В рамках спонтанного червневого челенджу – місячника української сучасної літератури – я взялася за книгу (яку вже досить давненько хотіла прочитати) відомого львівського письменника всеукраїнського масштабу Юрія Винничука «Діви ночі». Взагалі, Юрій Винничук – це той письменник, до книг якого мене після тривалої перерви просто тягне: хочеться мені чогось такого соковитого, місцевого і неповторного, що я можу посмакувати лише в книгах цього неординарного письменника.
«Діви ночі» – це кримінальна повість з домішкою автобіографічних фактів, де автор з ретельністю знавця-очевидця відтворює події, що відбувалися або ж могли відбутися по всій території України наприкінці 1970-х – початку 1980-х років, хоча в даному випадку мова йде про Західну Україну, а саме Львів. Оповідь ведеться від першої особи, що створює ілюзію реальності. Я неодноразово ловила себе на думці, що вірю майже кожному написаному слову. «Діви ночі» (видавництво «Фоліо») містять під одною палітуркою не одну, а дві книги, які пов’язані між собою сюжетом. Ймовірно вони були написані одна за одною в різні проміжки часу (перша датована 1978 роком).
В першій книзі автор розповідає про шалене літо 1978 року, про незабутні 18 літніх днів, протягом яких із ним трапилася ця неймовірна на перший погляд історія. Через півроку після повернення із армії п. Юрій вирішує нарешті взятися за розум і влаштуватися на роботу художником-оформлювачем. Для того, щоб це зробити йому треба, отримати паспорт, який у нього забрали перед відправкою на службу до армії. А що робити, якщо на очі пана коменданта треба з’явитися в повному обмундируванні (парадній формі і шинелі), яке за цих півроку вкрилося якоюсь липкою цвіллю та на додачу його погризла міль? В такому вигляді можна лише порпатися в смітниках, але не з’явитися у військкомат! Завдання не з легких, але для головного героя немає нічого неможливого, і він вирішує цю проблему на свій лад, а по дорозі з військкомату до дому примудряється ще познайомитися з двома фантастичними кралями, що й стало початком тих авантюрних пригод, якими запам’яталося це спекотне літо 1978 року!
У другій частині мова йде про події, що мали місце навесні 1980 року. Після дворічного «затишшя», одного квітневого дня, пана Юрія раптово звільняють з роботи, в зв’язку із неналежним виконанням обов’язків. За дивним збігом обставин, а саме завдяки загадковій зустрічі із давньою знайомою, його блискавично працевлаштовують на нову посаду в іншому місці. Але що це за робота із окладом три тисячі карбованців на місяць (порівняно із сто сорока карбованцями на попередній посаді!) і які нові таємничі завдання входитимуть до обов’язків головного героя? Чи не пахне тут часом криміналом? Карколомні пригоди тривають!
Читати: “Цензор” або “Вартовий слів”: фрагмент нового роману Юрія Винничука
Повість «Діви ночі», безсумнівно, є одним із найкращих творів сучасної української літератури, це ласий шматочок авторських фантазій із неповторною галицькою мовою, присмачений витонченим гумором, Саме завдяки цій книзі читач має можливість зануритися у нічний світ львівської «тусовки» кінця 70-х – початку 80-х років ХХ століття, зрозуміти зміст загадкового слова «фарцовка», побачити готельні ресторації того часу із характерною для них публікою, відвідати школу кохання пані Аліни, познайомитися з її спокусливими жрицями кохання, нічними трояндами львівських вулиць, та пізнати ще багато всього цікавого і давноминулого, чого не зустрінеш вже сьогодні. Магія слова Юрія Винничука, якою я повсякчас захоплююся все більше і більше, не залишить нікого байдужим та дозволить читачу стати співучасником авантюрних, часом небезпечних, подій, про які йдеться у повісті, опуститися на саме дно львівського таємного про людське око життя, щоб потім піднятися на розпусний Олімп партійної верхівки.
До речі, за мотивами цієї повісті у 2007 році був знятий режисером Олегом Фіалком однойменний фільм, прем’єра якого відбулася на телеканалі 1+1. Додам від себе, що фільм порівняно з книгою уваги не вартий. Одні кажуть, що він невдалий через малий бюджет, інші – що український дубляж жахливий (фільм знімали російською для продажу в країни СНД).
Мар’яна Глинка
14 thoughts on “Форсуючи дно, досягнеш Олімпу”