Літнє читання від перекладачки Анастасії Завозової

Літнє читання від перекладачки Анастасії Завозової
фото: puredesignsolution.com

Розумієте, у мене є мрія. Як і в будь-якій повнокровній мрії, в цій – немає нічого особливого. Ну, тобто, вона не про завоювання світу, наприклад (блін, а що роблять люди, коли завойовують світ, ось цікаво? Сідають такі, переводять дух і – ееее, на пошті можна без черги пройти!), а куди простіше. Я хочу поїхати влітку на дачу і читати там книги. Ситуація дещо ускладнюється тим, що у мене немає ні літа, ні дачі й моє читання розграфлене обідами та переїздами в метро. Тому десь всередині мене сидить ейдетичний, швидше за все, образ, який з боку, я вважаю, виглядає донезмоги пенсіонерським: крісло-качалка, кущ чогось кущистого, невидима сила, яка мене годує, і години, години, години золотого і безперервного читання.

У зв’язку з цим, боюся, у мене виробилося досить стереотипічне ставлення до літнього читання, і воно все з відтінком тієї нездійсненої дачі й без поранень в душі, хоча ось буквально днями The Millions виклав чудовий список важкого у всіх сенсах літнього читання, де є і Янагіхара, і чомусь «Щиголь», хоча «Щиголь» якраз весь літній і золотий від любові та надії, і вічності, але я поки не досягла такого ступеня просвітління і від літніх книг чекаю як і раніше легкості, приємності та загального почуття курячого бульйону, в якому не буде плавати ніяких шматків застиглого жиру.
Я в цілому дуже люблю комфортні книги, книги, в яких вимкнений інтернет (зауважу в дужках, в рамках знову ж своєї нон-стоп програми «Чи є у вас п’ять хвилин, щоб поговорити про Донну Тартт», що книги Тартт ще й тому так добре приживаються на емоційному рівні, тому що там немає повідомлень месенджера і стоїть відчутна, чутна тиша, яка якимось чином добралася до нас з 1850 року, коли людей ти чув, а не читав і завжди, якщо що, міг книгу закрити від них щільніше як кватирку) і де час ще відміряється великими шматками, а не щохвилинним тремтінням смартфона, де цей час – дачний, канікулярний. Тому я швидко накидала свій список улюблених літніх книг, де час тече і падає так, як йому і належить, нечутно, але щедро, і буду рада, якщо ви приєднаєте до цього списку свої літні книги.

новый коллаж1

Far from the Madding Crowd by Thomas Hardy («Далеко від божевільного натовпу») – Томаса Харді легко собі зіпсувати, наприклад, за допомогою його ж «Тесс», де якась відчутна безпросвітність до кінця книги тільки густішає і прокисає разом з читачем, але ось в більш ранніх його романах ще багато сонячного світла і приємної – без няшності, правда – селянськості. Це чудовий світ косарів, пастухів, фермерів і любові, щільної і повної сліз, як у свіжо взбитого вершкового масла на зрізі. Вірсавія Евердін – так, це улюблений роман Сьюзан Коллінз, і Катнісс Евердін отримала прізвище заповзятої ​​й відважної, але не дуже кмітливої в сердечних справах юної фермерші – яка на самому початку книги заплуталася в трьох різномастих залицяльниках, але шляхом проб і помилок, під звуки покосу і збору врожаю, вона знайде свою справжню любов. Роман ще і приємний тим, що тут всі головні фігури – надзвичайно міцні, надзвичайно живі та в хорошому сенсі селянські, і навіть якщо хтось і піддасться любовній меланхолії, то все одно прийде до тями від неї рівно в той момент, коли потрібно буде дати їсти поросятам.

The Pursuit of Love by Nancy Mitford («У пошуках кохання») – обкладинка російського видання виглядає так, ніби під нею ховається м’язистий секс, якому не страшне ні весілля, ні обопільний варикоз, але, на щастя, до любовних романів ця книга ніякого стосунку не має. Одна зі знаменитих сестер Мітфорд написала надзвичайно округлий і потрібний нам усім роман, де вудхаузівска жвавість поєднується з раптом із загальною оглушливим, яка властива всій англійській літературі, коли жарти, кривляння і несерйозність англійських флапперш раптом викристалізовуються в якусь незагойну тугу по минулому світу. Цей роман починається як і багато англійських романів – з безглуздої і гучної сім’ї, яка раз у раз з тріском з’їжджає перилами пристойності, а закінчується раптом затишшям після війни, і якби не ладний британський гумор, який в своїй вічності та дієвості схожий на той самий канікулярний час, можна було б помітити, як з роману – бочком в майбутнє – вилазять Мак’юен і Аткінсон і обтрушуються прямо нам в душу.

