонд, помножений на цілий Всесвіт. Тому що тут є все. Шикарний головний лиходій, який архімандрит Люцеферус. Шикарні справжні головні лиходії, з якими ви познайомитеся в процесі читання. Шикарно бюрократичний Всесвіт. Шикарні інопланетяни всіх мастей.
Сюжет … Ох. Уявіть собі віддалене майбутнє, де діє Меркатор – гігантське, надрозвинине (чи ні?) державне бюрократичне утворення, кожна з частин якого володіє власним флотом та іншими плюшками – і зайняті вони, в основному, інтригами й дрібними чварами між собою, побудованими за принципом “розділяй і володарюй”.
Меркатор вірить – і це єдина постнаукова релігія – в Правду. Яка полягає в тому, що Всесвіт – це неймовірних розмірів комп’ютерна симуляція, а десь там, за його межами, вирує справжнє життя.
Меркатор краде істот з планет і населяє ними інші планети, щоб потім, коли ці самі істоти розвинуться і вийдуть в космос, вони побачили собі подібних, ще більш розвинених, і загризли себе комплексами меншовартості.
Меркатор користується порталами червоточин, які різні там місцеві терористи активно підривають, а потім висилає технічні флоти на досвітових швидкостях.
А ще є насельники. Насельники живуть мільярди років, полюють на власних дітей і населяють газові гіганти Всесвіту. Вони упороті до неможливості, обожнюють розіграші й (за чутками, які самі розпускають), мають надзброю, власну супермережу порталів та інші плюшки.
Власне, на цій мережі порталів і побудований сюжет: до системи Юлубіса, яка втратила свій портал років 200 тому, мчить на досвіті флот Люцеферуса, військові Меркатора плетуться десь за ними, а єдиний шанс врятуватися від атаки – ті самі чертвоточини насельників, за якими вирушає молодий вчений Фассіно Таак, якого чекають подорожі, в порівнянні з якими Аліса взагалі з кімнати не виходила.
І все це – один великий гігантський науково-фантастичний стьоб.
Подобається?
Тоді відразу після «Алгебраїста» знайдіть бенксівський «Feersum Endjinn».
Читайте завжди.
Джерело: Facebook Дмитра Бунецького
10 thoughts on “«ЧЧ: Читати. Четвер» з Дмитром Бунецьким: про «Алгебраїста» Ієна М. Бенкса”