Великий і могутній Стівен Кінг свого часу сам зізнався в тому, що страждав від алкогольної та наркотичної залежностей, але написання роману «Мізері» допомогло йому вилізти з тієї безодні.
1987-го року з’явився на світ незвичайний психологічний трилер, якому судилося заповнити особливу нішу у творчому доробку короля жахів. Критика позитивно сприйняла появу цього роману, оскільки він вирізнявся своєю реалістичністю на фоні інших містичних творів автора. Також акцентували увагу на тому, що «Мізері» є узагальненою проекцією певного відтинку особистого життя самого письменника. Безперечно, що й нетривіальна тема стосунків відомих особистостей та їхніх відчайдушних прихильників додала градусів на шкалі популярності книги.
Головним героєм роману Стівена Кінга є творець жанрової літератури Пол Шелдон, який має широке визнання серед читачів за серію мелодраматичних творів про Мізері Честейн, виписаних на історичному тлі. Пол нещодавно закінчив свою нову книгу, з якої мав розпочатися наступний етап у його письменницькій кар’єрі. Але, відсвяткувавши успішне завершення роману й керуючи автомобілем у нетверезому стані, письменник потрапляє в аварію, внаслідок якої отримує серйозні травми. На допомогу авторові приходить колишня медсестра Енні Вілкс, яка за неймовірним збігом обставин виявляється найпалкішою шанувальницею творчості Пола Шелдона. Помістивши улюбленого письменника в гостьову кімнату свого самітницького помешкання, Енні Вілкс проводить лікування за допомогою немаленьких доз знеболювальних препаратів. Згодом Пол розуміє, що його фанатка несповна розуму, і йому доведеться заплатити неймовірну високу ціну за зцілення.
Роман «Мізері» — один із найбільш психологічних творів Стівена Кінга. Автор занурюється у свідомість людини-деміурга, залежної від акту вільного творіння, й робить спробу осягнути сутність людини-споживача, здатну лише споглядати й руйнувати. Письменник майстерно досліджує, яким чином масова аудиторія може впливати на творчий процес, наголошуючи на важливості незалежності у світі художніх фантазій.
У «Мізері» читач може ще раз упевнитися у вражаючому таланті Кінга-оповідача. Маючи в арсеналі тільки двох персонажів, котрі знаходяться в будинку (при чому один із них обмежений лише єдиною кімнатою), письменникові вдається створити інтенсивний психологічний трилер, у якому головний герой, змушений тягнути час, перетворюється на таку собі Шахерезаду та розробляє план знищення африканської «Богині Бджіл Бурка». Цікавим елементом книги є вставні епізоди з нового роману Пола Шелдона про Мізері Честейн, за допомогою яких Стівен Кінг зближує світ художній зі світом реальним, тим самим аналізуючи й доводячи, що не завжди можливо втілити в життя те, про що можна написати.
Слід відзначити, що назва «Мізері» в перекладі з англійської означає «страждання». Стівену Кінгу, як і його герою Полу Шелдону, довелося в повній мірі страждати, аби досягти своєї цілі. Та, можливо, саме в муках й народжується щось геніальне. Варто лише взяти до рук смичок, пензель або перо та завзято працювати, і тоді творчість допоможе вилізти з безодні.
Для всіх творчих людей роман Стівена Кінга «Мізері» є обов’язковим для прочитання. Це, без сумніву, один із найкращих творів автора численних бестселерів, що не схожий на інші своєю тематикою, атмосферою та автобіографічними нотками.
P.S. Після прочитання не зайвим стане перегляд однойменного фільму режисера Роба Райнера, знятого за книгою Стівена Кінга в 1990 році. У головних ролях стрічки задіяні відомі актори Джеймс Каан та Кеті Бейтс. Остання стала лауреатом премії «Оскар» у номінації «Найкраща жіноча роль» за втілення на екрані образу жахливої психопатки Енні Вілкс.
Ігор Ярославський, Друг читача
14 thoughts on “Творча (не)залежність, або Чому краще не потрапляти в полон до фанатів”