«Туман підійнявся, як підіймаються жалюзі. Ми встигли мигцем поглянути на ліс височезних дерев, на непрохідні нетрі, над якими зависла яскрава куля сонця…» – чарівний та ритмічний переклад детального опису непролазних хащів, що розкинулися вздовж туманної річки спекотного континенту може схилити читача до думки, що перед ним розгорнуто романтичну повість з екзотичним присмаком. Можна уявити також пізнавальний художній твір, що розкаже нам про цікавинки життя тубільців, про їх обряди, танці та полювання.
З обкладинки (видання 2016, «Komubook»), видніються “паростки слонової кістки”, що з листям утворюють серце… Серце пітьми. Повість Джозефа Конрада, безсумнівно, назавжди відкарбує слід в пам’яті того, до чиїх рук вона потрапить.
Чому ж така похмура назва, коли в тексті такі життєдайні звороти про красу зелених хащів та гладінь звивистої річки? Для себе я зробила висновок, що це як протидія на отруту. Автор здається, таким чином, подбав про можливу ранимість читацьких душ. Не одна з них була би болюче вражена, якби задумане Джозеф Конрад писав би без відволікаючих та заспокійливих нот.
Та не так вже їх в роботі і багато, не встигаєш ними насолодитися. І ось тут розумієш: від романтичного початку про корабельну подорож адвоката, бухгалтера та худорлявого Чарлі – ідолоподібного оповідувача пережитих вражень, тебе поступово заводять у саме лоно темряви, а потім і ще далі, в саме серце пітьми. Тут обриваються останні надії та постає істине обличчя красивих філантропічних ідей. Акуратно, мало по малечку, через обриси кістлявих роботяг та підступний туман вже видніється справжність.
Марлоу – єдиний бувалий мореплавець серед компанії, що стояла в порту на Темзі, – ось наче просто вів розповідь про те, як можна стати одержимим людиною, її здібностями та особистістю, про яку лише говорили. І лише голос якої він міг почути чи не почути. Але обійми темряви готували дещо інше: зустріч з довгожданим, оспіваним за успішну діяльність факторії Курцом перевернула світ з ніг на голову, розбила вщент всі устої, знання, ідеї, принципи: «А душа його була безумною. Потрапивши на самоті в дику глухомань, вона заглянула в себе і – їй-Богу! – збожеволіла.»
Зазвичай переоцінка цінностей приходить після несподіваної, гострої події. У Марлоу ця подія відбулася. І це не різкий удар, а поступове, але глибоке захоплення корінням пітьми – серцем континенту, де відбувалися невимовні злочини, панували свої підходи і кожна мить дихала смертю… Яка врешті дістала і живучого мисливця за слоновою кісткою.
«Мене пройняв страх, абсолютний, позбавлений сенсу жах, який абстрактний переляк, не пов’язаний із думками про фізичну небезпеку. Настільки приголомшеним я став через – як би то сказати? – душевне потрясіння, немовби наразився раптом на щось надзвичайно потворне для людської думки й геть ненависне для душі.»
Головний герой-оповідач насправді дуже стримано, місцями із сарказмом, але помірно знайомить читача з жахіттям пережитої подорожі. Так само поступово і розкриває світові здобуті записки тієї незвичайної людини – двометрового хазяїна факторії Курца. Журналістам дісталося одне, начальникам фірми інше, а найдорожче – жінці. Наречена божевільно витривалого Курца постала в романі наче протилежність нетрям – бліда, тендітна, і з голосом, що не міг наговоритися:
“Уся в чорному із блідим обличчям, вона попливла до мене в сутінковому світлі… Її біляве волосся, бліде обличчя, чистий лоб, здається, потопали в попільному сяєві…”
Твір Джозефа Конрада хоч і мав в основі щоденні записи автора-моряка, та викладений виважено, не уривчасто, згладжено, гармонійно. Талант письменника подавати найгостріші подробиці стриманими прийомами дозволяє читачеві сприйняти роман в цілому, не відволікаючись на окремі сцени, що часто спотворює цілісне сприйняття ідеї. Лейтмотив Серця пітьми – роздуми та переосмислення суті колоніалізму, цінностей західної цивілізації, і навіть вартості життя, що нам дається. Необхідно віддати належне платформі краудпаблішингу Комубук, а також іншим видавництвам, що привели цю книгу на лавки українських магазинів та книгозбірень.
Той факт, що автор має цікаве походження та зв’язаний з Чернігівщиною лише підсилює отримані враження від пережитого на сторінках модерністського шедевру. Раджу читати не за один вечір. Так твір довше і глибше осмислюється. Хай цей невеликий роман розбудить у читачів інтерес до історичних подій, до тлумачення принципів, якими ми керуємося у житті. Поступово, але глибоко, як проникла пітьма континенту в душу Чарлі Марлоу…
Ірина Варламова
2 604 thoughts on “Читати не за один вечір. Огляд книги “Серце пітьми” Джозефа Конрада”