Наступний найкращий письменник Америки Веллс Тауер

Саме “наступним найкращим письменником Америки” прозвали майстра короткого жанру Веллса Тауера після першої опублікованої книги оповідань. Він вважає, що людям потрібна література, яка робить їх життя хоч трохи значнішим, а світ повнішим. У світі, на його думку, є брак задоволень і яскравості, і завдання письменника полягає в тому, щоб дати їх і донести до людини так, щоб вона повірила.

Щоправда, герої опублікованої в 2012 році російською мовою збірки «Дверь в глазу» суцільно принижені, злі та самотні, але розповідає про них Тауер з великою любов’ю і ніжністю, відчуваючи неймовірну емпатію до людських істот. Його оповідання – в основному про чоловіків, які поступилися своїм слабкостям: скривджених синів, перших чоловіків, розгніваних братів, винних і зломлених, але таких, що незграбно намагаються зробити когось щасливим, закохатися або принаймні хоч зрідка не відчувати себе розчарованими. Не можна сказати, що вони хороші хлопці, але вони нешкідливі. У той час як деякі читачі знаходять героїв оповідань Тауера огидними або жорстокими, сам автор стверджує, що вони звичайні люди, які жадають звичайних речей: ніжності, людського ставлення, безпеки.

На становлення письменника вплинули американський прозаїк Річард Йєйтс і майстер проникливого аналізу повсякденного життя пересічних американців Джон Чівер, чиї великі твори відрізняються глибиною, пригніченістю, а короткі оповідання – ретельною структурованістю і завершеністю.

“Оповідання тільки показують весь жах того, що має статися. Перш ніж я почав писати щось годяще для публікації, я писав історії, які закінчувалися всілякими руйнуваннями і насильством. Можливо, я читав забагато Фланнері О’Коннор, у якої все закінчується ударом блискавки”.

Про себе письменник говорить, що швидше є прихильником традиційного опповідання, в якому присутня напруга і щось відбувається. Йому подобаються Едгар Аллан По, Антон Чехов і Деніс Джонсон, у яких головна дія відбувається за хвилину, Володимир Набоков, Волкер Персі, Бен Маркус, коли не треба намагатися написати про щось.

Тауер перебуває не в найкращих стосунках із технологіями, відгукуючись вкрай різко про всесвітню павутину. Своє ставлення він пояснює тим, що варто що-небудь бовкнути, як це відразу ж потрапляє до чийогось блогу, роздувається і одного разу цитується журналістом під час інтерв’ю.

“Мережа токсична відносно зосередженості, якої вимагає письменницька майстерність. Складно одночасно намагатися написати вдале речення і вибирати туфлі”.

Незважаючи на те, що Тауера відносять до письменників молодого покоління, його твори вільні від згадок сучасної поп-культури і гаджетів, за винятком пари мобільних телефонів. Його розповіді “аналогові”. Вдома у нього два столи – один для журналістської роботи, з інтернетом, а другий для усамітненого письменства. Пише він зазвичай вранці і тільки після першої години дня перебирається за “онлайн-стіл”.

“Я починаю писати, коли в голові визрів план, і думаю, що зараз все піде легко. Але, звичайно, це не так. Доводиться займатися самонавіюванням і дозволяти історії бути такою, якою вона хоче бути”.

Відмінність у написанні журнальної замітки і оповідання письменник бачить у тому, що в першому випадку текст закінчується тоді, коли скаже редактор, у другому – це щось невловиме, що робить сам процес хвилюючим і все одно залишає текст недосконалим.

Твори Веллса Тауера публікуються в таких престижних виданнях, як The New Yorker, Harper’s, McSweeney’s, The Paris Review, GQ і The Washington Post Magazine.

(Visited 554 times, 1 visits today)