Докладніше розповідати про строкаті читацькі списки тим важче, якщо їх об’єднує лише ідея і – подеколи – жанр. Перелік зі ста фантастичних творів, написаних жінками, що його опублікував Bookriot, належить якраз до таких. Якщо прискіпуватися, то далеко не всі книжки з цієї сотні можна назвати “правдешньою” фантастикою. Та навіть коли йдеться про true-true з жанрової точки зору тексти, все одне для полегшення розмови хочеться шукати додаткові критерії, окрім двох базових: всі ці книжки написали жінки та всі ці книжки є “нереалістичними”. І якщо придивитися, то більшість із творів чудово поєднують спільні піджанри, проблематика, теми, мотиви, використання певного міфологічного матеріалу або ж якісь специфічні творчі методи. Тому сьогодні хочу розповісти про дві дуже різні книжки, які збудовані на відголосках кельтського фольклору.
Джо Волтон “Among Others” (2011)
Знана фантастка і володарка багатьох жанрових премій Джо Волтон переїхала з Британії до Канади невдовзі після публікації її першого роману. Але творчу “данину” Батьківщині письменниця сплачує регулярно. Письменниця є валлійкою, і один з її найвідоміших романів валлійськістю повний аж по вінця.
“Серед інших”, що встиг отримати і Британську премію фентезі, і найавторитетніші американські “Г’юґо” з “Неб’юлою”, за формою є щоденником дівчини-підлітка. Морі спіткала страшна трагедія – в автокатастрофі загинула її сестра-близнючка, а сама вона зазнала серйозних травм і тепер сильно накульгує. Крім того, її дідусь заслаб і змушений переїхати до пансіону для літніх людей, бабуся померла, а матері дівчинка не довіряє. І це означає, що опікуватися нею має родина батька, якого Морі ніколи не бачила. Батько – непогана людина, але що робити з донькою не знає і підкорюється рішенню своїх старших сестер: дівчина з такої порядної родини, як їхня, щоби вписатися в середовище, має поїхати на навчання до закритої школи. Дуже англійської закритої школи, що валлійці Морі геть не до вподоби.
Фактично протягом близько трьох сотень сторінок Джо Волтон повільно й докладно розповідає історію подолання втрат, з якими так складно змиритися юній героїні. Соціальна сирота, Морі водночас втратила найближчу людину, родину, дім, батьківщину, будь-яку сталість способу життя та ще й здоров’я. Усе, що в неї залишилося: хвороблива підліткова зарозумілість, шалена любов до фантастики і здатність бачити фей, на яку, на щастя, переїзд до Англії не вплинув. І тепер Морі має навчитися жити в іншому світі: дуже незвичному, більш жорстокому, менш привітному і такому, де майже немає магії. Останнє, може, й непогано, адже дівчина впевнена, що її світ зруйнувала матір – зла чарівниця. І тепер Морі боїться чаклувати, хіба що для самозахисту. Ну, і ще маленьке закляттячко, яке допомогло б самотній дівчинці розшукати споріднені душі. От тільки чи справді читацький клуб любителів фантастики, до якого запросили Морі, існував раніше, чи він був створений лише тому, що вона насмілилася мріяти про щось подібне?
Читати: Еклектичне різноманіття: 100 фантастичних книжок, написаних жінками
Попри виразно підліткову проблематику роман Джо Волтон важко віднести до популярної категорії Young Adult. Він радше допомагає нині дорослим людям згадати, як це бути підлітком, бути залежним від дорослих, бути тим, кого ніхто не розуміє. А інший момент, що мав суттєво вплинути на його популярність у Фендомі, – це якраз те, що він є одою створення цього Фендому. Дія “Серед інших” відбувається у 1979-1980 роках, і текст просякнутий ностальгією за тими часами, коли ще всерйоз сперечалися, чи науковою фантастикою, чи фентезі є “Хроніки Амбера”, чи можуть читати цю несерйозну літературу дорослі люди, навіщо збиратися на перші Конвенти і чи варто схвалювати поступове відхилення від стандартів твердої НФ. Списки до читання, довгі розмови, несподівані відкриття (які для сучасників авторки є очевидними) – для шанувальників фантастики цей роман є справжнім подарунком, такою собі чарівною кулькою, в якій сніг падає на впізнавані образи з власної юності. І тим цікавіше, що в самій книжці фантастичний, чи то пак – фентезійний, елемент є свідомо приглушеним. Морі потихеньку чаклує і бачить фей – ось і все, єдине, що її хвилює – яку мову розуміють англійські феї, бо є щось дивне в ідеї розмовляти з ними якоюсь іншою, окрім валлійської. Це норма її повсякденного життя, і письменниця не занурюється в довгі пояснення, наскільки екзотичним є цей бік звичного світу. А читачам пропонують просто повірити, що феї живуть серед нас, але без допомоги валлійської дівчинки їх складно помітити.