Mrs Dalloway by Virginia Woolf («Місіс Деллоуей») – про цей роман уже багато чого сказано, мені ж лишається лише додати, що книга ця – справжній, повноцінний червневий день, і немає, напевно, нікого кращого за Вулф, хто міг би так легко і не натужно схопити й сонце, і дорогу, і квіти, і спогади про інше літо. Вулф хороша саме відчутністю своєї прози: всі люди живі, всі думки – справжні, весь текст скручений в пухку, безглузду грудку, дуже схожий на життя, де немає ні сенсу, ні рівних ліній, ні початку, ні кінця, і ось вона вихоплює це життя окремими відблисками: то оберемок квітів, то камені на душі, що тягнуть на дно.

North and South by Elizabeth Gaskell («Північ і південь») – ще один міцненький і всім нам потрібний вікторіанський роман, без якого важко пережити літо, хоча б тому що південь Англії – квітуча і зелена батьківщина героїні роману, Маргарет Хейл – сама квінтесенція літа, і так контрастує з північчю Англії, куди їй з батьками довелося переїхати. Місіс Гаскелл старанно намагається розповісти в романі й про важку долю робітників, і передати якесь загальне, гнітюче, сире відчуття великого промислового міста, але там такий містер Торнтон (донезмоги посилений в екранізації Річардом Армітіджем), що весь роман мимоволі зводиться до приємного читацького очікування того, коли він вже підкорить горду і незворушну міс Хейл і вони від обміну емоціями й промовами перейдуть до весілля.

The House of Mirth by Edith Wharton («У домі веселощів») – напевно, за тональністю це не зовсім літній роман, до кінця в повітрі помітно повисає якась нестерпність, і доля Лілі Барт раптом стає читачеві ближчою своєї власної, але я вважаю цей роман літнім за його, не знаю, невинність, чи що. Він настільки з іншого часу, що навіть складна доля героїв раптом здається пофарбованою в якісь рожево-західні кольори зниклої літератури: тут ще живі міркування про те, чи варто виходити заміж по любові, чи ні, і як не втратити себе, і як жити так, щоб було не соромно, і нині це все здається таким страшним, таким розкішним приводом для роздумів, що і весь роман підходить тільки для тих випадків, коли ти багатий, і багатий тим самим ледачим, ще не розписаним по хвилинах часом.

«Чалікушу», Решат Нурі Гюнтекін – я завжди думала про цей роман як про турецьку версію «Джен Ейр», хоча, треба сказати, що він куди здоровіший англійської пригніченої пристрасті, яку сяк-так старша сестра Бронте запхнула під одну обкладинку разом з міркуваннями про свободу та обов’язок. Попри те, що вся книга, якщо вдуматися, складена з якихось досить похмурих сцен: дивне положення працюючої турецької жінки, війна і смерть, мерзенні громадські упередження, зрада, неприкаяність, все це якось не обвисає в похмуру депресію і бубніння комірниці, яка підраховує негаразди та вмовляє читача з’їсти ще ложечку гівна, яке змусить його задуматися. («Зате корисно!») Мабуть, вся річ у тому, як там змальована Туреччина – надзвичайно яскраво, так що навіть злиденна Анатолія дотягнута до різкості мрії. І стільки там взагалі всього такого, чого не буває в більш сіренької та тихої європейської прози – я пам’ятаю, що читала цю книгу в дитинстві, звичайно ж влітку, звичайно ж, у бабусі – читала по колу і звідти так і вискакувало щось зовсім, зовсім живе: жовті квіти, гойдалки, святий Зейн-баба, кипариси та шейхи, і гюльбешекер.

новый коллаж2

The Cider House Rules by John Irving («Правила виноробів» або «Правила будинку сидру») – це ось для любителів товстих романів трошки в дусі «Девіда Копперфільда» і Діккенс тут присутній з найпершого рядка, тому що це історія сироти Гомера Уеллса, якому в житті, можливо, пощастило більше, ніж Девіду, а можливо – і більше, ніж будь-кому. Я завжди люблю а) романи, в яких довго, докладно розповідається про життя героя, з колиски й до ходунків, в такому дусі, знаєте, щоб «Авраам народив Ісаака», тому що до того моменту як народжуються всі Ісааки, ти вже прожив з Авраамом півкнижки і з ним зріднився, б) романи з виробничою начинкою і в) романи, в яких, здається, назавжди застигла якесь одна пора року, і частіше за все зробила це красиво. Так ось, всі ці три пункти зійшлися в романі Ірвінга: дітей тут навіть більше, ніж Авраамів, тому що справа тут здебільшого відбувається в сирітському притулку – для різноманітності це хороший сирітський притулок, з добрим доктором і милими сестричками, які не бачать в кожній дитині об’єкт для неодмінного розтління, а люблять дітей старомодною любов’ю, витирають їм носи та читають на ніч Діккенса. Виробничість тут найрізноманітніша – від ловіння крабів до сповивання немовлят, від вирощування яблунь до приготування сидру, і яблука з сидром відповідають якраз за той самий вічний дух літа, яке тут завжди та до останньої сторінки не скочується в осінь.

