Скажу вам щиро: в сучасному науковому світі дуже складно писати магічне фентезі. Головна проблема полягає в самій магії. Ми стоїмо на порозі техносингулярності, наука остаточно перемогла різні там вуду і майже всім довела, що є основним способом керування і вивчення Всесвіту.
Раніше було простіше, тому що ніхто не морочився над питанням «як ця вся чортівня працює». Зараз це питання турбує навіть школярів. Тому невідомі НадСили, Боги, Демони, Артефакти, Амулети, що працюють за Законом і велінням Автора (тому, що автору лінь було давати їм хоч трішки нормальне пояснення) поступаються продуманим системам і фізичним законам світобудови.
Пітер Бретт, про якого я нещодавно писав, придумав «мітки», що працюють на енергії «надр», в яких живе раса демонічних бджіл.
Брендон Сандерсон створив «алломантію» – в його «Рожденном Туманом» деякі люди можуть ковтати різні метали, «спалювати» їх в шлунку і використовувати цю силу для різного там телекінезу та іншого керування свідомістю.
Брайан Макклеллан, цикл якого «Пороховой маг» якраз переклали російською, користується порохом, який чарівники нюхають як кокаїн.
Всіх їх об’єднує одне: так чи інакше автори натякають, що до подібного розвитку світ привели вже закладені при його виникненні фізичні закони Всесвіту, в якому цей світ знаходиться. Що є взагалі просто вивертом. Так, це пояснення. Але якесь мляве.
Власне, проблема в тому, що автори фентезі реально страждають від нестачі даних. І, можливо, уяви. Як і постсингулярники, яким доводиться постійно порівнювати постхуманів зі звичайними людьми, фентезійники зараз постали перед серйозною проблемою. Здається, уявити собі магію нескладно. Але як зробити, щоб вона реально запрацювала? Заграла? Була обґрунтованою і логічною?
Спроб було багато. Від Гаррі Поттера до Доктора Стренджа. І скрізь одне й те саме – магія просто є, вона була завжди, але не кожному дано.
Так що ж робити?
Поки, на жаль, відповідь на це питання невідома. Виходить, що нам, читачам, так і доведеться занурюватися в ці «недопояснені», «незакінчені» світи та радіти хоча б тому, що сюжет дозволяє відволіктися від їх нежиттєздатності.
І ось тут Макклелан з його «Пороховим магом» дуже вигідно виділяється на тлі колег з ряду «нового фентезі». Тому що він плюнув в обличчя середньовіччю і варварству і взяв за основу Французьку революцію. З її терором, прагматизмом, проблемами – і стародавніми кривавими богами (ТМ), які не дрімають. Цикл читається дуже добре. Так, часом герої поводяться картонно, але як тільки починаються стрілялки все змінюється – ви немов бачите бійки та таємничу порохову магію на власні очі.
Чи вирішує це питання в цілому? Ні. Чи варто прочитати заради розваги? Однозначно, так. І ніхто не заважає вам самим вступити в ці перегони за «реалістичною магією».
Читайте завжди.
Источник: Facebook Дмитрия Бунецкого
9 thoughts on “«ЧЧ: Читати. Четвер» з Дмитром Бунецьким: про цикл “Пороховий маг””