Шонін МакГвайр Rosemary and Rue (2009)
У 2010-му молода каліфорнійська письменниця Шонін МакГвайр отримала премію Джона В. Кемпбелла для кращого фантаста-початківця, завдячуючи її дебютному роману, що вийшов друком попереднього року. Згодом з “Розмарину і рути” виросла довга серія, десятий роман з якої має побачити світ на початку вересня. Але тоді меланхолійна і гіркувата історія в урбан-фентезі-декораціях стала як не локальною (в межах жанру) сенсацією, то вже точно несподіванкою.
І знову феї серед нас. Причому не ті загадкові малюки, про яких розповіла Джо Волтон. Світ романів МакГвайр ґрунтується на складній системі феодальних стосунків і нескінченних інтриг, просякнутих магією. Феї живуть серед нас, вірніше, їхні королівства, герцогства і графства межують із знаними локаціями Сан-Франциско, тільки (яке полегшення!) людьми фейрі не дуже цікавляться. Окрім деяких. Напівкровка з мізерними магічними здібностями, жінка-підмінок Октобер Дей живе серед людей, бо при фейському Дворі їй з її скромним потенціалом велося дуже важко. Але робота, шлюб зі звичайним чоловіком, щасливе материнство – одного дня Тобі втратила все, коли могутній чаклун з вищої ельфійської раси перетворив її на рибу, що плюскається в ставку Китайського чайного садочку. Карпом Тобі прожила 14 років і заробила шалену аквафобію. Але це не єдина її проблема. По-перше, її колишнього життя більше не існує: бізнес приватного детектива розвалився, чоловік давно знайшов інше кохання, дочка з милої крихітки перетворилася на непривітного підлітка, що відмовляється повірити у вагомість причин довгої материної відсутності. Але й у світі фей все не слава Оберону. Розклади сили помітно змінилися, старі чвари добрали міцності, і коли давня знайома, помираючи, проклинає Тобі, змушуючи ту шукати вбивцю під загрозою власному життю, головну героїню вже ніхто не питає, чи готова вона повернутися у світ, який колись зненавиділа.
Як і перший, так і подальші романи про Октобер Дей сюжетно є простим, але доволі захопливим екшен-детективом. Від книжки до книжки письменниці вдалося вималювати великий та строкатий світ, в якому поряд живуть численні магічні істоти (“расами” фей тут є не лише персонажі кельтського фольклору, але й гості з інших культур – від слов’янських банників до японських перевертнів-кіцуне) і невпинно борються за владу, інтригують, шукають шляхи підсидіти ближнього свого. До плюсів серії можна віднести якраз цю складну, але виважену феодальну систему, цікаво реалізовану магію, приємних персонажів (які в більшості своїй не є підлітками, тим більше – всемогутніми, що радує), численні літературні алюзії (назва кожного роману – невипадкова цитата з шекспірівських п’єс), м’який гумор та порівняно переконливі спроби замотивувати вчинки героїв, навіть тоді, коли вони набираються крутизни з такою швидкістю, що вітер у вухах виє. Зрештою, за пригодами Тобі хочеться спостерігати від книжки до книжки не лише тому, що це пригоди. Шонін МакГвайр створила ще й привабливу головну героїню, яка воює з реальністю та власними демонами, пробиваючи шлях не до щастя навіть, а до спокою і відносного комфорту. Мушу сказати, що на кінець дев’ятого тому зі спокоєм й досі “все складно”. Для таких довгих серій це передбачувано, але все ще хочеться іще, що уже неабияке досягнення.
Ксенія Сокульська, блоґ Vaenn’s.
101 thoughts on “Топ-100 жіночої фантастики. Феї поруч з нами”