Three Bags Full by Leonie Swann («Гленнкілл») – влітку, звичайно, ніяк не можна пройти повз детектив, де розслідуванням справи про вбивство пастуха займаються його вівці. Автор роману – німкеня, але дія відбувається в Ірландії, і Ірландія ця, звичайно, трішки уявна і дуже романтична, з зеленими галявинами, старезним камінням і блакитним небом, але для відпускного читання це навіть допустимо. Ну і крім того, взагалі не дуже зрозуміло, як можна залишити без уваги книгу, де є вівці, і їх багато, і вони здатні на рішучі дії.

Неаполітанський квартет Елени Ферранте – у нас перший роман Ферранте переведуть тільки восени, спасибі, звичайно, і на цьому, але якщо і є якісь книги, які, всупереч всім маркетинговим прогнозам, потрібно випускати влітку, то це ось вони. Крім того, що під час читання мене, наприклад, не покидало відчуття, що цей роман насправді, а не тільки на сторінках, звідкись із п’ятдесятих, до того там все рівно, щільно і передчасно щодо цього, – там ще і якийсь вічний неймовірний літній і неймовірно нам всім знайомий Неаполь, бідний квартал якого схожий на двір якоїсь хрущовки в південному місті – величезний натовп не людей, а персонажів, і всі один одного знають, і посеред усього цього зростають, ростуть дівчатка.

Eleanor and Park by Rainbow Rowell («Елеанор і Парк») – книжка для підлітків, в якій дія відбувається в той недавній час, куди ще не проник інтернет, і тому герої книги обмінюються тим, що зараз здається артефактами минулого. Вони записують один одному касети з улюбленою музикою, цілими годинами висять на телефоні, обмінюються паперовими записками та поступово закохуються. Я давно не читала такого негучного роману для підлітків – і такого правильного, дівчинка там товста, хлопчик – наполовину кореєць, але, як і повинно бути, це нікого не хвилює, тому що важливіше цього – музика і любов, в загальному, якщо у вас є діти, які ростуть в сторону гормонального вибуху, дуже рекомендую.

Літо Марі-Лу, Стефан Каста – мені вдалося нарешті знайти скандинавський роман, де ніхто нікому не ламає пальців, попередньо наблювавши під хвіст собаці, і це роман Стефана Касти про дружбу дівчинки-інваліда (ні, їй теж ніхто нічого не ламав) і хлопчика-художника. Вони проводять разом одне літо, і це правильне і прекрасне літо – з риболовлею, відсутністю дорослих, бутербродами з плавленим сиром і запахом багаття – практично позбавлене звичної скандинавської тілесності, яка, втім, виявляється в одному прекрасному моменті, коли хлопчик з дівчинкою тікають від батька з його кікіморою на острів і хлопчик будує там для дівчинки туалет з уламків ящика, а вона, сидячи на ньому, весело кричить – я так тужилась, що дошки тріснули, якщо б ми були в кіно, цю сцену вирізали б, тому що в кіно люди в туалет не ходять. Тут люди ходять в туалет, але це знову ж таки нікому не заважає, в тому числі й сюжету, який триває ліниво і плавно як літня спека і призводить до загального душевного одужання.

Джерело: блог Анастасії Завозової.

Ксеня Різник
Редакторка blog.yakaboo.ua, блогерка в Етажерка. 10 років пишу про книжки (OpenStudy, газета День, gazeta.ua, MediaOsvita, власний блог та блог Yakaboo). Природний для мене стан: читати, розповідати та писати про книжки. Трішки схиблена на сучасній британській літературі, шпигую за лауреатами усіляких премій, найкращих додаю у список "читати негайно"). У вільний від книжок час знайомлюсь із птахами, марную фарби та олівці.
http://ksenyak.wordpress.com

178 thoughts on “Літнє читання від перекладачки Анастасії Завозової

    Залишити відповідь