У рамках флешмобу #літо_читання, за яким учасники слідують ось цим 33 порадам для книжкового літа, або створюють свої, я вирішила написати про збірки оповідань. По-перше, тому ще це один із моїх улюблених жанрів. По-друге, бо оповідання дуже зручно читати влітку. Це короткі історії, тож вони не вимагають багато часу, проте ефект задоволення забезпечують стовідстотковий.
Ці збірки не є новими, лише деякі із них недавно виходили українською, про деякі із них я вже писала, про деякі говоритиму вперше. Проте кожна із них належить до категорії книжок, які я раджу друзям та знайомим без краплі сумніву.
1. Едґар Керет “І раптом стукіт у двері” (2016) – відразу зізнаюсь це ще не дочитана збірка, яка і надихнула мене на цей топ. Кожне (ну майже) оповідання мене так зачіпало, що я не втрималась і ось розповідаю. Так от, ще пару місяців тому про Керета ніхто й гадки не мав в Україні, ну крім глибоко начитаних осіб. Аж ось під час Книжкового Арсеналу Фоліо ні з того, ні з сього видає його збірку українською. Переклав сам Андрій Бондар (правда з англійської, автор з Ізраїлю, тому поки для мене це загадка). Одного разу мені на очі потрапило ось це інтерв’ю із автором. І от відразу він мені став симпатичним. Тож так у мене з’явилась невеличка збірочка оповідань. Трішки постраждавши від депресій Франзена, мені дуже хотілось чогось різкого та освіжаючого. І це було якраз воно. Керет – це парадоксальні історії із неймовірними сюжетами. Це як освіжаюче мохіто у спеку. Кисле, м’ятне та різке.
А що в ньому ще класного – так це перші речення. Цього вчать на різних письменницьких курсах, і тепер я буду знати на кого орієнтуватись. У Керета оповідання про: чоловіка, який зустрів іншого, який крав його слова; про працівницю мережі Чізуз Крайст та проблему із людьми, які в сирній мережі замовляли чізбургери без сиру; про маленького хлопчика, який попросив тата вбити свою бабусю; чоловіка, що зустрічав свої брехні і тд. Оповідання коротенькі, не всі суперцікаві, але деякі дуже. Ось лише пару перших речень:
“Чоловік, який знав, що я збираюсь сказати, сидів поряд зі мною в літаку з дурноватою посмішкою, приклеєною до обличчя”.
“У двері постукав ввічливий хлопчик”
“МІй син захотів, щоб я її вбив”.
“Наймані вбивці – вони як польові квіти”.
Не знаю, може, для когось це звичні початки, але мене вони страшно затягують. Тож цей пункт частково підходить і під “оповідання для читання на ніч”, бо я їх якраз зараз ковтаю перед сном.
2. Еліс Манро “Занадто багато щастя”(2014) – про цю збірку я вже написала величезний пост, і, мабуть, багато, хто читає мій блог знає про моє нерівне дихання до цієї письменниці. Вперше її прочитала минулого року влітку. Ми були у Будапешті, я не брала навмисно паперових книжок. І мала лише кіндл. А на кіндлі у мене завжди творчий хаос. Я знайшла в неті всього декілька її оповідань. У час сієсти (бо якраз було 35-37 градусів спеки), хтось дрімав, а я на другому поверсі нашої дивної квартири читала Манро. Як на мене, вона ідеальний варіант, коли морально не готовий до великої кількості сторінок, але хочеться закінчених повних історій.
3. Міленко Єргович “Історії про людей і тварин” (2013) – про цю збірку я теж вже писала. Історії дуже лаконічні, чіткі, із бездоганним перекладом (перекладала Катерина Калитко), але в порівнняні із Керетом, вони страшніші. У цих історіях багато Балканської війни. Треба бути готовим. Але там і багато цікавих героїв. І ще мені не менш подобається друга частина збірки, про котів та собак.
4. Сергій Жадан “Месопотамія”(2014)– про Жадана, я так і жодного разу не писала, хоча, буду щирою, люблю його страшенно. І звичайно його вірші є більш очевиднішим предметом обожнювання. Із оповіданнями складніше (от наприклад, відверто така собі збірка “Біґ мак.Перезавантаження”). Я взагалі люблю щось старе Жаданівське. І найулюбленіше моє оповідання це “Власник найкращого клубу для геїв”(здається, із “Гімну демократичної молоді”). У мене із цим оповіданням любов із першого погляду. Нам його задавав прочитати Олексій Нікітін на курсах із короткої прози. З того часу, я його періодично перечитую і сміюсь, ці жарти те, що треба, особливо ввечері влітку, коли втома і спека. Але тут не про це. “Месопотамія” не про хіхі, у ній більш життєвої філософії Жадана, як от у віршах. Вона більш глибока, притчева, чаруюча. І це власне не зовсім збірка оповідння. Але для літа, як не мене дуже добре пасує.
5. Юдіт Германн “Аліса”(2013)– про цю книжку я точно збиралась писати (навіть десь чернетка валяється), але якось руки не дійшли. Вся проблема у тому, що “Аліса” – це про смерть. Це збірка оповідань, де скрізь є така собі Аліса, і в якої постійно вмирають знайомі. Так, на перший погляд це звучить жахливо і дуже похмуро. Але написана вона так майстерно, по-німецькому тихо і чітко, що закохатись у неї неможливо (ну принаймні мені так здається).
І через кому бонусною додам збірку короткої сучасної прози “Усі інші. Історії про кохання, насильство і пам’ять” (2015). Це такий собі мікс і солянка дуже різних оповідань, різного рівня шаленості, ненормальності, цікавості, актуальності тощо. Але плюс у тому, що переклад класний. Та й декілька оповідань таких, що я й досі згадую.
Приєднуйтесь до флешмобу #літо_читання та вигадуйте свої правила для читання на літо!
15 thoughts on “Топ-5 збірок оповідань на літо”